Спра́ва Кра́вченка () — знаковий судовий розгляд, що відбувся в Парижі за позовом Віктора Кравченка про наклеп проти марксистської газети «», який став значним внеском у розвінчання на території Західної Європи ідеалізації Радянського Союзу.
Передісторія Віктор Кравченко, інженер Червоної армії, в кінцевий період Другої світової війни, бувши контролером закупівель щодо ленд-лізу, попросив політичного притулку у США, повідомивши громадськості західного світу про масові порушення прав і свобод людини в СРСР, при цьому демонстративно відмовившись обговорювати військово-економічне становище СРСР. Після закриття питання про його видачу, 1946 року опублікував книгу . Книга згодом стала широко відомою (лише англійською її видано 73 рази). У ній описано порушення прав і свобод у Радянському союзі, як от Голодомор, ГУЛАГ та діяльність НКВС СРСР. Крім того, у книзі згадано фальсифікацію результатів п'ятирічок.
Вже 1947 року книгу опубліковано у Франції, де швидко розійшлося 500 000 примірників, через що вона практично зразу ж зазнала нападів з боку Французької комуністичної партії та її друкованого видання — «». Після цього послідували напади європейських сталіністів та СРСР, які заявили, що книгу написали самі ж американці, а Кравченко — «боягуз, зрадник, п'яниця, розпусник, розкрадач і злодій, і звичайно ж маріонетка, якою керує США». У відповідь на нападки, Кравченко подав до суду на видавців та , а також на автора статті Сіма Томаса (пізніше з'ясувалося, що такої людини не існує, а статтю в газету приніс — як стверджував Клод Морган, Ульман і написав цю статтю) за наклеп.
Судовий процес
Початок процесу Судовий процес розпочато 24 січня 1949 року, стороною звинувачення виступав Віктор Кравченко та його адвокати — метр Жорж Ізар і метр Жільбер Гейцман. На боці захисту виступали метр Нордманн, метр Матарассо та метр Блюмель. Судовий процес вів суддя Дюркгейм.
Засідання суду починається з промови Кравченка:
У відповідь на промову Кравченка, видавець Клод Морган одразу вчиняє напад на Кравченка, намагаючись показати його «чужим», заявляючи про те, що він — француз, газета — французька, його товариші — французи, а він, іноземець, не має ніякого права щось висловлювати. Після довгих оповідей про участь членів газети в опорі, той проте замовчує, що один із їхніх колег та співзасновник газети Жан Полан пішов із газети більше року тому, звинувативши газету та ФКП у брехні та обмані. Після нього виступив , який маніпулятивно почав ділити публіку на «своїх» та «чужих», повідомляючи, що, оскільки Кравченко нібито зрадив свою країну, то він зрадив робітників, а отже, саму Францію. Сталіністи намагаються активно нацькувати публіку на Кравченка, підміняючи поняття, доводячи їх до абсурду, висловлюючи найабсурдніші звинувачення:
Метр Ізар запитує Вюрмсера, чи вважає він патріотом Андре Марті, який заклика́в повставати проти свого уряду. Вюрмсер відповідає ствердно. Метр Ізар звертає увагу слухачів на те, що у сталіністів подвійні стандарти — Андре Марті для них патріот, а Кравченко, який критикує сталінський режим — зрадник.
Пізніше, сторона захисту намагається побудувати абсурдний логічний ланцюжок, заснований на тому, що оскільки Кравченко не пам'ятає фіналу «Лялькового дому» Ібсена, який він цитував понад п'ять років тому, пишучи свою книгу, то з цього випливає, що той не писав книгу, а за нього її написали агенти ЦРУ в США.
Основні свідки на процесі
Свідки Les Lettres françaises Першим свідком був Луї Мартен-Шофф'є — голова національної спілки французьких письменників, який назвав газету «дуже хорошою», проте відповіді на запитання, як він ставиться до того, що ця ж газета назвала його близького друга й колегу Поля Нізана «зрадником», коли він вийшов з ФКП після пакту Молотова — Ріббентропа, уник.
Другим свідком від газети став , депутат Національних зборів. Той почав критику на основі того, що Кравченко нічого не міг пам'ятати з того, що було, коли йому було вісім років. У відповідь повідомляється про те, що події того часу — важлива подія в історії родини Кравченка. Далі Ґреньє повідомляє, що бачив діяльність НКВС, а також одну з чисток і «не відчував запаху крові», нібито навпаки, діяльність НКВС була вкрай цивілізованою. У відповідь Кравченко заявив, що той, не знаючи російської мови, сприйняв за чистку партзбори на автозаводі, а також нагадав про долю Миколи Бухаріна. У відповідь депутат відразу ж намагається змінити тему розмови на індустріалізацію, за що суддя робить йому зауваження.
Третім свідком був співробітник «Темуаньяж Жретьєн» П'єр Дебрей, який, намагаючись присоромити Кравченка, вказує на іншого неповерненця , проте на наступному засіданні виявляється, що той вкрай схвально й позитивно відгукувався про роботу Кравченка.
Ще один свідок, професор політичних наук, член компартії Бабі виступає із заявою, що книгу написали американські агенти, оскільки той читав російських авторів у перекладі, і не помітив цього самого духу у книзі Кравченка. Пізніше, коли його висміяли за цю заяву, він повідомив про зростання населення в СРСР, тим самим нібито спростувавши репресії:
Першим, кого залучили під час процесу з боку відповідача, став , якого ті назвали «фахівцем щодо п'ятої колони». Той одразу заявляє про антирадянську пропаганду, а також про те, що через Кравченка говорять люди Геббельса. У відповідь сторона звинувачення запитує про те, чи знає цей «фахівець» про автора статті, через якого й почато судовий розгляд, у відповідь на що той каже, що не знає. У залі сміх. Тим часом, Кан продовжує:
Свідки Кравченка Першим свідком викликають Муане — пілота ескадрильї «Нормандія-Німан», кавалера французьких і радянських орденів, який, бувши в СРСР, бачив життя простих людей і підтвердив слова Кравченка. Так, з його слів, його близький друг — радянський авіамеханік йому казав, що «живеться так само погано, як за царя, навіть гірше» (причому був готовий особисто судді повідомити особисті дані цього механіка для залучення його до суду). За його словами, він особисто бачив, як аеродром, на якому він служив, розчищали від снігу жінки в брудному ганчір'ї, доки їх охороняли вартові з гвинтівками. Причиною такого покарання став той факт, що ті запізнилися на заводську зміну. Наприкінці Муане сказав:
Наступним свідком став інженер Франциск Борне, який мешкав у Росії з 1909 до 1947 року. За його словами, він, звинувачений у шпигунстві через свою національність, п'ять років провів у концентраційному таборі. На суді надав список зі 137 французів, які з тієї ж причини перебували разом із ним у колонії, проте померли під час ув'язнення. Далі він довго розповідав про досвід свого життя в СРСР, про переживання голоду, про свавілля влади та роботу в Магнітогорську.
Також до суду прибула родина біженців із СРСР — Семена та Ольги Марченків. Вони дали свідчення про розкуркулювання селянства, а також про знущання з боку НКВС та ув'язнення. За словами дружини, після того, як вона взяла в борг у сусідів для виплати непомірного податку і виплатила податок, її все одно позбавили майна, опечатавши будинок, а її, на дев'ятому місяці вагітності, викинувши де-факто на мороз.
Також свідком став інженер Кізло, який дав свідчення про монополію на хліб та маніпуляцію цим фактом для тиску на незадоволених. У відповідь на запитання, що він робив 1941 року, відповів: «Члени компартії втекли, начальство втекло, мені залишили чотири старі шкапи. Я не міг на них виїхати з дружиною та двома дітьми». Після його відповіді, комуністи ініціювали провокацію та полеміку з Кравченком, відвертаючи увагу суду від показань Кізло, тому в судовий процес довелося втрутитися жандармерії.
Після Кізло виступав Кревсун із Полтави. Він заявив про беззаконня в СРСР, а також про нелюдське поводження з полоненими солдатами:
Свідки, залучені під час процесу
Свідки від Радянського Союзу Першим свідком від СРСР стала перша дружина Кравченка Зінаїда Горлова; біля неї постійно перебувала неназвана для суду жінка, як виявилося, агентка НКВС. Горлова звинувачувала чоловіка в тому, що він її бив, змусив зробити аборт і чинив проти неї багато неналежних вчинків. Вона стверджувала, що ніколи не чула від нього ні про Орджонікідзе, ні про колгосп, украй налякавши цим Кравченка, проте за допомогою метра Ізара, прийшов до тями і продемонстрував спочатку документи, а потім і свідків, які спростували слова його дружини. Кравченко намагався запропонувати їй політичний притулок і піти з ним, але, як кажуть деякі свідки процесу, приставлена до неї дівчина з НКВС завадила цьому.
Цікавішим свідком виявився колишній начальник Кравченка — Романов. Спочатку він плутався у свідченнях, а потім апелював до того, що, попри репресії, і свідки, і сам Кравченко живі:
Викликали й інших свідків, наприклад, Кобилова та Васильєва, чиї свідчення суперечили одне одному, а звинувачення не співвідносились між собою. Серед подібних моментів найпоказовішою стала «перекличка мертвих» — перелічивши репресованих в СРСР колишніх колег свідків, метр Ізар отримував лише одну реакцію: «Не знаю. Не пам'ятаю».
Підсумки За 30 років після процесу Морган визнає, що Кравченко був абсолютно правий, і він зрозуміє це лише тоді, коли з вікна будапештського готелю побачить власними очима придушення Угорського повстання танками. Сам же Вюрмсер пізніше виправдається тим, що радянська пропаганда потьмарила його розум. Свідок Веркор також розчарується в СРСР. А Д'Астьє де ля Віжері, який погрожував арештовувати Кравченка, 1963 року також напише про те, як глибоко він помилявся, і назве сталінізм страшною загрозою. Метр Матарассо, який захищав газету, ще здригнеться ще на процесі — коли почує слова Маргарет Бубер-Нойман. Він не зможе задати їй жодного питання. Пізніше він визнає, що все, що сказав Кравченко у своїй книзі, — правда.
Однак, після процесу радянські ж газети писали про беззаперечну перемогу над Кравченком та його господарями з американської розвідки, а також, що:
Кравченко ж залишився соціал-демократом, і написав ще одну книгу, але вже про сам процес, яка проте майже не набула розголосу. На доходи від книги, він інвестував у проєкти щодо боротьби з бідністю в Перу та Болівії, на чому й розорився, причому, за низкою даних, КДБ СРСР відіграла в цьому не останню роль. Кілька разів Кравченка намагалися вбити, а 1966 року його виявили з вогнепальним пораненням у власній квартирі. Офіційною причиною смерті було самогубство, проте багато дослідників, серед яких і його діти, повідомляли, що найпевніш його вбили спецслужби СРСР..
Примітки