Проєкт «ДЕЛЬТА» був першим із розвідувальних проєктів — підрозділів спеціальної розвідки, названих грецькими літерами. Розвідувальні проєкти були початково створені місією США під назвою Проєкт «Леонінг Лена», а через місяць передані Командуванню військової допомоги США у В'єтнамі під час війни у В'єтнамі для збору оперативної розвідувальної інформації у віддалених районах Південного В'єтнамуKelly, Francis J. (1989) . U.S. Army Special Forces 1961-1971 (PDF). United States Army Center of Military History. CMH Pub 90-23. Archived from the original (PDF) on 26 January 2022..
Проєкт «ДЕЛЬТА» був заснований у Нячангу в 1964 році й складався з шести розвідувально-пошукових груп. Кожна група включала чотирьох бійців спеціальних сил США та шістьох бійців спеціальних сил армії Республіки В'єтнам, а пізніше підтримувалася 91-м батальйоном рейнджерів (згодом перейменованим на 81-й батальйон рейнджерів). Підрозділ мав офіційне позначення загін B-52 5-ї групи спеціального призначенняKelly, Francis J. (1989) . U.S. Army Special Forces 1961-1971 (PDF). United States Army Center of Military History. CMH Pub 90-23. Archived from the original (PDF) on 26 January 2022..
Місія Місія «ДЕЛЬТИ» включала проведення оперативної та стратегічної розвідки на контрольованих В'єтконгом територіях і наведення на них авіаударів. Вони також мали оцінювати наслідки бомбардувань, проводити маломасштабні розвідувальні та пошуково-знищувальні операції, захоплювати й допитувати бійців В'єтконгу та Північнов'єтнамської армії, прослуховувати лінії зв'язку, встановлювати жучки в комплексах та офісах, рятувати збитих льотчиків і військовополонених, мінувати території, встановлювати пастки, проводити психологічні та контррозвідувальні операції. Основна увага приділялася базовим районам і маршрутам проникнення в прикордонних зонах.
Історія Проєкт «ДЕЛЬТА» бере початок від проєкту «LEAPING LENA», створеного 15 травня 1964 року для того, щоб спеціальні сили США тренували в'єтнамські спецпідрозділи для місій у Південному В'єтнамі. Під час реалізації цього проєкту п'ять груп по вісім в'єтнамських солдатів були висаджені з парашутами в Лаосі, але лише п'ятеро осіб вижили. США безпосередньо у висадці участі не брали. 12 липня 1964 року загін B і загін A з 1-ї групи спеціального призначення США прибули для перебрання контролю над місією. До жовтня 1964 року проєкт «LEAPING LENA» перейменували на Проєкт «ДЕЛЬТА», де американські спецпризначенці взяли командування на себе та брали участь у бойових операціях разом із в'єтнамськими колегами. Головну базу Проєкту «ДЕЛЬТА» розташували в Нячангу, а половина загону A перебувала на базі Донгбатін для підготовки 91-го батальйону рейнджерів.
Висадка та евакуація гелікоптерами були надзвичайно складними й небезпечними. У результаті старші сержанти «ДЕЛЬТИ» розробили кілька методів евакуації, зокрема мотузкові драбини для евакуації Макґвайра (названу на честь головного сержанта Чарльза Макґвайра). Згодом також почали використовувати нову витяжну систему, розроблену спеціальною групою спостереження.
Проєкт «ДЕЛЬТА» припинив свою діяльність 30 червня 1970 рокуKelly, Francis J. (1989) . U.S. Army Special Forces 1961-1971 (PDF). United States Army Center of Military History. CMH Pub 90-23. Archived from the original (PDF) on 26 January 2022. — ще до створення підрозділу «Блакитне світло» у складі 5-ї групи спеціального призначення, який став попередником сучасної «Дельти»Murphy, Jack (2024). We Defy: The Lost Chapters of Special Forces History. ISBN 9798335713993.Murphy, Jack (May 2017). "Blue Light: America's First Counter-Terrorism Unit" (PDF). jackmurphywrites.com. Archived from the original (PDF) on June 1, 2023. Retrieved February 1, 2025..
Організаційна структура До 1966 року Проєкт «ДЕЛЬТА» мав таку структуру:
Штабний сектор: складався з 31 військовослужбовця спеціальних сил США та понад 50 бійців спеціальних сил Південного В'єтнаму. Сектор розвідки: на ранніх етапах програми ці підрозділи називалися розвідувально-пошуковими групами. Шестеро таких груп мали у своєму складі по 2 американські спецпризначенці та по 8 в'єтнамських бійців (хоча деякі групи формувалися виключно з американців або виключно з в'єтнамців). Пізніше розвідувальний сектор було реорганізовано в ударно-розвідувальний взвод, який складався з 16 груп по 6 осіб (3 американці та 3 в'єтнамці)Stanton, Shelby (1987). Green Berets at War. Dell. p. 219.. Взвод «Родраннер»: складався з шести, а пізніше дванадцяти груп по чотири особи з числа бійців Програми цивільної нерегулярної оборони. Рота охорони: складався з 124 бійців народності нунг. Взвод оцінки наслідків бомбардувань: складався з чотирьох американців та 24 бійців нунг; у 1968 році нунги стали основними силами негайного реагування на випадок викриття або загрози для розвідувальних груп. Цивільний персонал: понад 200 цивільних працівників базувалися на головній базі в Нячангу. Частина з них супроводжувала підрозділи «ДЕЛЬТИ» під час передислокації для заснування передових оперативних баз. Сили MIKE: мобільні сили швидкого реагування розміром від батальйону до бригади, які залучалися для допомоги в разі ворожої атаки, а також для проведення операцій з економії сил. Роль сил MIKE у Проєкті «ДЕЛЬТА» виконував 91-й батальйон рейнджерів.
Авіаційну підтримку гелікоптерами для Проєкту «ДЕЛЬТА» початково надавала 219-та ескадрилья спеціальних операцій ВПС Південного В'єтнаму (з позивним «Кінгбіз») на гвинтокрилах H-34 для висадки та евакуації груп. У грудні 1965 року завдання з гелікоптерної підтримки виконали американські пілоти зі 145-го транспортного взводу. Протягом двох місяців 145-й взвод було об'єднано з 6-м авіаційним взводом у 2-й взвод 171-ї авіаційної роти. Згодом цей підрозділ включили до складу 281-ї штурмової вертолітної роти (10-го бойового авіаційного батальйону 17-ї авіаційної групи 1-ї авіаційної бригади). 281-ша рота перейшла під оперативне управління 5-ї групи спеціального призначення для прямої підтримки операцій «ДЕЛЬТИ» у I та II армійських корпусах і забезпечувала більшу частину гелікоптерних перевезень приблизно до грудня 1969 року. Під час операцій «ДЕЛЬТИ» у III армійському корпусі підтримку надавали місцеві авіапідрозділи. Остання операція Проєкту «ДЕЛЬТА» проходила в I корпусі з поверненням до Майлок, де її підтримку здійснювала авіація 101-ї повітрянодесантної дивізії аж до розформування проєктові.
Повітряний контроль і наведення початково здійснювали південнов'єтнамські літаки L-19 / O-1. Після переходу на американські авіаційні ресурси завдання наведення перебрала 19-та ескадрилья тактичної повітряної підтримки, а в травні 1965 року цю місію взяла на себе 21-ша ескадрилья. На відміну від більшості інших авіаційних підрозділів підтримки, авіанавідники проживали безпосередньо разом із бійцями «ДЕЛЬТИ», з якими працювали.
Радіоретрансляцію початково здійснювали літаки C-47 ВПС Південного В'єтнаму, однак через недостатній час баражування їх замінили на L-19 / O-1. «ДЕЛЬТА» також використовувала літаки U-6 та U-1 армійської авіації того корпусного району, де проводилася конкретна місія. Унічне ретрансляцію забезпечував повітряний командний пункт ВПС США на базі літака C-130 з позивним «Мунбім».
Примітки