Лінія Дмовського () — термін для позначення кордонів Польської Республіки, запропонованих 29 січня 1919 року делегатом від Польщі Романом Дмовським на Паризькій мирній конференції. Пропозиції Романа Дмовського передбачали повернення Польській Республіці частини земель, які були у складі Речі Посполитої перед її поділами.
Історія
Передумови У XIX столітті в середовищі польського політичного дискурсу вагоме місце посідав шовіністичний націонал-демократичний рух «вшехполяків», що формувався довкола Народно-демократичної партії. Представники цього руху відстоювали позиції відродження Речі Посполитої як польської моноетнічної унітарної національної держави у кордонах «від Одри до Дніпра, а від Балтики не тільки до Карпат, але, можливо, й до Чорного моря».
Розробка та прийняття Після Першої світової війни група польських політичних діячів під керівництвом відомого «вшехполяка» Романа Дмовського розробила проєкт кордонів Польської Республіки, за яким Польща висувала претензії на частину земель, втрачених в процесі поділів Речі Посполитої.
29 січня 1919 року проєкт кордонів групи Романа Дмовського був представлений польською делегацією на засіданні Ради десяти Паризької мирної конференції. У межах засідання Роман Дмовський як польський делегат та голова Польського національного комітету виголосив п'ятигодинну промову, де наголошував на необхідності повернення Польщі кордонів Речі Посполитої. Паралельно з промовою іноземним представникам були вручені переклади тексту виступу англійською та французькою мовами, щоб запобігти, за словами Романа Дмовського, неправильному трактуванню його пропозицій.
Попри відверте ігнорування проєктом групи Романа Дмовського «Чотирнадцяти пунктів» Вудро Вільсона, концепція викликала зацікавлення в Раді десяти Паризької мирної конференції. Учасників процесу зацікавили особисті ораторські здібності Романа Дмовського, який ревно захищав свій проєкт кордонів. Утім, надалі, вже в ході наступних обговорень, проєкт групи Дмовського був відхилений.
Згодом проєкт кордонів групи Романа Дмовського був затверджений Польським національним комітетом на засіданні 2 березня 1919 року.
Реалізація Попри відхилення Паризькою мирною конференцією польських претензій за проєктом групи Романа Дмовського, всередині польського політичного керівництва точилося протистояння щодо східного кордону: глава держави, соціаліст Юзеф Пілсудський, виступав за створення на сході союзних Польщі державних формувань, що утворюватимуть з нею єдину федерацію; «вшехполяк» Роман Дмовський стояв на протилежній позиції, виступаючи за унітарну польську державу з обширними польськими завоюваннями на сході.
Фактично реалізація проєкту кордонів групи Романа Дмовського відбувалася несистемним способом за допомогою рішень вищих державних органів та позицій переговорних делегацій, стикаючись із постійним тиском з боку своїх противників. Найбільш вираженими ідеї проєкту кордонів групи Романа Дмовського спостерігалися в українсько-польських мирних переговорах до моменту укладення Варшавського договору, а також у польсько-радянських мирних переговорах.
Хоча фактично Ризький мирний договір призвів до стриманого тріумфу позиції Романа Дмовського зі створенням польської національної унітарної держави без формування союзних державних утворень на східному кордоні Польщі, проте сам Роман Дмовський дипломатично відмовився від своїх позицій експансії на схід в ході польсько-радянських мирних переговорів (у тому числі й щодо його позиції про відмову від включення Мінська до складу Польщі). Уважається, що це було продуманим кроком, щоб ослабити позиції прихильників відродження Речі Посполитої як федерації народів.
Кордони Лінія кордону на сході Польщі, згідно з Нотою польської делегації, мала проходити наступним чином: (...) починаючи від узбережжя Балтики на схід від Лабіау, кордон іде вздовж лінії узбережжя на північ через Клайпеду та Палангу. (...) Від узбережжя на північ від Лібави кордон прямує на схід лінією історичного кордону 1772 року між Польщею та Курляндією. Таким чином він доходить до Іллукштанського повіту в Курляндії. Цей повіт ревіндикується [повертається] Польщею з огляду на його географічне положення та переважання польського елементу серед населення. Тут кордон іде межею (dimite) Іллукштанського повіту до річки Двіни та переходить на її правий берег (Вітебська губернія), щоб прямувати на схід паралельно річці на відстані близько 30 кілометрів до кордонів Дрисенського повіту, включаючи останній разом із Полоцьким повітом. Далі він проходить на північний захід від Городка, повертається на лівий берег Двіни приблизно за 30 кілометрів на захід від Вітебська і йде на південь, проходячи на захід від Сєнна до точки, де перетинає кордон між Мінською та Могильовською губерніями, прямуючи із цією лінією кордону на південь аж до Березини в місці, де вона торкається північного кордону Річицького повіту; далі, перетинаючи Березину, йде в південно-західному напрямку до Прип'яті на схід від Мозиря. Звідти, перетинаючи Прип'ять, кордон іде лінією поділу між Мозирським та Річицьким повітами, після чого, постійно прямуючи в південно-західному напрямку, проходить на захід від міст Овруча та Звягеля на Волині й доходить аж до точки, де сходяться кордони Заславського, Острозького та Звягельського повітів. Надалі, прямуючи на південь, прикордонна лінія йде східним кордоном Заславського та Старокостянтинівського повітів аж до точки, де зустрічає кордони Летичівського та Проскурівського повітів на Поділлі; звідти, далі в південному напрямку, вона досягає біля Зінькова річки Ушиці й іде за її течією до Дністра, який у цьому місці становить південний кордон між Польщею та Румунією.Площа Польщі за запропонованою Дмовським лінією кордону мала становити 447 тисяч км², а населення на цих землях — 38 мільйонів осіб.
Примітки