Джеймс Мактір (; — ) — шотландський хімічний інженер, який був партнером і технічним керівником хімічного підприємства St Rollox Chemical Works у Глазго. Відомий винайденням обертової печі, яку використовували для безперервного виробництва сульфату натрію. Також зробив внесок у технічний розвиток камерного процесу виробництва сірчаної кислоти. 1871 року розробив хімічний процес вилучення сірки з відходів виробництва соди, що накопичувалися біля заводу St Rollox. 1879 року він повідомив про отримання штучних алмазів. 1884 року переїхав до Лондона, де став спеціалістом з металів, зокрема ртуті та золота.
Біографія Народився в сім'ї Марти де Курсі Льютвейт й літографа Ендрю Мактіра, який разом зі своїм братом Вільямом працював у власній справі за адресою Аргайл-стріт, 95, у Глазго. Батьки одружилися 13 червня 1844 року. У подружжя народилися один син і три доньки, жодна з яких не пережила дитячий вік.
Мактір виріс і здобув освіту в Глазго. У молоді роки він виявляв особливий інтерес до хімії«Obituary. James Mactear, 1845—1903». Minutes of the Proceedings of the Institution of Civil Engineers. 154 (1903): 378–379. January 1903. doi:10.1680/imotp.1903.18039.. Він вивчав промислову хімію під керівництвом шотландського хіміка Вільяма Воллеса, а також опановував управління робітниками.
Кар'єра Спочатку Мактір працював помічником керівника під керівництвом Едварда Кортіса Стенфорда в British Seaweed Company на хімічному підприємстві Whitecrook Chemical Works у Далмурі, Клайдбанк«Obituary. James Mactear, 1845—1903». Minutes of the Proceedings of the Institution of Civil Engineers. 154 (1903): 378–379. January 1903. doi:10.1680/imotp.1903.18039.. Стенфорд розробив процес отримання йоду та поташу з морських водоростей, який у той час впроваджувався в Шотландії. Крім того, він розробив процес отримання брому, який раніше втрачався під час виробництва. 1864 року його призначили помічником керівника хімічного підприємства C. Allhusen&Sons у Ньюкасл-апон-Тайн, що належало Крістіану Аллгузену. 1867 року Мактір став генеральним менеджером хімічного заводу St Rollox у районі Спрінгберні, Глазго. На цьому підприємстві він здійснив низку вдосконалень, зокрема розробив новий процес вилучення сірки з відходів содового виробництва, що накопичувалися біля заводу. Через два роки його підвищили до партнера підприємства. Мактір залишався в компанії до 1884 року, а потім переїхав до Лондона.
Переїхавши до Лондона, Мактір пройшов підготовку з гірничої справи та металургії, спеціалізуючись на видобутку й металургії ртуті«Obituary. James Mactear, 1845—1903». Minutes of the Proceedings of the Institution of Civil Engineers. 154 (1903): 378–379. January 1903. doi:10.1680/imotp.1903.18039.. У межах навчання він відвідав майже всі країни, де видобували цей метал, і на основі здобутого досвіду розробив нові процеси його дистиляції та конденсації. Він також розробив низку процесів для переробки золота.
Добровольча стрілецький корпус Після воєнної тривоги 1859 року у Великій Британії виник добровольчий рух, і у всій Великій Британії почали формуватися добровольчі стрілецькі корпуси, укомплектовані військовослужбовцями за сумісництвом, покликаними за потреби посилити регулярну Британську армію. 5 грудня 1859 року в Глазго було сформовано 5-й Ланаркширський добровольчий стрілецький корпус. З 22 червня 1881 по 27 лютого 1886 року Мактір командував цим підрозділом у званні лейтенанта-полковника.
Ушанування 1876 року нагороджений срібною медаллю Товариства мистецтв за розробку нових методів у содовому виробництві.
Бібліографія
Промова
Статті
Примітки
Посилання