Закарія Ціцішві́лі (, ? – до 1793) — грузинський державний і військовий діяч. Князь (таваді). Сахлтухуцес (1776—1778—?), амілахвар (1789) Картлі-Кахетинського царстваმიჭიტაშვილი მ. საციციანოს ისტორია. წიგნი I. — თბილისი, 2016Muzychko, O.The Georgian Wolves: The History of the Petrovskyi Family. — London, 2026. — ISBN 978-0-9564683-6-9.

Походження Син Іване Ціцішвілі — амілахвара (1746—1748) та сахлтухуцеса (1756), соратника царя Кахетії Іраклія ІІ, що загинув 1756 у битві з леками при Сурамі.

Мати — князівна з роду Чавчавадзе. Двоюрідним братом Закарії Ціцішвілі був Ґарсеван Чавчавадзе — генерал-ад'ютант царя Іраклія ІІ.

Життєпис Про ранні роки відомості відсутні. Після загибелі батька залишився без родової частки маєтків і кріпаків, яку привласнив Деметре (Мералі-бег) Ціцішвілі — брат діда Кайхосро Ціцішвілі.

1760 Деметре помер. 1762 цар Картлі і Кахеті Іраклій II ініціював розслідування законності володіння сином Деметре Едішером (Едією) часткою нащадків Кайхосро.

5 травня 1766 суд на чолі з царем виніс рішення, визнавши Едішера (Едію) Ціцішвілі байстрюком (сином служниці), та конфіскувавши його володіння на користь Закарії Ціцішвілі. З-поміж іншого, Закарії дістався збудований Деметре палац у Тбілісі, маєтки у Кварелі, Арадеті, Руїсі та Доесі. Грузинський історик М. Мічіташвілі пов'язує таке рішення з прагненням царя Іраклія II обмежити вплив нащадків Деметре, що був близьким соратником його батька Теймураза ІІ.

Станом на 1768 Закарія мав титул мдиванбега (судді). 16 червня 1776 він вперше згаданий на найвищій урядовій посаді сахлтухуцеса (у матеріалах судової суперечки з Отаром Зедґенідзе через кріпака). На цьому уряді Закарія змінив свого тестя Давида Квеніпневелі, ксанського еріставі. Востаннє як сахлтухуцес він згаданий у документі 1778.

Закарія вів суперечку з сардаром Саціціано, тбіліським моураві Давидом Ціцішвілі за володіння фортецею Мзовреті у Шида-Картлі. 1783 Закарія зайняв фортецю і поставив там своїх людей. У відповідь Давид заявив: «фортеця Мзовреті належить нам, нащадкам Нодара; ані нащадки Кайхосро, ані Папуни не мають у ній частки». Сардар уклав союз з Паатою та Ніколозом Ціцішвілі проти Закарії. Останнього захопили у полон та змусили вивести військо з Мзовреті. 1 квітня 1783 царський суд ухвалив рішення у цій справі на користь Давида Ціцішвілі.

Відносини між Закарією та представниками інших гілок Ціцішвілі («нащадками Нодара»), а також — родом Зедґенідзе, — і далі погіршувалися. 1789 конфлікт переріс у відкриті бойові дії. На той час Закарія Ціцішвілі обіймав посаду амілахвара. Згідно зі свідченням цариці Маріам, Ціцішвілі зібрав військо і атакував селище Ґракалі, що належало принцу Юлону (сину Іраклія II). Князь переміг і захопив багато полонених, а серед загиблих у бою був представник роду Зедґенідзе. Цар Іраклій відправив проти Ціцішвілі військо на чолі зі своїм онуком Іване. У вирішальній битві на рівнині Зедавела поблизу Горі Закарія був розбитий та був змушений емігрувати до Стамбула, де й помер не пізніше 1793 (згаданий у судовому документі як небіжчик).

Визначну роль у придушенні виступу Закарії відіграв його давній суперник Давид Ціцішвілі. 1790 він отримав жалувану грамоту від принца Юлона із переліченням військових заслуг:

«Ти поводився відповідно до своєї посади і виявляв велику відданість. Ти схопив і доправив до нас шпигунів, яких було надіслано проти мене, і через них Картлі зазнала чимало лиха… Твій родич Закарія зібрав дві тисячі п’ятсот людей у до­лині Атені… У нас було мало війська… Ми ледь зібрали п’ятсот людей… Через їхню чисельну перевагу багато хто того дня вагався вступати в бій… Але ти не відступив, і ми теж поклалися на твою пораду й рушили в наступ… Ми пом’янули Бога й пішли вперед… Битва тривала три години так запекло, що дим від пострілів закривав людей, і ти того дня проявив себе як лев, отримавши кулю, але не поступився перед ворогами… Ти став головною причиною перемоги».

1791 своїм наказом цар Іраклій II конфіскував у синів Закарії Ціцішвілі всі маєтки та кріпаків. Пізніше їм вдалося відсудити частину володінь (включаючи Кварелі та Доесі).

Родина Був одружений з Макріне — донькою ксанського еріставі Давида Квеніпневелі, сахлтухуцеса Картлі (1774).

Мав чотирьох синів — Іване, Давида, Закарію (Зазу) та Елізбара. Троє з них — Іване, Закарія та Елізбар — були активними учасниками Війни за незалежність Грузії 1812—1813, близькими соратниками принца Александре Багратіоні. Закарія Ціцішвілі-молодший також відзначився як дипломат царя Іраклія II.

Прямим нащадком Закарії Ціцішвілі є український підприємець і меценат Олександр Петровський.

Примітки