Оборонна організація Західного союзу (WUDO) — військове агентство, створене у квітні 1948 року державами-членами Західного союзу (WU). WUDO була офіційно заснована 27–28 вересня 1948 року.

Цілі Метою WUDO було забезпечення координації оборони між п'ятьма державами у військовій сфері та сфері постачання, а також вивчення тактичних завдань оборони Західної Європи; крім того, створення основи, на якій у разі надзвичайної ситуації могла б бути побудована командна організація.

Договір про Брюссель містив пункт про взаємну оборону, викладений у статті IV.

Якщо будь-яка з держав-учасниць стане об'єктом збройного нападу в Європі, інші держави-учасниці відповідно до положень статті 51 Статуту Організації Об'єднаних Націй нададуть державі, яка зазнала нападу, всю військову та іншу допомогу й підтримку, які будуть у їхніх силах.<ref name=":1">

Стаття V встановлювала зобов'язання членів Брюссельського пакту співпрацювати з Радою Безпеки ООН для підтримання міжнародного миру та безпеки, а стаття VI встановлювала зобов'язання членів Брюссельського пакту не укладати жодних третіх договорів, що суперечать Брюссельському договору.

Загальна структура командування була створена за зразком штабу Верховного головнокомандувача союзних експедиційних сил (SHAEF) воєнного часу, який включав об'єднаний планувальний штаб.

Структура

Комітет оборони Керівництво та контроль забезпечував Комітет оборони Західного союзу, який у мирний час складався з національних міністрів оборони. Комітету оборони підпорядковувалися Комітет начальників штабів і Рада з військових поставок, які регулярно засідали в Лондоні. Ці органи були аналогічними британському Комітету начальників штабів і Об'єднаному штабу військового виробництва відповідно.

Секретаріат Секретаріат забезпечував роботу інших органів і мав британського Генерального секретаря.

Рада з військових поставок Паралельно з цією організацією начальників штабів, Рада з військових поставок Західного союзу консультувала Комітет оборони з усіх питань, що стосувалися військових поставок, і давала рекомендації щодо того, як можна задовольнити потреби П'яти держав у військових поставках. Рада з поставок перебувала на високому рівні й складалася з одного представника від кожної країни. Британський представник, який мав бути головою в перший рік, також був головою Британського об'єднаного штабу військового виробництва. Рідкісні засідання Ради обслуговувалися постійним Виконавчим комітетом, який працював у Лондоні й складався з представників кожної країни.

Комітет начальників штабів Комітет начальників штабів Західного союзу (WUCOS), який базувався в Лондоні, Велика Британія, складався з п'яти національних начальників штабів.

WUCOS керував оперативною організацією та консультував Комітет оборони з усіх питань, що стосувалися оборони Західної Європи, з урахуванням зобов’язань в інших частинах світу. У межах цього загального напрямку його особливими завданнями в Західній Європі були такі:

забезпечення організації військових ресурсів п'яти країн для виконання стратегічних вимог союзників; забезпечення того, щоб сили різних країн були об'єднані; забезпечення оптимального розподілу їхніх об'єднаних ресурсів; підтримання правильного балансу між суперечливими вимогами внутрішньої безпеки та оборони метрополії, з одного боку, та європейського театру воєнних дій — з іншого; оцінка, підготовка та розподіл необхідних ресурсів, зокрема командуючому європейським театром воєнних дій, особливим завданням якого була розробка необхідних оперативних планів та їхня реалізація; постійний перегляд і уточнення точного району відповідальності командування європейським театром воєнних дій у воєнний час.

WUCOS включав спостерігачів від Сполучених Штатів і Канади. Цю американську місію зв'язку спочатку очолював генерал-майор Лайман Л. Лемніцер, а згодом — генерал-майор А. Франклін Кіблер.

Комітет головнокомандувачів

Комітет головнокомандувачів Західного союзу, підзвітний Комітету начальників штабів Західного союзу, був створений 5 жовтня 1948 року.

+ Члени Комітету головнокомандувачів Західного союзу Портрет Ім'я Назва посади Армія Національність Бернард Монтгомері Голова (Головнокомандувач Об'єднаними силами, у разі надзвичайної ситуації - Верховний головнокомандувач Об'єднаними силами) Британська армія Велика Британія Жан Марі де Латр де Тассіньї Головнокомандувач сухопутними військами в Західній Європі, Головнокомандувач Об'єднаними силами Сухопутні війська Франції Франція Джеймс Робб Головнокомандувач військово-повітряними силами в Західній Європі, Головнокомандувач Об'єднаними силами в Середземномор'ї. Повітряні сили Великої Британії Велика Британія Робер Жожар Командующий военно-морскими силами в Западной Европе, Главнокомандующий Объединенными военно-воздушными силами Військово-морські сили Франції Франція

Союзне об'єднане командування Комітет сформував ядро командної організації у французькому місті Фонтенбло на південь від Парижа, відоме як Об'єднане командування союзників Організації Оборони Західного Союзу (UNILION), яке у разі війни було б здатне командувати всіма силами (UNIFORCE) для відбиття радянської військової загрози. В UNILION налічувалося близько 100 офіцерів і 300 осіб іншого персоналу.

Вищий штаб UNILION разом із канцелярією голови Комітету головнокомандувачів розміщувався в замку Шато-де-Футжер у сусідній із Фонтенбло комуні Авон.

Військові навчання

Західний Союз провів такі навчання (неповний список): Дата Назва Рід військ Опис Липень 1949 ВМС За участю 60 військових кораблів військово-морських сил Великої Британії, Франції та Нідерландів, що пройшли в Біскайській затоці в липні 1949 року. Навчання проходили під загальним командуванням адмірала флоту сера Родеріка Макгрігора, командувача Флоту метрополії Великої Британії. До складу флотилії з 60 кораблів входили британський лінкор «Ансон», британські авіаносці «Implacable», «Victorious» і «Theseus», а також французький авіаносець «Arromanches». Адмірал Макгрігор підбив підсумки навчань «Веріті», зазначивши: «Мета цих маневрів — показати, що ми хочемо і можемо працювати разом у разі агресії. Можу одразу сказати, що вони пройшли з величезним успіхом». Вересень 1949 Операція «Бульдог» ВПС Навчання в останній тиждень вересня за участю військово-повітряних сил Великої Британії (включаючи допоміжні ВПС), Франції, Бельгії та Нідерландів, які базувалися в Ексетері на південному заході Англії. Третя повітряна дивізія США виступила в ролі умовного противника і здійснила навчальний наліт на Оксфорд на бомбардувальниках B-50 і B-29, який був успішно відбитий британцями за допомогою сучасних реактивних винищувачів. За підсумками було ухвалено рішення про необхідність збільшення кількості як реактивних винищувачів, так і реактивних бомбардувальників. Кінець 1949 ВСС Після навчань «Веріті» Організація Оборони Західного Союзу оголосила, що на осінь 1949 року заплановані великі сухопутні військові навчання під загальним командуванням генерала армії Жана де Латр де Тассіньї. 25–27 серпня 1950 Навчання «Кюпола» ВПС Перші навчання Оборонна організації Західного Союзу на континенті за участю п'ятдесяти ескадрилей, майже половина з яких була з Королівських ВПС Великої Британії. Умовні атаки зі сходу американських бомбардувальників, таких як «Суперфортеці», по головних промислових і комунікаційних центрах у Франції, Бельгії та Нідерландах. Перше масштабне випробування Винищувального командування Королівських ВПС і британських радарів, прийнятих на озброєння країнами-учасницями. Операція «Гладіо» Спільні сили Операція «Гладіо» була таємною операцією типу «stay-behind» з підготовки та здійснення збройного опору на випадок вторгнення і завоювання країн Варшавським договором.

Примітки