Гідремія (від — «вода» та — «кров»; також гемодилюція, застаріле — набряк крові) — стан, який відзначається збільшенням об'єму плазми крові відносно кількості формених елементів (клітин крові), тобто підвищенням вмісту води в крові та її розрідженням. Супроводжується зниженням питомої ваги, в'язкості крові та сироватки, а також зменшенням концентрації загального білка і клітин крові (насамперед еритроцитів та гемоглобіну) в одиниці об'єму.
Причини виникнення Гідремія може мати як фізіологічне, так і патологічне походження: Фізіологічна гідремія — виникає внаслідок тимчасового надлишкового надходження рідини в організм (наприклад, коли виникає патологічна спрага або після споживання великої кількості води), а також є природним пристосовним механізмом під час вагітності. Патологічна гідремія — розвивається через порушення водно-сольового обміну та зниження видільної функції органів. Спостерігається у разі: захворювання нирок (коли знижується екскреторна функція); серцевої недостатності та гіперпродукції антидіуретичного гормону; постгеморагічного періоду (після гострої крововтрати) як пристосувальна відповідь організму, який залучає та спрямовує тканинну рідину в судинне русло для відновлення об'єму циркулюючої крові (ОЦК); масивних інфузій плазмозамінників або фізіологічного розчину.
Клінічне значення та діагностика Гідремію (відносну еритропенію) вкрай важливо відмежувати від істинної анемії. Під час гідремії загальна маса еритроцитів та гемоглобіну в організмі залишається в нормі, проте їхня концентрація в одиниці об'єму падає через «розведення» плазмою. Показник гематокриту у такому разі є нижчим за норму.
Див. також Гіперволемія Анемія
Джерела Гідремія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua Словник іншомовних слів / За ред. О. С. Мельничука. — К. : Гол. ред. УРЕ, 1974. — С. 163. Внутрішні хвороби: Підручник / За ред. Якименка О. О. — Одеса: ОНМедУ, 2012. — 340 с.