«Монетарна історія Сполучених Штатів, 1867–1960» ()— книга, написана в 1963 році майбутнім лауреатом Нобелівської премії з економіки Мілтоном Фрідманом та Анною Шварц. У ній використовуються історичні часові ряди та економічний аналіз, щоб обґрунтувати нову на той час теорію про те, що зміни в грошовій масі глибоко вплинули на економіку Сполучених Штатів, особливо на поведінку економічних циклів. Вони роблять висновок, що зміни в грошовій масі мали непередбачувані негативні наслідки, і що для економічної стабільності необхідна здорова монетарна політика . Ортодоксальні історики економіки вважають її однією з найвпливовіших економічних книг століття. Розділ, присвячений причинам Великої депресії, був опублікований окремою книгою під назвою «Велике стиснення, 1929–1933».
Авторство Фрідман і Шварц працювали в Національному бюро економічних досліджень (NBER), коли Артур Бернс, майбутній голова Федеральної резервної системи, запропонував їм співпрацювати над проектом з аналізу впливу грошової маси на діловий цикл. Шварц на той момент уже збирав значну частину відповідних історичних даних, тоді як Фрідман вже був професором Чиказького університету, а також у NBER. Вони розпочали роботу наприкінці 1940-х років і зрештою опублікували «Монетарну історію» у видавництві Принстонського університету в 1963 році. Розділ «Велике стиснення», пов’язаний з Великою депресією, був перевиданий окремою книгою в 1965 році.
Зміст У книзі розглядається роль грошово-кредитної політики в економіці США від періоду Реконструкції Півдня після Громадянської війни до середини XX століття. У ній викладено точку зору, яка на той час була нетрадиційною, щодо ролі грошово-кредитної політики під час Великої депресії. На початку 1960-х років панувала думка, що грошово-кредитні фактори відігравали пасивну роль у економічному спаді 1930-х років. У книзі «Монетарна історія» стверджується, що банкрутства банків та масове вилучення готівки з фінансової системи, що послідували за ними, суттєво скоротили грошову масу (загальну суму готівки та банківських депозитів у обігу), що значно поглибило економічний спад. У книзі критикується Федеральна резервна система за те, що вона не підтримувала стабільність грошової маси та не виконувала функції кредитора останньої інстанції, натомість дозволивши комерційним банкам збанкрутувати та давши змогу економічній депресії поглибитися.
Теми Головною темою книги є грошова маса. Вона розглядається через призму трьох показників:
співвідношення готівки, яку люди тримають на поточних рахунках (коли люди довіряють банкам, вони розміщують у них більшу частину своїх коштів); співвідношення банківських депозитів до банківських резервів (коли банки почуваються безпечніше, вони видають у кредит більшу частину своїх коштів); та грошова маса з високою купівельною спроможністю (тобто все, що виконує функцію готівки або резервів).
Грошову масу (готівку та депозити) можна розрахувати на основі цих трьох показників. Грошова маса скорочується, коли люди знімають гроші з банківських рахунків, банки збільшують обсяги резервів або коли «високопотужні гроші» вивозяться з країни (наприклад, експортується золото). Під час кризи можуть відбуватися всі три ситуації.
Ще однією темою книги є золото. У той період воно було одиницею, що використовувалася в міжнародній торгівлі з Європою, тому навіть коли Сполучені Штати не перебували на золотому стандарті (тобто паперові гроші можна було обміняти на золото в злитках, а розрахунки в міжнародній торгівлі здійснювалися безпосередньо золотом), воно відігравало значну роль. Автори зазначають, що Сполучені Штати перебували на золотому стандарті з 1879 по 1923 рік. Автори стверджують, що з 1923 по 1933 рік міжнародна торгівля була «стерилізована» через те, що Федеральна резервна система збільшувала грошову масу, замість того щоб розраховуватися золотом негайно. Нарешті, вони називають період з 1934 по 1960 рік (коли була опублікована книга) «керованим стандартом». Паперові гроші не можна обміняти на золото в злитках, і автори порівнюють золото з субсидованим товаром, таким як зерно.
Ще однією темою праці є срібло. Китай і Мексика використовували його як валюту, а Сполучені Штати — для карбування дрібних монет. У період з 1879 по 1897 рік спостерігався популістський рух (біметалізм), спрямований на заміну долара, забезпеченого золотом, на срібний. Міністерство фінансів США скуповувало срібло, але це не допомогло, оскільки країна перебувала на золотому стандарті. Пізніше, під час Великої депресії, США купували срібло за завищеними цінами, щоб допомогти срібним гірникам. За словами Фрідмана та Шварц, наслідки цього були трагічними для грошової маси Китаю та Мексики.
У своїй книзі автори аналізують швидкість обігу грошей. Хоча вони докладно обговорюють це питання, у підсумку вони не зробили жодних висновків з цього приводу. Нарешті, ще однією темою книги є процес прийняття рішень у Федеральній резервній системі. Автори також намагаються з’ясувати, хто саме приймав рішення та якою інформацією вони володіли; можливо, не менш важливим є сам процес прийняття рішень. Спочатку процес прийняття рішень очолював Федеральний резервний банк Нью-Йорка, але зрештою він перейшов до Ради Федеральної резервної системи у Вашингтоні, округ Колумбія. У меншій мірі враховувалися рішення міністра фінансів США.
Тези Теза книги «Історія грошового обігу» полягає в тому, що грошова маса впливає на економіку. У заключному розділі автори наводять три випадки, коли Федеральна резервна система вжила рішучих заходів у відносно спокійні періоди, і представляють їх як експеримент, щоб читач міг самостійно оцінити їхню тезу. Ці три заходи Федеральної резервної системи полягали у підвищенні дисконтної ставки в 1920 році, її підвищенні в 1931 році та підвищенні норми обов’язкових резервів у 1937 році. Кожен із цих заходів спричинив значне скорочення грошової маси протягом наступних 12 місяців (на 9 %, 14 % та 3 %). Фактично, це були три найрізкіші спади, які автори зафіксували у своїх даних. Протягом цих 12 місяців промислове виробництво різко впало (на 30 %, 24 % та 34 %), а інші показники знижувалися з аналогічною швидкістю. Це були три з шести найгірших 12-місячних періодів для промислового виробництва. Іншими були 1929–1931 роки (Велика депресія) та 1945 рік, коли економіка перейшла від військового до мирного виробництва. Довівши свою тезу, автори тепер можуть використовувати її та стверджувати, що Велика депресія сталася через те, що Федеральна резервна система дозволила грошовій масі скоротитися у період з 1929 по 1933 рік.
Велика депресія Фрідман і Шварц визначили чотири основні політичні помилки, допущені Федеральною резервною системою, які призвели до різкого та небажаного скорочення грошової маси:Bernanke, Ben (March 2, 2004). "Money, Gold, and the Great Depression". Remarks by Governor Ben S. Bernanke at the H. Parker Willis Lecture in Economic Policy. Federal Reserve Board website. Archived from the original on August 30, 2009. Retrieved August 19, 2009.
Навесні 1928 року Федеральна резервна система почала посилювати свою монетарну політику (що призвело до зростання процентних ставок) і дотримувалася цієї політики аж до краху на Уолл-стріт у 1929 році. Ця жорстка монетарна політика призвела до того, що в середині 1929 року економіка впала в рецесію, а через кілька місяців спричинила крах фондового ринку. Восени 1931 року ФРС підвищила процентні ставки, щоб захистити долар у відповідь на спекулятивні атаки, ігноруючи труднощі, які це спричинило для вітчизняних комерційних банків. Після зниження процентних ставок на початку 1932 року, що дало позитивні результати, ФРС знову підвищила їх наприкінці 1932 року, що спричинило подальший колапс економіки Сполучених Штатів. Федеральний резерв також слід звинувачувати у систематичному ігноруванні проблем у банківському секторі США протягом початку 1930-х років. Він не зміг створити стабільне внутрішнє банківське середовище, не надавши підтримки вітчизняним банкам і не виступивши в ролі кредитора останньої інстанції для них під час банківських панік.
Вплив У цій книзі вперше було висунуто нову на той час тезу про те, що надмірно жорстка монетарна політика Федеральної резервної системи після економічного буму 1920-х років перетворила звичайну рецесію на Велику депресію 1930-х років. Раніше серед економістів панувала думка, що основною причиною Великої депресії стала втрата довіри інвесторів і споживачів після краху Уолл-стріт у 1929 році.
«Монетарна історія» була визнана однією з найвпливовіших книг з економіки 20-го століття на книжковому форумі Інституту Катона у 2003 році. Книгу також схвально цитував у своїй промові 2002 року тодішній член правління Федеральної резервної системи Бен Бернанке, заявивши, що «прямий та непрямий вплив «Історії монетарної політики» на сучасну монетарну економіку важко переоцінити», а також знову у промові 2004 року як таку, що «трансформувала дебати про Велику депресію» Bernanke, Ben (March 2, 2004). "Money, Gold, and the Great Depression". Remarks by Governor Ben S. Bernanke at the H. Parker Willis Lecture in Economic Policy. Federal Reserve Board website. Archived from the original on August 30, 2009. Retrieved August 19, 2009. .
Розділ книги «Історія грошово-кредитної політики», присвячений Великій депресії, мав назву «Велике скорочення» і був перевиданий як окрема книга у 1965 році. Деякі видання містять додаток, у якому автори отримали схвальні відгуки з несподіваного джерела під час заходу на їхню честь, коли Бернанке виголосив таку заяву:«Дозвольте мені завершити свою промову, трохи зловживаючи своїм статусом офіційного представника Федеральної резервної системи. Я хотів би сказати Мілтону та Анні: Щодо Великої депресії, ви маєте рацію. Ми це зробили. Нам дуже шкода. Але завдяки вам ми більше цього не зробимо».Економісти-монетаристи використовували роботи Фрідмана та Шварца для обґрунтування своїх позицій щодо використання монетарної політики як критичного економічного стабілізатора. Ця точка зору стала більш популярною, оскільки кейнсіанські стабілізатори не змогли пом'якшити стагфляцію 1970-х років, а політичні вітри змінилися від державного втручання в ринки в 1980-ті та 1990-ті роки.
Критика У книзі більшу частину провини за Велику депресію покладає Федеральна резервна система, стверджуючи, що вона не зробила достатньо, щоб запобігти їй. Такі економісти, як Пітер Темін, порушували питання про те, чи були більшість рівнів грошової кількості ендогенними, а не екзогенно визначеними, як стверджує «Монетарна історія», особливо під час Великої депресії. Пол Кругман стверджує, що фінансова криза 2008 року показала, що під час фінансової кризи центральні банки не можуть контролювати широку грошову масу, і що грошова маса мало пов'язана з ВВП. За словами Кругмана, те саме було вірно і в 1930-х роках, і тому твердження, що Федеральна резервна система могла запобігти Великій депресії, є дуже сумнівним.
Деякі економісти ставлять під сумнів цю точку зору, стверджуючи, що спостережуване порушення взаємозв’язку між грошовою масою та ВВП може бути наслідком проблем з вимірюванням, а не фундаментальних структурних змін. Традиційні грошові агрегати розглядають усі грошові активи як досконалі замінники незалежно від їхніх характеристик ліквідності, що може не дозволяти повною мірою відобразити реальні грошові функції в періоди фінансових інновацій та криз. Дослідження, в яких використовуються альтернативні підходи до вимірювання, такі як грошові агрегати Divisia, що зважують активи відповідно до їхніх функцій ліквідності, виявили більш стабільні взаємозв’язки між попитом на гроші та економічними змінними. Ці дослідження свідчать про те, що нестабільність попиту на гроші може відображати спосіб побудови грошових агрегатів, а не зміни в економічній поведінці.