Микола Якович Котов (липень 1893, Павлоград — 10 січня 1938, Воронеж) — російський та радянський військовий діяч, учасник Першої світової та Громадянської війни в Росії, революціонер. Командир дивізії (комдив) РСЧА (1935). Учасник військового будівництва СРСР у 1920—1930-х роках. У 1938 році був репресований та розстріляний, у 1957 році реабілітований.
Біографія
Ранні роки
Народився у липні 1893 року в місті Павлоград Катеринославської губернії у дворянській родині землевласників.
Його батьки володіли близько 40 десятинами землі, двома магазинами та невеликим свічковим виробництвом. У сім'ї виховувалося п'ятеро дітей: Микола, Михайло, Лев, Григорій та Єлизавета.
У 1910 році закінчив Павлоградську чоловічу гімназію та вступив до Новоросійського університету в Одесі. Того ж року приєднався до Партії соціалістів-революціонерів.
У 1912 році залишив навчання в університеті та вступив до Одеського військового училища, вирішивши присвятити себе військовій службі.
Перша світова війна
Закінчив військове училище напередодні Першої світової війни та отримав чин підпоручика.
Проходив службу в складі Особливої армії Російської імператорської армії.
Під час бойових дій був п'ять разів поранений.
Одночасно займався нелегальною революційною діяльністю серед військовослужбовців.
До завершення служби в імператорській армії обіймав посаду старшого штаб-офіцера полку та мав звання підполковника.
Після Лютневої революції 1917 року був обраний головою дивізійного та корпусного комітетів, а також входив до складу революційного комітету Особливої армії.
Громадянська війна
Після укладення Берестейського мирного договору повернувся на територію України.
У період влади гетьмана Павла Скоропадського воював у партизанському загоні проти гетьманського режиму. Потрапив у полон і кілька місяців перебував у в'язниці.
У березні 1918 року вступив до Робітничо-селянської Червоної армії. У роки Громадянської війни воював на Південному фронті.
У 1918 році очолював Павлоградський повітовий революційний комітет Катеринославської губернії.
З грудня 1919 до лютого 1920 року був Харківським губернським військовим комісаром.
У травні 1920 року призначений командиром 121-ї стрілецької бригади 41-ї стрілецької дивізії під командуванням Жана Зонберга.
Під час служби виконував обов'язки:
начальника оборони узбережжя Чорного моря та Дніпра; начальника гарнізону Одеси.
У липні 1920 року вступив до ВКП(б).
Служба у міжвоєнний період
Після завершення громадянської війни продовжив військову кар'єру.
У 1921 році командував:
361-м стрілецьким полком 41-ї стрілецької дивізії; 133-ю бригадою 45-ї стрілецької дивізії; 70-ю бригадою 24-ї Симбірської стрілецької дивізії.
У 1922 році закінчив Вищі академічні курси при Військовій академії РСЧА.
Після завершення навчання тимчасово виконував обов'язки командира 24-ї стрілецької дивізії, а пізніше командував 23-ю стрілецькою дивізією.
Робота у центральному апараті РСЧА
З 1923 року проходив службу в центральному апараті Червоної армії.
У червні 1923 року був призначений для особливих доручень до Управління підготовки військ Штабу РСЧА.
Його безпосереднім керівником у той час — на посаді 1-го помічника начальника Штабу РСЧА — був майбутній Маршал Радянського Союзу Борис Шапошников.
У квітні 1924 року переведений на посаду помічника начальника Управління бойової підготовки РСЧА.
Із листопада того ж року працював помічником інспектора піхоти РСЧА.
Викладацька діяльність
З 1926 року працював у військово-навчальних закладах.
Служив у Військовій академії імені М. В. Фрунзе, де з вересня 1926 року був ад'юнктом.
У 1929 році призначений:
помічником начальника академії Роберта Ейдемана; начальником штабу академії.
У 1930 році перебував у службовому відрядженні до Німеччини, де знайомився з організацією військової освіти та діяльністю німецьких військових навчальних закладів.
З квітня 1931 року очолював штаб Військово-технічної академії РСЧА.
Служба у Військово-повітряних силах
У 1932 році перейшов на службу до Військово-повітряних сил РСЧА.
Наприкінці 1932 року був зарахований слухачем оперативного факультету Військово-повітряної академії РСЧА.
У 1933 році певний час очолював командний факультет академії.
У грудні 1933 року був призначений начальником новоствореної Липецької вищої льотно-тактичної школи ВПС РСЧА.
26 листопада 1935 року отримав військове звання комдив.
Під його керівництвом школа стала одним із головних центрів підготовки командних кадрів радянської військової авіації.
Арешт і загибель
У червні 1937 року був виведений у розпорядження Управління з командного складу РСЧА.
6 вересня 1937 року заарештований органами НКВС.
Одночасно були заарештовані його дружина, син і донька.
Його утримували у Воронезькій в'язниці.
Під час слідства Котова звинуватили у:
шпигунстві на користь Німеччини; участі у «військово-фашистській змові» з метою повалення соціалістичного ладу та реставрації капіталізму в СРСР; підготовці повалення радянської влади; шкідництві у Червоній армії.
Компрометуючими обставинами стали:
дворянське походження; перебування у службовому відрядженні до Німеччини, під час якого він спілкувався з німецькими офіцерами та обідав із ними в ресторані «Бонбаньєр» у Берліні; передача листа від Роберта Ейдемана — на той момент уже засудженого й розстріляного у справі Михайла Тухачевського — деякому полковнику Лісту; той факт, що його брати Михайло та Лев під час Громадянської війни воювали у Білій армії генерала Антона Денікіна, а після її поразки емігрували до Франції та проживали в Парижі.
Під час слідства визнав провину в участі у «військово-фашистській змові»Сувениров О. Ф. 1937. Трагедия Красной Армии. — С. 250. — таке звинувачення висувалося більшості військових, — що було типовою практикою під час масових репресій 1937—1938 років.
10 січня 1938 року постав перед Військовою колегією Верховного Суду СРСР, підтвердив своє визнання на суді і був засуджений до вищої міри покарання.
Вирок було виконано того ж дня у Воронезькій в'язниці.
Реабілітація
4 червня 1957 року Військова колегія Верховного Суду СРСР повністю реабілітувала Миколу Котова за відсутністю складу злочину.
Військові звання
підпоручик (1914); підполковник Російської імператорської армії; комдив (26 листопада 1935).
Нагороди
(1921); (1936).
Примітки
Література
Черушев Н. С., Черушев Ю. Н. Расстрелянная элита РККА (командармы 1-го и 2-го рангов, комкоры, комдивы и им равные): 1937—1941. Биографический словарь. — М.: Кучково поле; Мегаполис, 2012. — С. 233—234. — ISBN 978-5-9950-0217-8. Katides, Jacques Les. La Besse Kotoff. — Paris, 1998.