Віктор Людвіковський (; 23 квітня 1886, Львів — 24 березня 1959, Кендзежин-Козьле) — інспектор польської Державної поліції, майор резерву жандармерії, кримінолог, теоретик криміналістики, викладач, співзасновник польської поліції та Інтерполу, радник Окружної національної ради.

Біографія Віктор був одним із дев'яти дітей Станіслава (зброяра 9-го австро-угорського піхотного полку у Львові) та чешки Терези Бертель. Його два брати, Броніслав (нар. 1887) та Мар'ян (нар. 1901), також стали офіцерами Державної поліції та зникли безвісти в 1940 році після депортації до СРСР.

Після закінчення чотирьох років гімназії він вступив до кадетської школи у Львові, де у 1905 році склав іспит на атестат зрілості. У 1908 році він закінчив у званні лейтенанта Терезіанську військову академію у Вінер-Нойштадті. Призначений викладачем кримінології, сім років по тому його було підвищено до звання ротмістра.

Після початку Першої світової війни його було призначено до 95-го піхотного полку Імператорської та Королівської армії, де він служив командиром 3-ї роти, що охороняла кордон у Чорногорії, та командиром батальйону в Чорткові. Водночас він організував підпільний Стрілецький союз, де викладав тактику партизанської війни. Він був поранений на російському фронті в 1914 році та знову в 1915 році. Після одужання він командував батальйоном 29-го березня і був знову поранений у 1916 році. Після лікування та повернення до своєї частини його було підвищено до оберста та призначено комендантом школи підготовки офіцерів у Крнові. У 1917 році він брав участь у бойових діях в Українських та Галицьких регіонах, де потім був підвищений до генерал-майора. Після закінчення війни він служив у Крайовій жандармерії при Генеральному штабі в Любліні на посаді керівника Штабу спостереження на польських територіях, окупованих Австрією.

Після відновлення незалежності Польщею, указом Головнокомандувача Збройних сил Польщі від 18 листопада його було прийнято до лав Польської армії у званні капітана. Згодом, наказом начальника Генерального штабу Польської армії Станіслава Шептицького від 17 грудня 1918 року, його було призначено до жандармерії. Маючи звання капітана, він служив командиром військової жандармерійної дивізії № 3 з грудня 1918 року до жовтня наступного року та був призначений командиром жандармерії в Генеральному окрузі № 3 – Кельці. 1 червня 1919 року його було підвищено до звання майора резерву жандармерії зі старшинством. У 1923 та 1924 роках він був офіцером резерву 1-ї жандармерійної дивізії у Варшавському гарнізоні.

1 червня 1919 року він вступив до Державної поліції, а з 17 червня обіймав посаду начальника Центрального бюро спостереження, яке з вересня діяло як Реєстраційно-кримінальний відділ Головного управління поліції, і яке він очолював з 5 листопада 1919 року до 21 червня 1920 року (пізніше IV відділ Головного управління національної поліції). У цей час Людвіковський організував перший польський судово-медичний центр. Він запровадив використання відбитків пальців у поліцейській роботі. Потім його було призначено до Головного інспекторату Державної поліції у Варшаві інспектором. З 21 червня 1920 року по 1 січня 1921 року він обіймав посаду командира 9-го Познанського округу Державної поліції. Як начальник округу, він створив нові штаби в межах округу. Він також став делегатом уряду з питань Сілезьких повстань. У цей час він організовував навчання для командирів плебісцитних дільниць та підтримував діяльність повстанців. З 15 лютого 1923 року по 15 січня 1924 року він обіймав посаду командира VI округу столиці Варшави. У 1926 році він очолив Першу інспекційну групу Штабу поліцейського штабу для Варшавського, Люблінського, Станіславівського та Новогрудського воєводств. У Прусському поліцейському інституті в Берліні-Шарлоттенбурзі він співпрацював у підготовці до створення Міжнародної комісії кримінальної поліції, заснованої в 1923 році як Інтерпол. З 1 липня 1930 року по 15 вересня 1931 року він обіймав посаду командувача XVI Вільнюського округу. Через стан здоров'я він вийшов у відставку в 1932 році.

Він публікував праці з питань поліції, зокрема спільно з іншим офіцером Державної поліції, інспектором Генриком Вальчаком. Його робота включала кримінальний жаргон. З 1934 року він працював у Міністерстві скарбів, відповідальному за реформу Скарбничої поліції. Потім він був редактором щомісячника Flota Polska. До 1939 року він жив на вулиці Фредеріка Шопена, 17, у Варшаві.

Після початку Другої світової війни, під час оборони Варшави, 4 вересня 1939 року, за наказом мера столиці Стефана Старжинського, він за п'ять днів, починаючи з 4 вересня 1939 року, організував громадську варту з 37 станціями (її командиром став професор Януш Регульський, а Людвіковський — керівником Виконавчого відділу). Після капітуляції Варшави його заарештували німці та ув'язнили на вулиці Шуха. За звинуваченням в організації літаючих патрулів його депортували до Чехословаччини на примусові роботи, де він працював на збройовому заводі Škoda.

Після війни він оселився в Козлі, де з 1945 року був співкерівником ресторану «Репатріантка». З 1946 року був керівником Етапного відділення Державного управління репатріації в Козлі, а пізніше обіймав посаду керівника Народного банку. У 1946 році він став радником Окружної національної ради та був громадським діячем. Він вступив до Польської соціалістичної партії. Його обрали командиром районного товариства ветеранів Сілезьких повстань і він обіймав цю посаду 13 років. Вийшов на пенсію в 1956 році. Пізніше працював у торгівлі.

Помер 24 березня 1959 року. Похований на цвинтарі в Козлі – нині Кендзежин-Козлеський муніципальний цвинтар (сектор 8-C-22).

Сім'я Був одружений двічі; його перша дружина, Гелена, померла в 1946 році, а вдруге він одружився в 1948 році.

Нагороди

Ювілейний хрест Орден Відродження Польщі, лицарський хрест (2 травня 1923) Верхньосілезька зірка 2-го класу (1923) Орден Зірки Румунії, командорський хрест (1923) Золотий хрест Заслуги (29 квітня 1925) Пам'ятна медаль за війну 1918-1921 Медаль «Десятиліття здобутої незалежності» Хрест Сілезького повстання (1947)

Вшанування пам'яті 20 січня 2011 року на його честь було названо конференц-зал у Головному управлінні воєводської поліції в Познані. Також було встановлено пам'ятну дошку на честь Віктора Людвіковського.

Рішенням від 25 лютого 2016 року міська рада Кендзежин-Козле назвала міст через річку Одер у Козлі, що з'єднує вулицю Виспу з вулицею Ксаверія Дуніковського, «мостом Віктора Людвіковського».

Бібліографія

Podręcznik dla służby daktyloskopijnej (1920) Psy służbowe w Policji Żargon mowy przestępców: „Blatna muzyka”. Ogólny zbiór słów gwary złodziejskiej (1922, współautor: Henryk Walczak) Słownik mowy złodziejskiej. Żargon mowy przestępców: „Blatna muzyka” (1979, autorzy: Antoni Kurka, Wiktor Ludwikowski, Henryk Walczak) Polnische Gaunersprache (1979, inni autorzy: Olexa Horbatsch, Antoni Kurka, Karol Józef Teofil Estreicher)

Примітки

Література