Шизогло́сі́я (англ. schizoglossia, від грец. σχίζω — «розщеплювати» і γλῶσσα — «мова»), також шизогло́сність та шизопсихогло́сність, — соціолінгвістичний термін, який використовують на позначення явища мовної невпевнености або мовного комплексу щодо власної рідної мови.

Мовна невпевненість є поширеним явищем у суспільствах, де співіснують два мовні варіанти, з яких один уважають «неправильним», а другий престижним і нормативним. Наприклад, стандартна французька мова та гаїтянська креольська або стандартна американська англійська та афроамериканський вернакуляр. У такому разі один варіант уважають «поганим», і його носії можуть намагатися «виправляти» своє мовлення, замінюючи окремі форми престижнішими. Негативне ставлення до того чи того мовного варіанта зазвичай викликає в його носіїв сором за власне мовленняWilma Bucci; Milton Baxter (December 1984), Problems of Linguistic Insecurity in Multicultural Speech Contexts, Annals of the New York Academy of Sciences.

Історія Уперше термін «шизоглосія», що буквально означає «мовне роздвоєння», застосував американський мовознавець Ейнар Гавґен у своїй статті «Schizoglossia and the Linguistic Norm» 1962 року. + Основні прояви шизоглосії Прояв Опис Мовна невпевненість (linguistic insecurity) Постійний сумнів мовця щодо правильности його рідного або звичного діалекту чи ідіолекту. Розмежування мовних ролей Внутрішній поділ мовного репертуару на «низький» (домашній, природний для мовця) і «високий» (престижний, офіційний) різновиди в межах однієї мови. Почуття сорому або ніяковости Прихований або відвертий сором за використання непрестижних форм рідного мовлення. Прагнення до «виправлення» Надокучливе бажання контролювати власне мовлення й штучно замінювати звичні мовні звороти суспільно схваленими нормативними формами, що зазвичай призводить до гіперкорекції. Конфлікт мовних норм Зіткнення в мовній свідомості людини між живою звичаєвою мовною практикою її соціального або місцевого оточення та кодифікованою літературною нормою. Ейнар Гавґен не відкидав кодифікованої мовної норми. Навпаки, у своїх класичних працях, зокрема статті «Linguistics and Language Planning» та монографії Language Conflict and Language Planning: The Case of Modern Norwegian, Гавґен запропонував одну з найвпливовіших концепцій мовного планування. Він виокремив 4 етапи стандартизації мови, серед яких і кодифікація.

Український контекст

В українському мовознавстві поряд з оригінальним терміном «шизоглосія» також використовують терміни «шизоглосність» і «шизопсихоглосність». Зокрема останній із них український мовознавець Ірина Фаріон тлумачить так:Мовознавець Богдан Ажнюк у статті «Інновації в соціолінгвістичній термінології» зазначає, що термін «мовна шизофренія» є українським відповідником терміна «шизоглосія». Ажнюк додає, що Гавґен уживає слово schizoglossia на позначення дуже специфічного різновиду диглосії, а саме «співіснування у свідомості білінгва двох паралельних „карт дійсности“ та наслідків їхнього злиття».

Журналіст Павло Мірошниченко у своїй статті «Шизоглосія в радіопросторі України як лінгвокультурна проблема» розглядає явище шизоглосії з соціолінгвістичного та культурологічного погляду й зазначає, що шизоглосія в українському радіопросторі є наслідком тривалої дискримінаційної політики минулого, спрямованої проти української мови та культури, розбалансованої глотополітики незалежної України та однією з негативних ознак мовної свідомости громадян. Керівники радіоканалів, автори й ведучі програм недостатньо усвідомлюють глибину лінгвокультурної травми українства, яку поглиблює трансляція передач із мішаним мовленням (суржиком). Це становить небезпеку для розвитку мовної свідомости суспільства, повноцінного суспільного функціювання української мови як державної та мови міжнаціонального спілкування в Україні. Легковажне ставлення до проблеми шизоглосії або нехтування нею сприяє легітимації дискримінаційного становища української мови та культури в Україні.

Див. також

Мовна шизофренія Диглосія Білінгвізм

Примітки