Ліквідація Товариства Ісуса у XVIII столітті — історичний процес усунення чернечого ордену єзуїтів з політичної, освітньої та релігійної арен Європи та її колоній, який завершився виданням папського бреве Dominus ac Redemptor у 1773 році. Ця подія стала наслідком тривалого конфлікту між впливовим орденом та абсолютистськими монархіями доби Просвітництва.

Передумови конфлікту Протягом XVI–XVIII століть Товариство Ісуса перетворилося на одну з найвпливовіших організацій Католицької церкви. Єзуїти контролювали елітарну освіту в Європі, мали потужні місії в Азії та Південній Америці (зокрема, єзуїтські редукції в Парагваї) і часто виступали сповідниками та радниками європейських монархів.

Поступово діяльність ордену почала викликати спротив з кількох причин:

Політичний вплив: Наднаціональний статус єзуїтів та їхня пряма підпорядкованість лише Папі Римському суперечили ідеям абсолютизму, де монархи прагнули повного контролю над церквою у своїх державах. Економічна конкуренція: Багатство ордену, його участь у колоніальній торгівлі та успіх парагвайських місій викликали заздрість світської знаті та купців. Ідеологічне протистояння: Філософи Просвітництва (зокрема Вольтер і Дідро) бачили в єзуїтах головний символ релігійного догматизму та перешкоду для суспільного прогресу.

Послідовне вигнання з європейських країн Ліквідації ордену на загальноцерковному рівні передувала серія його заборон у провідних католицьких державах.

Португалія (1759) Першою проти єзуїтів виступила Португалія під керівництвом всевладного міністра маркіза де Помбала. Приводом став опір єзуїтських індіанців у Парагваї передачі земель Іспанії (що руйнувало місії) та звинувачення єзуїтів у замаху на королівське життя в 1758 році. У 1759 році король Жозе I оголосив орден поза законом, конфіскував його майно та вислав ченців до Папської держави.

Франція (1764) У Франції приводом став фінансовий скандал навколо банкрутства єзуїтської місії на Мартиніці, очолюваної отцем Лавалеттом Паризький парламент (судова інстанція), де панували янсеністські та просвітницькі настрої, скористався цим для перевірки статуту ордену. У 1764 році король Людовик XV, попри особисту прихильність до єзуїтів, під тиском оточення підписав указ про заборону Товариства у Франції.

Іспанія та інші держави (1767) У ніч на 2 квітня 1767 року за наказом короля Карла III в Іспанії та її колоніях було одночасно заарештовано та депортовано всіх єзуїтів. Монарх звинуватив їх в організації народних бунтів у Мадриді. Невдовзі аналогічні заходи вжили Неаполітанське королівство та Пармське герцогство, які перебували під владою династії Бурбонів.

Папське скасування: бреве Dominus ac Redemptor (1773) Католицькі монархи чинили колосальний тиск на Святий Престол, вимагаючи повної ліквідації ордену під погрозою церковного розколу (схизми) та відторгнення папських територій (Авіньйону та Беневенто).

Обраний у 1769 році Папа Климент XIV намагався маневрувати, але зрештою поступився. 21 липня 1773 року він підписав папське бреве «Dominus ac Redemptor».

У документі Папа наголошував, що Товариство Ісуса більше не може виконувати ті функції, заради яких було створене, і замість миру приносить у церкву розбрат. Керуючись потребою відновлення злагоди в християнському світі, Климент XIV оголосив про «скасування, ліквідацію та ліквідацію» ордену назавжди.

Наслідки та винятки Ліквідація ордену призвела до серйозних геополітичних та культурних наслідків:

Криза освіти: Закриття сотень єзуїтських колегіумів спричинило тимчасовий занепад середньої та вищої освіти в католицьких країнах. Доля ченців: Майно ордену було секуляризоване. Близько 23 тисяч єзуїтів змушені були стати світськими священниками або виїхати в екзиль.

Збереження ордену в некатолицьких країнах Бреве Папи мало юридичну силу в конкретній державі лише після того, як місцевий монарх давав дозвіл на його оприлюднення. Двоє некатолицьких правителів відмовилися це зробити: Катерина II (Російська імперія): Прагнула зберегти якісну систему єзуїтської освіти на щойно анексованих білоруських та польських землях після першого поділу Речі Посполитої. Вона заборонила публікацію бреве, завдяки чому орден офіційно продовжив своє існування на території Російської імперії, зберігши свою структуру, генерального вікарія та колегіуми. Фрідріх II Великий (Пруссія): Протестантський король також оцінив освітні заслуги єзуїтів у Сілезії та дозволив їм продовжувати роботу під назвою «Священники королівської навчальної інституції» (до 1780 року).

Ситуація на українських та білоруських землях Ліквідація ордену збіглася в часі з першим поділом Речі Посполитої (1772), що безпосередньо вплинуло на долю єзуїтських осередків в Україні та Білорусі:

Галичина (у складі Австрійської монархії Габсбургів): Імператриця Марія-Терезія підтримала рішення Папи. У 1773 році діяльність ордену на Галичині було припинено. На базі єзуїтської академії у Львові згодом було розгорнуто світський Львівський університет, а майно колегіумів (у Львові, Перемишлі, Ярославі, Станіславі) передали до новоствореного Релігійного та Навчального фондів для фінансування світської освіти. Правобережна Україна (у складі Речі Посполитої): Для управління конфіскованим майном ордену та реформи освіти сейм створив Едукаційну комісію — перше у світі міністерство освіти. Завдяки коштам єзуїтів було модернізовано колегіуми у Вінниці, Житомирі, Кам'янці-Подільському, Острогу та перетворено їх на світські окружні школи. Білоруські та Східноукраїнські землі (у складі Російської імперії): Російська імператриця Катерина II категорично відмовилася публікувати папське бреве на своїх територіях. Вона прагнула зберегти високу якість єзуїтської освіти для інтеграції місцевого католицького населення та шляхти. Через відсутність офіційного оприлюднення документа, орден де-юре і де-факто продовжив існувати в Російській імперії. Центром єзуїтів став Полоцьк, де діяв єзуїтський колегіум (згодом Полоцька академія). Російська влада дозволила єзуїтам обирати Генерального вікарія, що врятувало організаційну структуру Товариства від повного зникнення.

Відновлення ордену (1814) Після потрясінь Великої французької революції та Наполеонівських війн ставлення європейських монархій до релігії змінилося. Консервативні кола побачили в єзуїтах надійну опору для відновлення традиційного ладу та боротьби з революційними ідеями. 7 серпня 1814 року Папа Пій VII буллою Sollicitudo omnium ecclesiarum повністю відновив Товариство Ісуса в усьому світі, завершивши 41-річний період його офіційної ліквідації.

Див. також Контрреформація Климент XIV Пій VII Антуан Лавалет Педагогіка єзуїтів Література Бантиш-Каменський М. М. Історія єзуїтів. — К., 2005. Кудрявцев П. М. Скасування ордену єзуїтів у XVIII ст. // Питання історії. — 1972. — № 8. Chadwick, Owen. The Popes and European Revolution. — Oxford University Press, 1981. ----