Юрій Абрамович Гольфанд (, , 10 січня 1922, Харків — 17 лютого 1994, Єрусалим) — радянський український та ізраїльський фізик-теоретик, доктор фізико-математичних наук (1968), відмовник (відказник), борць за еміграцію євреїв із Совєтського Союзу.

Як фізик, відомий, зокрема статтею 1971 року (спільно зі своїм студентом Євгеном Ліхтманом), де вони запропонували суперсиметрію між бозонними та ферміонними частинками, розширивши алгебру Пуанкаре за допомогою антикомутуюючих спінорних генераторів. Алгебру, яку вони побудували, також називають . У тій самій статті вони представили першу чотиривимірну суперсиметричну теорію калібрувального поля — суперсиметричну квантову електродинаміку з масовим членом фотонних/фотинополів, плюс два супермультиплети хіральної матерії (детальніше можна прочитати на сторінках Tamm Memorial Volume, що наведено в списку посилань нижче; англійський переклад представлено Шихтманом у 2000 році).

Життєпис Юрій Гольфанд народився в Харкові в родині Абрама Мордкевича (Дмитровича) Гольфанда та Ніни Григор'івни Гольфанд. У 1939 році він вступив на фізико-математичний факультет Харківського університету. Під час війни працював на військовому летовищі, для цього закінчивши курс у Військово-повітряній академії. Після війни продовжив навчання на четвертому курсі математично-механічного факультету Ленінградського університету, який закінчив у 1946 роціM. Shifman. Introduction to the Yuri Golfand Memorial Volume «Many Faces of Superworld» . Він вступив до заочної аспірантури московського Математичного інституту імені В. А. Стеклова, одночасно працюючи в Московському обчислювальному центрі.

У 1947 році захистив кандидатську дисертацію з математики і працював до 1950 року старшим науковим співробітником Московського електротехнічного науково-дослідного інституту. У цей час роботи Гольфанда були опубліковані у Математичній збірці РАН69 сборник РАН http://www.mathnet.ru/php/archive.phtml?jrnid=sm&wshow=contents&option_lang=rus&viewarchiveID=8&vl=69#V69 . У 1951 році він перейшов на кафедру теоретичної фізики Фізичного інституту Академії наук імені П. М. Лебедєва і працював під керівництвом І. Тамма. Відтоді у Гольфанда почалася пристрасть до теоретичної фізики. У цей період він написав кілька статей, які зробили значний внесок у квантову теорію поля, серед яких: «Ферми-поля та спінори нескінченновимірного простору» (1957); «До теорії слабких взаємодій» (1958).

У 1968 році Гольфанд отримав ступінь доктора наук, одним із опонентів його дисертації був академік А. Д. Сахаров. У 1970 році Гольфанд (разом зі своїм аспірантом Є. Ліхтманом) написав статтю, в якій вперше розглядалася ідея суперсиметрії як принципу побудови теорії елементарних частинок. За словами Сахарова, «це була велика думка» („это была великая мысль“)А. Д. Сахаров, Воспоминания, часть вторая, глава 14 http://www.iseu.by/rus/memoria/sakharov/sakharov/memoirs/sacharov2_13.htm, яка відкрила новий напрямок у теорії елементарних частинок.

У 1973 році Гольфанд був звільнений з інституту (за словами очевидців, за ініціативою академіка В. Л. Гінзбурга), виправдовуваши це непродуктивністю, незважаючи на нещодавні роботи над суперсиметрією, яка згодом отримала статус класичної. Після звільнення з інституту Гольфанд вирішив емігрувати з СРСР до Ізраїлю, але в проханні про від'їзд йому було вімовлено під приводом секретності його роботи двадцять років тому у співпраці з А. Д. Сахаровим та Ю. Б. Зельдовичем, чиї дії були пов'язані зі створенням атомної бомби. За словами Сахарова, роботи Гольфанда мали абстрактний характер, і він ніколи не відвідував «об'єкти»А. Д. Сахаров, Воспоминания, часть вторая, глава 24 http://www.iseu.by/rus/memoria/sakharov/sakharov/memoirs/sacharov2_13.htm.

Перебуваючи у відмові, Гольфанд продовжив наукову діяльність. Він був постійним і активним учасником наукового семінару, який об'єднував московських науковців-відмовників. Семінар проводили фізики , Марк Азбель, . У 1976 році Гольфанд був обраний членом Європейського, у 1977 — Американського фізичних товариств, у 1979 році — дійсним членом Нью-Йоркської академії наук. Статті публікуються у престижних зарубіжних виданнях.

У 1980 році, під тиском світової наукової спільноти, Гольфанд був відновлений у Фізичному інституті на попередній посаді, але в іншому відділі, яким керував академік М. О. Марков. У 1989 році Академія наук СРСР присудила Гольфану (разом з Є. Ліхтманом) за серію робіт зі суперсиметрії — безпрецедентний випадок нагородження відмовника. У 1990 році академік висловив жаль з приводу збитків, завданих теоретичній фізиці у зв'язку зі звільненням Гольфанда з інституту.

У період відмови Гольфанд брав участь у протестних демонстраціях, організовуючи та проводячи міжнародні конференції. Він був одним із редакторів журналу «Євреї в СРСР» („Евреи в СССР“). Гольфанд підписував листи на захист відмовників і дисидентів, допомагав сім'ям ув'язнених. Його лист був опублікований у збірці «На захист Сергія Ковальова» („В защиту Сергея Ковалёва“), виданій видавництвом «Хроніка-Прес» у 1975 році в Нью-Йорку. Влада намагалася залякувати Гольфанда, розпочала кримінальну справу проти нього за звинуваченням у «дармоїдстві» („тунеядстве“), погрожуючи висиланням з Москви. Під час проведення міжнародної наукової конференції в Москві, Гольфанд перебував під домашнім арештом протягом тижня. В його будинку проводились обшуки, прослуховували телефон тощо.

У жовтні 1990 року Гольфанд із сім'єю прибув до Ізраїлю, а з липня 1991 року працював на фізичному факультеті хайфського Техніону. Працюючи в Техніоні, за короткий час опублікував вісім нових статей у найбільших фізичних журналах світу. Остання праця була опублікована посмертно.

В Ізраїлі Гольфанд разом із математиком Д. Раммом почали розробляти математичний апарат для формулювання своєї нової ідеї, ще більш загальної, ніж ідея суперсиметрії. Експериментальна перевірка теорії суперсиметрії, створеної Гольфандом, є одним із важливих завдань сучасної квантової фізики. Наукові групи в різних країнах працюють над цим.

Інші праці Гольфанда включають: «Функціональний апарат квантової теорії поля» (1970); «Метод квантової дії в квантовій теорії поля» (англійська, 1979); «Про проблему квантування» (англійська, 1987).

У 2000 році була видана книга на честь Юрія Гольфанда — «The Many Faces of the Superworld: Yuri Golfand Memorial Volume» («Багато облич надсвіту: Меморіальний том Юрія Гольфанда»).

Для деяких деталей біографії дивіться есе Б. Ескіна (B. Eskin) у книзі "Physics in a Mad World" («Фізика в божевільному світі»), наведену нижче в списку посилань.

Родина дружина — Наталія Моїсівна Корец, донька фізика ; зведений брат батька — художник і скульптор Олександр Йосифович (Мордкович) Волькензон (1903, Харков — ?); двоюрідний брат батька — радіофізик С. М. Ритов.

Публікації Наукові роботи

Yu. A. Golfand and E. P. Likhtman, «On N = 1 Symmetry Algebra and Simple Models», in Supersymmetry: A Decade of Development, Ed. P.West (Adam Hilger, Bristol, 1986), p. 1. Yu. A. Golfand and E. P. Likhtman, «On the Extensions of the Algebra of the Generators of the Poincaré Group by the Bispinor Generators», in I. E. Tamm Memorial Volume Problems of Theoretical Physics, Eds. V. L. Ginzburg et al., (Nauka, Moscow 1972), page 37.

Пам'ять про Юрія Гольфанда M. A. Shifman (editor). «The Many Faces of the Superworld: Yuri Golfand Memorial Volume» — World Scientific Publishing Company, 2000, 677 p., ISBN 9810242069, ISBN 978-9810242060 (збірка містить список публікацій Ю. Гольфанда)

Див. також Суперсиметрія

Примітки

Посилання M. Shifman. Introduction to the Yuri Golfand Memorial Volume «Many Faces of Superworld» Гольфанд Ю. А., Лихтман Е. П., Расширение алгебры генераторов группы Пуанкаре и нарушение Р-инвариант-ности, "Письма в ЖЭТФ", 1971, т. 13, в. 8, с. 452 (Russian). (Yu. A. Golfand and E. P. Likhtman, JETP Lett. 13, 323 (1971). Reprinted in Supersymmetry, Ed. S. Ferrara, (North-Holland/World Scientific, Amsterdam — Singapore, 1987), Vol. 1, page 7. ) Yu. A. Golfand and E. P. Likhtman, «On the Extensions of the Algebra of the Generators of the Poincaré Group by the Bispinor Generators», in I. E. Tamm Memorial Volume Problems of Theoretical Physics, Eds. V. L. Ginzburg et al., (Nauka, Moscow 1972), page 37.