Вільгельм Адам Евальд Марія Райшенбек (; , Мюнхен, Німецька імперія — , Фюрстенфельдбрук, ФРН) — оберштурмфюрер СС, командир охоронної роти концтабору Аушвіц, засуджений за воєнні злочини.

Біографія Народився 23 червня 1902 року. Його батьки володіли магазином скобяних виробів. Райшенбек навчався в народній школі і в комерційному училищі в Мюнхені, після чого працював у магазині своїх батьків до його закриття у 1925 році. Згодом працював представником торгової кампанії, а потім підсобним робітником у фірмі «Хофгаймер». 1920 року приєднався до фрайкору. 1922 року став членом Штурмових загонів. У листопаді 1923 року взяв участь у Мюнхенському путчі. 1929 року перейшов з Штурмових загонів до лав СС (№ 3926). 1 листопада 1930 року вступив до НСДАП (квиток № 348953). У квітні 1933 року після приходу нацистів до влади Райшенбек й інші есесівці зі зброєю грабували євреїв у їхніх будинках у Мюнхені. У цих облавах також брав участь його брат Евальд.

У вересні 1939 року вступив на службу до охорони концтабору Дахау і того ж року — до охорони концтабору Маутхаузен. З травня 1940 року працював у штабі з переселення в Лицманшдтаде, який займався виселенням поляків з Вартеланда. З жовтня 1941 року був співробітником кур'єрської служби при головній ставці Гітлера поблизу Растенбурга у Східній Пруссії. У листопаді 1943 року йому надали звання оберштурмфюрера військ СС. У серпні 1944 року його перевели до концтабору Аушвіц, де він очолив дві охоронні роти. 19 січня 1945 року під час евакуації табору Райшенбек супроводжував останній марш смерті 3900 в'язнів з Аушвіца. Колону в'язнів гнали до Лослау, а тих, хто через слабкість або хворобу не міг підтримувати темп маршу, розстрілювали есесівці, які їх супроводжували. У вироку мюнхенського суду були наведені обставини цього маршу: «Взуття (в'язнів) частково складалося з дерев'яної підошви з пришитим полотном, лише деякі були взуті в шкіряні черевики. Як пайок на час маршу вони отримали булки, м'ясні консерви та маргарин. Температура була нижче −15 °C, лежав сніг. Деякі в'язні вже вирушали в дорогу в дуже поганому фізичному стані. Такі обставини маршу, як обмерзлі дороги, погане взуття та сильний холод, призвели до того, що деякі в'язні вже першого дня не могли продовжувати шлях». У Лослау вцілілих в'язнів завантажили до залізничних вагонів і доправили до концтабору Маутгаузен. У квітні 1945 року Райшенбек очолив перевезення в'язнів із табору Мельк до табору Ебензее, де наказав розстріляти в'язнів.

Наприкінці війни Райшенбек потрапив у американський полон і до червня 1948 року перебував у різних таборах для інтернованих. У середині червня 1948 року він утік з табору для інтернованих у Дармштадті, побоюючись екстрадиції до Польщі. До 1954 року він жив під чужими іменами в різних місцях, заробляючи на життя некваліфікованою працею. 1954 року Райшенбек разом з іншими людьми, причетними до пограбування євреїв у квітні 1933 року, постав перед земельним судом Мюнхена. Райшенбека засудили за «незаконне позбавлення волі та приховування краденого майна» до восьми місяців позбавлення волі з відтермінуванням виконання покарання. Його брата засудили до двох років і восьми місяців позбавлення волі. Решту обвинувачених виправдали через недостатність доказів. Колишній в'язень Аушвіца Адольф Регнер, який також брав участь в у Франкфурті-на-Майні, у січні 1955 року дав свідчення, завдяки яким Райшенбеку висунули звинувачення у вбивствах під час евакуації Аушвіцу. Під час слідства допитали вцілілих учасників евакуаційного маршу. Сам Райшенбек покликався на необхідність виконання наказів, оскільки останній комендант концтабору Аушвіц Ріхард Бер наказав йому розстрілювати в'язнів, непридатних до маршу. Через злочини, скоєні в концтаборах Аушвіц і Маутгаузен, у травні 1958 року Райшенбек мав постати перед судом присяжних у Мюнхені. Зокрема, його звинувачували у вбивстві або замаху на вбивство в чотирьох випадках: у зв'язку з наказом розстріляти щонайменше 40 в'язнів у Плессі і Кенігсдорфі, 11 в'язнів на залізничній станції в Лослау та 25 в'язнів у Гмундені, які були непридатні до подальшого маршу, а також у зв'язку з відбором 50 в'язнів в Ебензее, яких мали стратити, хоча залишалося невідомим, чи було цей вирок насправді виконано. За результатами розгляду доказів суд відкрив основне провадження проти Райшенбека лише щодо сукупності злочинів у Плессі, Кенігсдорфі та Гмундені. Оскільки суд не визнав доведеним особисту участь Райшенбека в розстрілах, попри відповідні свідчення очевидців, 22 жовтня 1958 року його засудили до десяти років позбавлення волі у в'язниці суворого режиму за пособництво у ненавмисному вбивстві. У вироку суд зазначив, що Райшенбек «не виявив жодного милосердя». Водночас суд не задовольнив вимогу обвинувачення призначити Райшенбеку довічне позбавлення волі за вбивство. М'який вирок викликав нерозуміння та обурення серед вцілілих в'язнів. 19 жовтня 1962 року Райшенбека звільнили з в'язниці за станом здоров'я.

Примітки

Література

Посилання