Каєтан Амирович (23 жовтня 1881, Микулинці поблизу Снятина — 15 липня 1965, Журавиця) — вірменський католицький священник, багаторічний настоятель вірменської парафії у Снятині, останній парох Снятинської вірменської парафії перед її припиненням після Другої світової війни.

Життєпис

Походження і освіта Народився 23 жовтня 1881 року в Микулинцях поблизу Снятина в родині Владислава та Анелі з роду Голубашів. Його батько працював управителем маєтку Юзефа Хеуела. У родині було восьмеро дітей — чотири доньки та четверо синів. Батьки приділяли значну увагу освіті дітей. Каєтан навчався у Снятинській реальній школі, яку закінчив 1901 року.

Після закінчення гімназії 1901 року розпочав богословські студії у Львівському університеті, паралельно вивчаючи вірменську мову. 1905 року продовжив навчання у Папській вірменській колегії в Римі. Священничі свячення отримав 1906 року у Вірменському кафедральному соборі у Львові з рук архієпископа Юзефа Теодоровича. Першу літургію відправив 8 липня 1906 року в Чернівцях.

Після висвячення Амирович служив вікарієм у Львівському вірменському кафедральному соборі та одночасно очолював Науковий заклад імені доктора Юзефа Торосевича, відомий як Вірменська бурса. Згодом був призначений адміністратором вірменської парафії в Лисці, де перебував до 1910 року. Після повернення до Львова служив вікарієм у латинській парафії святого Миколая, а пізніше знову у вірменському кафедральному соборі.

1911 року як секретар архієпископа Юзефа Теодоровича супроводжував його до Рима на перший Синод вірменських єпископів, після чого разом із ним здійснив паломництво до Святої Землі. 1912 року був призначений адміністратором вірменської парафії в Городенці.

Настоятель Снятинської вірменської парафії 1922 року Каєтан Амирович очолив вірменську парафію у Снятині — місті, де народився. Того ж року йому було надано титул почесного каноніка Вірменської капітули у Львові. Снятинська парафія налічувала близько 400 вірян, серед яких було чимало власників земельних маєтків.

Під час Першої світової війни вірменський храм у Снятині зазнав значних пошкоджень: було реквізовано дзвони, будівля залишилася без шибок, а її стіни потріскалися. Після призначення настоятелем Амирович розпочав відновлення храму. Разом із парафіянами він організував «Товариство Вірменської громади» зі штаб-квартирою у Снятині, яке брало участь у проведенні реставраційних робіт.

У 1924—1934 роках храм було ґрунтовно відреставровано за участю парафіян та власників навколишніх маєтків. 1928 року під час щорічного храмового відпусту Матері Божої Розради було освячено три нові дзвони. Найбільший, присвячений святому Григорію, профінансували снятинські віряни, дзвін святого Миколая — доктор Миколай Христофорович, а дзвін святої Терези — сам о. Каєтан Амирович.

Щорічний відпуст у Снятині збирав вірмен не лише з найближчих околиць, а й з віддалених парафій. На нього приїжджали, зокрема, вірмени з Чернівців, Банилова та інших населених пунктів тогочасної Румунії. Відпуст був нагодою для молитви перед шанованим образом Матері Божої Розради, а також для зустрічей із родичами та знайомими.

Амирович виступав проти латинізації вірменського обряду та працював над відновленням його традиційних форм. При Снятинській парафії діяли хор і служба вівтарних прислужників, які використовували вірменську мову під час богослужінь.

Кандидатура на посаду вірменського ординарія Після смерті архієпископа Юзефа Теодоровича Каєтан Амирович був одним із кандидатів на посаду нового ординарія Вірменської архієпархії. Під час виборів 2 січня 1939 року, в яких взяли участь 19 священників, Діонізій Каєтанович отримав 11 голосів, Валеріан Баковський — 8, а Каєтан Амирович — 7. Через початок Другої світової війни та смерть папи вибори не були завершені. До 1945 року архієпархією як капітульний вікарій фактично керував Діонізій Каєтанович.

Друга світова війна Після вступу радянських військ до Снятина у вересні 1939 року Амирович, за наведеними спогадами, співпрацював із польською розвідкою на Буковині. Він допомагав польським військовослужбовцям нелегально перетинати румунський кордон та організовував для них прихисток. У цій діяльності брали участь також інші священники та мешканці Кутів і Снятина. У період німецької та повторної радянської окупації Амирович залишався у Снятині разом зі своїми парафіянами. У квітні 1944 року, коли в сусідніх Кутах відбувалися вбивства польського та вірменського населення загонами УПА, він надавав прихисток людям, яким вдалося врятуватися.

Переселення та останні роки Після встановлення нового польсько-радянського кордону розпочалося переселення польського та вірменського населення зі Снятина. 22 травня 1945 року зі Снятина вирушив перший транспорт переселенців, серед яких була сестра Амировича Антоніна Аксентовичова з родиною. Сам Каєтан Амирович залишив Снятин останнім транспортом переселенців 1946 року.

Виїжджаючи, він забрав із собою образ Матері Божої Розради, частину рухомого церковного майна, літургійні облачення та метричні книги. Згодом Снятинський образ було встановлено у головному вівтарі парафіяльного костелу в Кривчі, куди також потрапили вотивні пожертви, пов'язані з його культом.

Після переселення Амирович оселився у Журавиці поблизу Перемишля. До кінця життя він залишався резидентом місцевої латинської парафії та продовжував щонеділі служити літургію за вірменським обрядом. Тісні зв'язки він підтримував із колишніми парафіянами, які оселилися в Олаві на Нижній Сілезії. У липні 1956 року в Олаві відбулося святкування 50-річчя його священницьких свячень, у якому взяли участь колишні парафіяни та вірменські священники.

Каєтан Амирович помер 15 липня 1965 року в Журавиці. Похований на місцевому цвинтарі.

Примітки

Джерела

Kordys N. Ks. Kajetan Amirowicz, ostatni proboszcz parafii ormiańskiej w Śniatynie. Kurier Galicyjski, 9 czerwca 2017.