Акти про Унію між Англією та Уельсом (), також відомі як Акти про Унію () - документи парламенту Англії за короля Генріха VIII, що призвели до включення Уельсу до складу Королівства Англія. Акти 1536 року27 Henry VIII cc. 5, 26, які «об’єднали та анексували» Уельс до Англії заклали загальні риси Унії, однак додатковий закон, ухвалений у 1543 році, надав деталіKoch, J. T. (Ed.). (2006). Celtic Culture: A Historical Encyclopedia (Vols. 1–5). ABC-CLIO. p. 11. Тому іноді можна зустріти Закони Уельсу 1536 та 1543 років.

Історія Реформація принесла безлад або загрозу безладу до багатьох частин володінь Генріха VIII. В Уельсі багато урядових повноважень продовжували залишатися за лордствами Валлійських марок, які виникли невдовзі після нормандського завоювання Англії, щоб стримувати вільних валлійців із феодальних замків та укріплених поселень уздовж англо-валлійського кордону, відомого як Валлійські марки. Надалі їхня влада поступово поширилася на сам Уельс і ненабагато пережила смерть останнього незалежного валлійського правителя, Ллівеліна ап Гріфіда, у 1282 році. Баронські повноваження старих лордств Валлійських марок були доповнені та зрештою замінені з 1534 року, коли Роуленд Лі, єпископ Ковентрі та Лічфілда, був призначений Президентом Ради Уельсу та Марок (President of the Council of Wales and the Marches).

Акт 1536 року офіційно поклав край багатьом правам лордств Валлійських марок і офіційно інтегрував Уельс до складу Англії. Марки стали графствами, тобто були організовані в графства за зразком Англії, створивши п'ять валлійських графств: Дінбіх (Денбігшир), Трефальдвін (Монтгомерішир), Маесіфед (Радноршир), Бріхейніог (Брекнокшир/Брекон) та Минві (Монмутшир). Абертейфі (Кардіганшир), Каерфирддін (Кармартеншир), Морганнуг (Гламорган) та Пенфро (Пембрукшир) були розширені, як і англійські прикордонні графства, які тепер включали валлійськомовні райони, такі як Освестрі.

Уельс мав відправити 24 представники до англійського парламенту від своїх 12 графств, збалансованих між представниками міст (боро) та графств. Мирові судді мали призначатися і вести всю адміністративну та юридичну діяльність англійською мовою, а валлійські графства мали бути розділені на сотні за англійською моделлю. Валлійські закони та звичаї, що суперечили англійському праву, були скасовані, а валлійське землеволодіння за системою гавелкайнд (рівний поділ між синами, які вижили, або, за відсутності синів, дочками) було скасовано на користь прімогенітури (спадкування первістком чоловічої статі, який вижив).

Статути 1536 року були частиною переосмислення Англії як імперії, що здійснює територіальну юрисдикцію над іншими територіями, що відображено в Акті про обмеження апеляцій (Ecclesiastical Appeals Act) (1532) та піднесенні Ірландії з лордства до статусу королівства у 1541 році.

У 1543 році за Актами про унію послідував Акт про деякі ордонанси в Домініоні та Принципаті Його Величності Короля Уельс (Act for certain Ordinances in the King’s Majesty’s Dominion and Principality of Wales)34 і 35 Henry VIII c. 26, який встановив статус Президента і Ради Уельсу та Марок (із центром у Ладлоу, Шропшир, Англія) як правової адміністрації країни. Акт також передбачав, що суди, Великі сесії Короля для Уельсу (Court of Great Sessions in Wales), повинні засідати двічі на рік у всіх графствах, окрім Монмута, який тепер фактично став англійським графством. В Уельсі було створено чотири судові округи та призначено мирових суддів для кожного графства, а також шерифів за англійським зразком. Судові засідання мали проводитися виключно англійською мовою, але на практиці було неминуче, що одномовні валлійці давали свідчення усно валлійською мовою, і це перекладалося для суддів.

Унія з Уельсом була найуспішнішою з трьох уній між Англією та іншими країнами Британських островів, незважаючи на те, що вона була найповніше ініційована з Лондона. Валлійське походження династії Генріха VIII, Тюдорів, давня орієнтація валлійської шляхти та аристократії на англійську політику, а також відсутність політичних альтернатив є можливими причинами цього. Крім того, валлійська мова та культурна идентичність були особливо сумісними з новими уявленнями про Британію та британськість, оскільки валлійці були корінними бриттами. Культ Артура, наприклад, використовувався для інтеграції патріотичних почуттів валлійських еліт у фундаментально англійську політичну систему. Як наслідок, валлійська висока культура рідко політизувалася, а мова більшості населення цієї малоурбанізованої країни залишалася валлійською, не зазнаючи тиску з боку англійської у більшості сфер протягом багатьох поколінь. Коли ця ситуація змінилася у XIX ст., почала розвиватися політизована валлійська свідомість.

Примітки

Джерела

List of acts of the Parliament of England from 1535 List of acts of the Parliament of England from 1536 List of acts of the Parliament of England from 1542 List of acts of the Parliament of England from 1543

Література

Jones, J. G. (1994). Early modern Wales, c. 1525–1640. Macmillan Press. Rees, W. (1937). The Union of England and Wales. Transactions of the Honourable Society of Cymmrodorion, 27–100. Smith, A. G. R. (1984). The emergence of a nation state: The commonwealth of England 1529–1660. Longman. Williams, G. (1987). Recovery, reorientation, and Reformation: Wales c. 1415–1642. Oxford University Press.