Гео́ргій Порфи́рович Ракого́н (1 травня 1907, Волокитине — 5 жовтня 1955, Москва) — радянський військовий діяч, генерал-майор. Учасник радянсько-фінської, німецько-радянської та радянсько-японської воєн.
Військовий комісар 3-го стрілецького корпусу, член Військової ради 47-ї армії, начальник політвідділів 44-ї, 6-ї та 17-ї армій.
Біографія Народився 1 травня 1907 року. Родина походила із села Волокитине Глухівського повіту Чернігівської губернії (нині — Конотопський район Сумської області, Україна).
Протягом 1917–1922 років навчався у Ємельяновському вищопочатковому училищі імені Кропоткіна в місті Севастополь. З 1922 року — член ВЛКСМ.
У 1922—1926 роках працював робітником економії цукрового заводу в Прилуцькому окрузі. У 1926—1929 роках — робітник та тракторист радгоспу «Веселе» УРСР, згодом обіймав посади завідувача дільниці та полевода радгоспуРГАСПИ, ф.17, оп.114, д.860 (Обліково-партійні документи Г. П. Ракогона)..
З 1928 року — член ВКП(б).
Початок військової служби У лавах Червоної армії з 1929 року (за іншими даними — з жовтня 1922 року). Розпочав службу з рядового складу.
У 1930 році закінчив школу молодшого комскладу при окремому Моздокському кавескадроні 28-ї гірськострілецької дивізії. У 1930–1931 роках брав участь у військових операціях РСЧА з ліквідації антирадянських повстанських груп у Дагестані.
У 1931—1932 роках навчався у Військово-політичній школі РСЧА імені Ф. Енгельса у Ленінграді.
Після закінчення школи проходив службу в частинах Окремої Червонопрапорної Далекосхідної армії (ОКДВА): 1932—1933 — політрук кавалерійського ескадрону; 1933—1935 — секретар партбюро кавалерійського полку; 1935—1938 — політрук школи, інструктор та відповідальний секретар партколегії політвідділу кавалерійської дивізії.
Восени 1939 року брав участь у окупації Західної Білорусі.
Під час радянсько-фінської війни (1939—1940) воював у складі військ 13-ї армії. За бойові заслуги у 1940 році був нагороджений своїм першим орденом Червоного Прапора.
Німецько-радянська війна Напередодні німецько-радянської війни, з 22 березня по 30 липня 1941 року, у званні полкового комісара обіймав посаду військового комісара 3-го стрілецького корпусу.
Надалі брав участь у бойових діях на Західному, Закавказькому, Кавказькому, Кримському та Воронезькому фронтах, обіймаючи керівні посади у політорганах армійських з'єднань: З жовтня 1941 року — член Військової ради 47-ї армії. З січня 1942 року — начальник політвідділу 44-ї армії, у складі якої брав участь у боях за Крим. З червня 1942 року — начальник політвідділу 6-ї армії.
Попри тривалу перебування на передовій та участь у чотирьох збройних конфліктах, поранень за час служби не мав.
Служба на Далекому Сході З 1943 по 1945 рік проходив службу в Монгольській Народній Республіці (м. Баян-Тумень). Обіймав посаду начальника політвідділу 17-ї армії Забайкальського фронту, роблячи внесок у розвиток радянсько-монгольського військово-стратегічного співробітництва.
Під час радянсько-японської війни (серпень 1945) брав участь у Маньчжурській операції, зокрема у форсуванні хребта Великий Хінган та подоланні безводних степів Монголії. За успішне керівництво військами та подолання складних умов отримав подяку від Верховного Головнокомандувача.
11 липня 1945 року Постановою Ради Народних Комісарів СРСР № 1683 Георгію Порфировичу Ракогону було присвоєно військове звання генерал-майор .
Післявоєнний період У 1950 році закінчив вищі курси при Військово-політичній академії імені В. І. Леніна у Москві.
Помер 5 жовтня 1955 року в Москві у віці 48 років. Похований на Ваганьковському кладовищі (22-га дільниця). .
Примітки