Василь Клим (*1896, Батятичі, Жовківський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина — † грудень 1919, Бар, Поділля) — український військовик, хорунжий Легіону Українських січових стрільців та поручник Української Галицької армії, учасник Першої світової війни, Листопадового чину, польсько-української війни та Української революції.

Був першим командиром технічної сотні Легіону Українських січових стрільців, одним із організаторів підпільної національно-політичної роботи в стрілецькому середовищі наприкінці 1917 року та командиром технічної сотні 1-го гарматного полку 1-ї бригади Української Галицької армії. За військову службу відзначений німецьким Залізним хрестом.

Життєпис

Походження Народився 1896 року в селі Батятичі Жовківського повіту (нині Львівський район Львівської області). Закінчив Академічну гімназію у Львові. До 1914-го року був активним учасником товариства «Пласт» у Львові.

Служба в УСС Із початком Першої світової війни у серпні 1914 року добровільно вступив до Легіону Українських січових стрільців. У роки Великої війни мав звання четаря. Служив у технічній сотні, брав участь у бойових діях на Російському фронті. Улітку 1917 року Василь Клим, уже у званні хорунжого, командував технічною сотнею Легіону Українських січових стрільців під час наступу австро-угорських і німецьких військ на Східному фронті. У складі авангарду 55-ї дивізії стрільці здійснили похід до річки Збруч, беручи участь у боях поблизу Козови, Козівки, Бурканова та Бурдяківців. За відвагу й успішні дії під час цих боїв Василь Клим був нагороджений разом з Іваном Сіяком та іншими старшинами німецьким Залізним хрестом. Після завершення походу його технічна сотня разом з іншими підрозділами Легіону була переведена до Залісся на Чортківщині, де тривало поповнення й реорганізація стрілецьких частин.

Громадсько-політична діяльність У червні 1915 року Василь Клим працював у пресовій та видавничій службі (пресовій квартирі) Легіону Українських січових стрільців. Саме він оформив машинопис спогаду однієї з перших стрілецьких доброволиць Павлини Михайлишин, записаного Осипом Назаруком 23 червня 1915 року біля Мукачівського замку. Завдяки його роботі було підготовлено до збереження одне з найраніших документальних свідчень про участь українських жінок у Легіоні УСС.

У січні 1917 року, перебуваючи на службі в Легіоні Українських січових стрільців у званні хорунжого, Василь Клим пожертвував 10 австро-угорських корон на користь товариства «Академічна Поміч» у Львові, яке надавало матеріальну підтримку українським студентам.

У березні 1917 року Василь Клим був серед старшин Легіону Українських січових стрільців, які підписали колективне звернення до Загальної Української Ради та Української Парламентарної Репрезентації. У документі стрільці висловили занепокоєння внутрішніми політичними суперечками українського проводу в Австро-Угорщині, закликали до припинення боротьби за політичне лідерство, створення єдиного загальнонаціонального керівного органу та консолідації українського суспільства задля ефективного відстоювання національних інтересів в умовах Першої світової війни.

Наприкінці 1917 року, коли серед українського стрілецтва дедалі більше посилювалося розчарування політикою Австро-Угорщини щодо українського питання, Василь Клим став одним із діячів внутрішнього національно-політичного руху в 1-му полку Українських січових стрільців. За свідченням Мирона Заклинського, у технічній сотні УСС він заснував таємну організацію підстаршин, на зборах якої виголошувалися політичні реферати. За інформацією Миколи Лазаровича, Клим обґрунтовував її створення наближенням важливих подій, до яких стрілецтво мало бути підготовленим. Члени організації проводили політичні обговорення, виголошували доповіді, збирали кошти для майбутньої діяльності та діяли в умовах суворої конспірації. Її діяльність була складовою ширших конспіративних настроїв, що охопили стрілецьке середовище після невиконання австрійським урядом обіцянок щодо українських земель.

В лавах УГА Після проголошення Західноукраїнської Народної Республіки взяв участь у Листопадовому чині та від 1 листопада 1918 року боровся за утвердження української влади у Львові. 1 січня 1919 року отримав звання поручника Української Галицької армії та був призначений командиром технічної сотні 1-го гарматного полку 1-ї бригади УГА.

Упродовж 1919 року брав участь у бойових діях Української Галицької армії проти польських та більшовицьких військ, а також у спільному поході УГА і Дієвої армії УНР на Київ. Наприкінці 1919 року під час епідемії висипного тифу, яка охопила частини Української Галицької армії, захворів і помер у грудні 1919 року в місті Бар на Поділлі.

Нагороди Німецька імперія та Прусське королівство: Залізний Хрест (1917 р.).

Примітки

Джерела