Михайло Миколайович Радкевич (22 вересня 1926, село Новоолександрівка Братського району Миколаївської області — 19 вересня 2001, смт Братське Миколаївської області) — український фольклорист, краєзнавець, журналіст, поет та громадський діяч, дослідник історії та археологічної спадщини Степового Побужжя, діяч відродження Бузького козацтва.

Життєпис

Михайло Радкевич народився 22 вересня 1926 року в селі Новоолександрівка Братського району Миколаївської області. Був старшим із чотирьох дітей у родині. Його батько Микола Назарович був селянином та учасником трьох воєн. Мати Фекла Петрівна була майстринею рукоділля та знала усну народну творчість. Родинне виховання сприяло формуванню в Михайла інтересу до історії та культури рідного краю.

Шкільні роки Радкевича минули в селі Новомар'ївка. Він добре навчався, багато читав, з дитинства писав вірші та мріяв стати журналістом.

Під час німецької окупації Радкевич брав участь у діяльності підпільної групи, створеної директором Новомар'ївської школи П. І. Ківшаном. Тричі його відправляли на примусові роботи до Німеччини, звідки він щоразу тікав. Після розгрому підпільної групи разом із товаришами приєднався до партизанів.

З 1944 року воював у складі 3-го Українського фронту. Під час бойових дій на території Польщі був поранений та контужений.

У повоєнні роки навчався в Миколаївській школі голів колгоспів та Одеському сільськогосподарському інституті, де здобув фах агронома. Згодом закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка.

Понад 30 років працював у журналістиці. Був військовим журналістом Одеського військового округу, працював у районних газетах Вознесенського, Доманівського та Арбузинського районів Миколаївської області, а також у Братській районній газеті «Перемога» та на місцевому радіо.

Працював також учителем історії в школах Микільського, Новомар'ївки та Соколівки Братського району. Разом з учнями збирав етнографічні, історичні та археологічні матеріали, створював шкільні музейні кімнати.

Краєзнавча та фольклористична діяльність

Радкевич присвятив значну частину життя дослідженню історії та культури Братського району і Степового Побужжя.

Ще 1970 року ним була створена Братська народна історико-краєзнавча, фольклорно-етнографічна та мовознавча експедиція, яка діяла до 2000 року. Матеріали експедиції стали основою для його краєзнавчих досліджень та публікацій.Гребенников, В. Б. (2021). Краєзнавці — дослідники археологічної спадщини Степового Побужжя. Миколаїв: Яслав. С. 69—72.

Експедиція збирала усні перекази, легенди та інші матеріали з історії та культури краю. Значне місце в його дослідженнях займали легенди про давнє населення Степового Побужжя, зокрема кіммерійців, а також матеріали з історії слов'ян та виникнення українського козацтва.Гребенников, В. Б. (2021). Краєзнавці — дослідники археологічної спадщини Степового Побужжя. Миколаїв: Яслав. С. 69—72.

Зібрані Радкевичем легенди про Бузьких козаків увійшли до загальноукраїнських фольклорних видань.Гребенников, В. Б. (2021). Краєзнавці — дослідники археологічної спадщини Степового Побужжя. Миколаїв: Яслав. С. 69—72.

Серед краєзнавчих і фольклорних матеріалів, пов'язаних із його діяльністю, — легенди та перекази «Про Макітрину балку», «Про Дуба-Козака», «Чумацька мітла», «Про Орлове поле», «Гайдамацька криниця», а також віршована казка «Золота шабля» та міф «Як люди навчились землю орати».

Одним із записаних Радкевичем творів стала пісня-дума «Про козака Слінченка (Брате-Мертвовод)». У 1991 році твір було записано від Михайла Радкевича: текст записала Л. Плужникова, мелодію — Т. Півень. Упорядники академічного видання «Українські народні думи» зазначають, що твір публікується вперше. 2007 року його текст і нотний матеріал увійшли до цього академічного видання.

Починаючи з 1972 року Радкевич співпрацював з археологами Миколаївського обласного краєзнавчого музею. Він допомагав проводити археологічні обстеження Братського району та брав участь у роботі Інгульської археологічної експедиції 1975 року.Гребенников, В. Б. (2021). Краєзнавці — дослідники археологічної спадщини Степового Побужжя. Миколаїв: Яслав. С. 69—72.

Упродовж багатьох років Радкевич співпрацював з археологами та дослідниками пам'яток Степового Побужжя. Під час обстежень Братського району значну допомогу археологам надавали місцеві краєзнавці, зокрема Михайло Радкевич.

Понад десять років Радкевич займався паспортизацією пам'яток історії та археології Братського району. За даними В. Б. Гребенникова, складена ним облікова документація зберігалася у відповідних органах охорони пам'яток; десятки паспортів використовувалися у пам'яткоохоронній роботі.Гребенников, В. Б. (2021). Краєзнавці — дослідники археологічної спадщини Степового Побужжя. Миколаїв: Яслав. С. 69—72.

Радкевич також очолював Братський осередок Українського товариства охорони пам'яток історії та культури та публікував матеріали з історії й археології краю.Гребенников, В. Б. (2021). Краєзнавці — дослідники археологічної спадщини Степового Побужжя. Миколаїв: Яслав. С. 69—72.

Музейна діяльність

Важливе місце в діяльності Радкевича посідало створення та розвиток краєзнавчих музейних осередків у Братському районі.

Разом із учнями він збирав предмети та матеріали, пов'язані з історією, археологією та етнографією краю, створював музейні кімнати при школах.

Зібрані під час краєзнавчої роботи матеріали використовувалися для музейної та дослідницької діяльності.

Дослідження історії Бузького краю

Радкевич досліджував історію поселень Степового Побужжя, походження місцевих назв, історію козацтва та давнього населення краю.

У своїх працях він використовував письмові джерела, археологічні матеріали та народні перекази. Значну увагу приділяв історії Бузьких козаків.

Результатом багаторічної експедиційної та дослідницької роботи стала книга «Нариси з історії Бузьких козаків», видана в Миколаєві 2005 року.

Літературна діяльність

Радкевич писав вірші з дитинства та протягом життя створював поетичні й прозові твори.

Його літературні та краєзнавчі матеріали публікувалися в Братській районній газеті «Перемога».

Серед опублікованих матеріалів — «Про Макітрину балку» (1978), «Про Дуба-Козака» (1979), «Про Орлове поле» (1988), «Чумацька мітла» (2001) та інші твори.

2005 року в Миколаєві вийшла його книга «Нариси з історії Бузьких козаків» обсягом 155 сторінок.

2016 року в Кропивницькому видавництвом «Полімед» була опублікована «Поетична збірка» Радкевича обсягом 87 сторінок.

Бузьке козацтво

Після проголошення незалежності України Радкевич активно займався відродженням козацьких традицій. Він створив товариство Бузького козацтва (відродженого) та став його головним отаманом.

Бузьке козацтво (відроджене) було засноване 20 жовтня 1990 року на Миколаївщині. До його складу входили Братська, Єланецька та Миколаївська паланки, а канцелярія знаходилася в Братському.

Головним отаманом Бузького козацтва від дня заснування був Михайло Радкевич.

Радкевич виступав за відродження традицій козацького самоврядування та пропонував використовувати в державному устрої України принципи, запозичені з козацької демократії.

1998 року Радкевич балотувався до Верховної Ради України в одномандатному виборчому окрузі №132 як самовисуванець.

Мрія про музей-заповідник Тобілевичів

Одним із важливих задумів Радкевича та його однодумців було створення на батьківщині корифеїв українського театру Тобілевичів, у селі Кам'яно-Костуватому Миколаївської області, музею-заповідника та започаткування всеукраїнських театральних свят.

Наприкінці 1980-х років у межах організованої ними фольклорно-етнографічної експедиції брали участь діячі культури та творчі колективи з Миколаєва і Києва.

Вшанування пам'яті

Михайло Миколайович Радкевич помер 19 вересня 2001 року. Похований на центральному кладовищі селища Братське Миколаївської області.Гребенников, В. Б. (2021). Краєзнавці — дослідники археологічної спадщини Степового Побужжя. Миколаїв: Яслав. С. 69—72.

У 2006 році, до 80-річчя від дня народження Михайла Радкевича, в газеті «Південна правда» було опубліковано матеріал «Мої діди були до праці дужі», присвячений його життю та діяльності.«Мої діди були до праці дужі» // Південна правда. — 21 вересня 2006. — С. 5.

2013 року з ініціативи депутата Ольги Бакуменко та краєзнавчого руху на Братщині Братська районна рада ухвалила рішення про створення Комунальної організації «Братський районний народний історико-краєзнавчий музей ім. М. М. Радкевича Братської районної ради Миколаївської області».Гребенников, В. Б. (2021). Краєзнавці — дослідники археологічної спадщини Степового Побужжя. Миколаїв: Яслав. С. 69—72. Див. також: Братський народний музей.

На фасаді музею встановлено меморіальну дошку на честь Михайла Радкевича.Гребенников, В. Б. (2021). Краєзнавці — дослідники археологічної спадщини Степового Побужжя. Миколаїв: Яслав. С. 69—72.

На могилі Михайла Радкевича встановлено пам'ятник, на якому викарбувано рядки з його вірша.

Після смерті Радкевича було створено краєзнавчий клуб "Туристична Братщина" та при Братській районній бібліотеці літературний клуб «Надвечір'я", які продовжили популяризацію краєзнавчої та літературної спадщини краю.

Бібліографія

Радкевич М. Нариси з історії Бузьких козаків. — Миколаїв, 2005. — 155 с. Радкевич М. Поетична збірка. — Кропивницький: Полімед, 2016. — 87 с. Гребенников В. Б. Краєзнавці — дослідники археологічної спадщини Степового Побужжя. — Миколаїв: Яслав, 2021. — С. 69–72. Снитко І. О. Археологическая разведка Братского района Николаевской области в 1997 г. // Наукові праці. — 2008. — Т. 96, вип. 83. — С. 104–107. Сушинський Б. І. Всесвітня козацька енциклопедія XV — початку XXI століть. — Одеса: ЯВФ, 2007. — 568 с. Українські народні думи. — Київ: Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, 2007. — С. 558, 810.

Примітки