Форт Варангал (також відомий як форт Оругаллу) розташований у окрузі Варангал, штат Телангана, Індія. Форт слугував столицею династій Какатіїв та Мусунурі Наякас. Споруда існує щонайменше з XII століття, коли місто стало столицею держави Какатіїв. Форт має чотири монументальні орнаментовані брами, відомі як Какатія Кала Торанам, які початково слугували входами до великого, нині зруйнованого храму Шиви. Архітектурну арку Какатіїв було офіційно включено до емблеми штату Телангана після відокремлення від штату Андхра-Прадеш. Форт внесено до попереднього списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО за поданням Постійного представництва Індії при ЮНЕСКО від 10 вересня 2010 року.

Історія

Спершу Варангал перебував під владою династії Раштракути у VIII столітті та Західних Чалук'їв у X столітті; у XII столітті він перейшов під контроль суверенної династії Какатіїв. Хоча точне датування будівництва та подальших розширень залишається невизначеним, історики та археологи сходяться на думці, що давнішу цегляну структуру замінив кам'яною правитель Ґанапатідева (1199—1262), а будівництво завершила його дочка Рудрамадеві, яка правила до 1289 року. Споруду додатково зміцнив її онук Пратапарудра II, правління якого вважається «золотою добою». Через двадцять років царство було завойоване Делійським султанатом.

Ґанапатідева, Рудрама Деві та Пратапарудра II збільшили висоту форту, збудувавши брами, квадратні бастіони та додаткові зовнішні земляні вали. Це відносить основний етап будівництва до кінця періоду Какатіїв.

У 1309 році Малік Кафур, воєначальник султана Алауддіна Хілджі, напав на форт зі 100-тисячною армією та взяв його в облогу. Пратапарудра II та його люди укрилися всередині неприступного кам'яного форту й кілька місяців відважно билися з загарбниками. Оскільки облогу не вдавалося зняти понад шість місяців, а Кафур завдав величезних руйнувань навколишнім містам і селам, Пратапарудра II погодився на перемир'я. Умовою миру була передача численних коштовностей, зокрема знаменитого діаманта Кохінур, який Кафур вивіз до Делі.

Цю облогу описав Амір Хосров, зазначавши, що фортифікації складалися з міцного зовнішнього валу з утрамбованого мулу та глибокого рову перед ним, який загарбникам довелося засипати землею. Внутрішня фортеця була зведена з каменю та оточена ровом із водою, який мусульманські солдати долали вплав. Опис Хосрова відповідає двом внутрішнім кільцям фортифікацій, які збереглися донині. Коли Кафур залишив форт у березні 1310 року, він вивіз здобич на 2000 верблюдах.

У 1318 році форт Варангал знову зазнав нападу армії султана Кутб-уд-дін Мубарака під командуванням Хусрохана. Нападники спорудили земляний насип заввишки через рів, що дозволило їм пробити кам'яні стіни та захопити форт. Пратапарудра II знову сплатив султану величезну данину кіньми та слонами, що перетворилося на щорічний відкуп Делійському султанату.

У 1320 році новий правитель Делі Ґіятх ал-Дін Туґлак направив свого сина Улуг-хана для чергового нападу, оскільки Пратапарудра II відмовився платити данину. Втретє і востаннє форт зазнав масштабної облоги за султана Мухаммада бін Туґлака (правив у 1325—1351 роках). Через внутрішні розбіжності Улуг-хан спочатку відступив до Девагірі, але через 4–6 місяців повернувся у 1323 році з 63-тисячною кіннотою та обложив форт. Після 5 місяців жорстоких боїв та масових розправ за межами фортеці Пратапарудра II був змушений капітулювати. Війська султана розграбували й зруйнували місто, включаючи храми, палаци та водойми. Улуг-хан наказав зруйнувати великий храм Сваямбхушіви, де з початку XI століття зберігався чотириликий лінгам Шиви. Нині від храму залишилися лише уламки. Пізніше влада Туґлакідів збудувала мечеть з одного боку форту, яку місцеві вожді Наяки знесли у 1335 році. Пратапарудра II, якого відправили полоненим до Делі, помер у дорозі на березі річки Нармада (за переказами, вчинив самогубство у 1323 році). Місто було перейменовано на Султанпур, і з 1324 по 1332 рік тут карбувалися імперські монети. У 1335 році альянс місцевих наяків (72 вожді) вибив загарбників. Згодом форт перебував під контролем Бахманідського султанату, династії Кутб-шахів та пізніше Нізамів Гайдарабаду.

Подальші модифікації форту здійснювалися між XV та XVII століттями, переважно шляхом додавання барбаканів до чотирьох брам у кам'яній стіні. Нині руїни перебувають під опікою Археологічної служби Індії як пам'ятка національного значення.

Мусунурі Капая Наяка був визначним правителем Південної Індії XIV століття. Він здійснив декілька модифікацій стін форту та захищав його до середини XV століття, поки споруду не захопив Бахманідський султанат у правителів Речерла Наяків з РачакондиForgotten Chapter of Andhra History, Mallampalli Somasekhara Sharma.

Особливості та архітектура

Форт Варангал має планування з трьох концентричних кругових стін із оборонними фортифікаціями. Перша споруда, зведена під час правління Рудрами Деві, мала вигляд земляного валу діаметром 2,4 км. Навколо цієї стіни було викопано рів завширшки близько 46 м, який утворював зовнішні межі форту за часів правителів Какатіїв. Іншою стіною, збудованою для захисту форту за земляним валом і ровом, була укріплена внутрішня кам'яна стіна діаметром близько 1,2 км. Вона була центральною частиною столиці Какатіїв і називалася фортом. Цю стіну звели з величезних обтесаних блоків граніту дуже великих розмірів. Ці камені не мали якоїсь правильної форми, але щільно підганялися один до одного без використання будь-якого розчину. Під час правління Рудрами Деві висоту стіни було збільшено до 8,8 м порівняно зі спорудою, зведеною раніше Ґанапатідевою. Стіну було укріплено 45 великими прямокутними бастіонами, сторони яких мали розмір від 12 до 18 м; вони виступали за лінію стіни аж до води в рові. На внутрішніх схилах земляного валу було також зведено 18 кам'яних сходів із пологим ухилом для доступу до брустверів. Ці сходи забезпечували солдатам швидкий і легкий доступ під час війни з будь-якого місця у форті, включно з верхівкою брустверів. Цар Пратапарудра II скористався цими сходами у 1318 році, щоб піднятися на бруствер у вбранні каба та вклонитися в бік Делі на знак пошани до султана.

Третє кільце фортифікацій має вигляд земляного валу діаметром 12,5 км, який охоплює сучасне місто Варангал.

Руїни у форті

Територія всередині форту має осьову дорогу, прокладену в напрямку схід — захід, де нині розташовані деякі житлові будинки. Центральна частина форту ідентифікована як археологічна зона, де зараз видно руїни великого храму Шиви, від якого збереглися лише окремо розташовані «вхідні портали» або брами з чотирьох боків. Кожна брама має подвійні колони з кутовими кронштейнами, над якими лежить масивна перемичка (архітрав); висота цієї брами становить . Брами прикрашені багатим і складним різьбленням у вигляді «пуп'янків лотоса, петлеподібних гірлянд, міфічних тварин та птахів із пишними хвостами». Різьблення не містить жодних релігійних символів, що вважається причиною його збереження та уникнення знищення мусульманськими завойовниками. З-поміж чотирьох брам (місцева назва — чаркаму), північна та південна розташовані на відстані одна від одної. Східна та західна брами розташовані на відстані одна від одної.

Хоча храм Шиви був повністю зруйнований, збереглося чимало руїн у вигляді «настінних плит, кронштейнів та стельових панелей», частина з яких нині експонується в музеї просто неба. Також збереглися окремі колони («храмові сполії»), які Бахманідський султанат (XIV—XVI століття) раніше використав для будівництва мечеті, що так і залишилася незавершеною.

Головним божеством храму був лінгам із чотирма обличами Шиви, який нині вшановується в окремому святилищі на південь від фортового комплексу, де регулярно проводяться богослужіння. Археологічні розкопки в цьому районі також виявили безліч малих святилищ, збудованих рядами, присвячених вотивним лінгамам.

У межах від археологічної зони розташований Куш-Махал — громадська зала, збудована в XIV столітті делійськими султанами, які захопили форт. Махал, що має прямокутну форму, зведений із величезними похилими стінами, які прорізані шістьма арковими отворами з кожного боку. Колись над цим махалом був дерев'яний дах, який підтримувався п'ятьма кам'яними попружними арками. У північно-східному кутку є сходи, що ведуть на вершину споруди, звідки відкривається мальовничий краєвид на весь фортовий комплекс.

У південній частині археологічної зони розташований великий резервуар для води. Усередині цього резервуара є характерне природне скельне утворення, що виступає над поверхнею води. Мовою телугу воно називалося Оругаллу (що означає «одинока скеля»), що й дало форту назву «Варангал». На цій скелі збудовано невеликий храм. У всьому фортовому комплексі є багато інших храмів та водойм. Поруч із південною брамою форту також розташовані три великі зерносховища.

Одразу за центральним фортом, у північно-західній частині земляного валу, який утворює друге кільце фортового комплексу, розташоване святилище Лінга ґуді ('ґуді' означає «святилище»), що складається з трьох малих храмів; однак статуї лінгаму були вилучені та розкидані неподалік.

На руїнах стіни головного храму збереглися численні написи, що фіксують дарунки царя Какатіїв, а також на колонах, на камені за межами форту та в багатьох інших місцях — усі мовою телугу.

Правлячі династії Династія Какатіїв Мусунурі Наякас

Див. також Голконда (фортеця) Бхонгір (форт) Рачаконда (форт) Телангана

Примітки

Література

Додаткова література

Посилання