Міла́н Лева́р (; 23 грудня 1954, Госпич, Народна Республіка Хорватія, Федеративна Народна Республіка Югославія — 28 серпня 2000, Госпич, Лицько-Сенська жупанія, Республіка Хорватія) — колишній хорватський військовик, офіцер Хорватської армії, свідок воєнних злочинів відносно сербів під час війни за незалежність Хорватії.

Життєпис Народився 23 грудня 1954 року в місті Госпич, де жив і працював автомеханіком. На початку війни за незалежність Хорватії був єдиним приватним таксистом у своїй місцевості.

Участь у війні і свідчення У квітні 1991 року добровільно долучився до лав хорватської армії, обіймав посаду командира диверсійно-розвідувальної групи і служив у Госпичському центрі спостереження та перехоплення. Брав участь в обороні Госпича, коли місцеве сербське населення повстало проти проголошення незалежності Хорватії. Того ж року став свідком масових убивств цивільних сербів: хорватська армія вивозила людей вантажівками за межі міста, де їх розстрілювали загони військової поліції під командуванням Мірко Нораца, а потім ховали у таємних братських могилах. Після страт будинки жертв розграбовувалися. Левар повідомляв про ці злочини одразу після їх скоєння, але жодних заходів не вживалося. Шокований діями своєї армії, у червні 1992 року покинув військову службу.

Після війни з колишнім військовим зв'язався Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії, і у 1997 та 1998 роках Левар давав свідчення як потенційний свідок у справі про воєнні злочини, скоєні у жовтні 1991 року, внаслідок яких загинуло і зникло безвісти понад сто сербських мирних жителів і сорок хорватів. Левар став єдиним хорватом, який погодився розповісти Гаазькому трибуналу про страти сербів, скоєні в Госпичі.

Він допомагав у зборі доказів та пошуках нових свідків, які потім також давали свідчення на судовому процесі. Однією з причин, яку ті називають як аргумент свого небажання говорити про те, що вони бачили під час війни, є безкарність високопоставлених військових та політичних діячів, які перебували при владі під час війни. Попри наявність загальнодоступної інформації, зокрема доказів із відкритих судових процесів у Хорватії, звинувачення проти багатьох із цих посадовців так і не були розслідувані.

Перш ніж вирушити до Гааги, Левар передав свої свідчення хорватським урядовцям, а у 1997 році опублікував кілька статей у пресі, пов'язуючи високопоставлених хорватських чиновників із систематичними убивствами сербських цивільних під час війни, зокрема висунув серйозні звинувачення проти генералів хорватської армії Мірко Нораца та Тихомира Орешковича. Після того як Левар надав офіційні свідчення та матеріали слідчим офісу прокурора Міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії під час досудового розслідування, він повернувся до Госпича й неодноразово повідомляв про напади та погрози на свою адресу.

За даними трибуналу, Левар відмовився від запропонованих йому заходів захисту, але попросив трибунал зв'язатися з урядом Хорватії задля забезпечення його безпеки. Прокуратура повідомила про це хорватський уряд 1 квітня 1998 року, а той своєю чергою 15 квітня взяв на себе зобов'язання захистити Левара.

Смерть Після двох невдалих замахів, загинув 28 серпня 2000 року близько 15:45 за місцевим часом у рідному місті внаслідок вибуху ручної гранати, закладеної під його автомобіль біля його власного будинку.

За повідомленнями ЗМІ, в той день Левар зі своїм десятирічним сином Леоном вирушив ремонтувати їхній старий Fiat біля будинку. Коли той підняв колесо, що лежало поруч з автомобілем, відбулася детонація закладеного вибухового пристрою. Згодом ЗМІ повідомляли, що за кілька секунд до вибуху Левар відправив сина по плоскогубці, завдяки чому дитина вижила. Через пережите мати Мілана та батько його дружини, Весни Левар, померли за кілька місяців, не витримавши емоційного навантаження.

Хоча за фактом убивства Левара відкрили справу, це не дало результатів. Хорватська влада перестала інформувати про хід розслідування вдову убитого, яка своєю чергою неодноразово отримувала погрози смерті від невідомих. У вересні 2000 року Міністерство внутрішніх справ Хорватії заявило, що запит прокурора про захист Мілана Левара було знайдено в архівах, але визнало, що жодних вказівок щодо безпекових заходів поліції Госпича не надавалося.

Згодом у газеті «Дика трибуна» () публікувалися документи, які свідчили про те, що поліція мала детальну інформацію про змову з метою убивства Левара ще у 1999 році. Зокрема, документи включали свідчення людини із оперативним псевдо про те, що він особисто підготував убивство і «чекав зеленого світла». Ця інформація також публікувалася в хорватському тижневику Nacional.

Після загибелі Левара його дружина заявляла, що «в якийсь момент хтось вирішив, що нам не завадить захист, і ми викликали інспектора, який, як передбачалося, мав це зробити». Тоді він прийшов до їх помешкання і сказав, що їм «не слід думати, що він сидітиме за нашим столом із супом, але натомість він буде робити це непомітно». Після цього правоохоронця подружжя не бачило.

Станом на 2013 рік справа про вбивство Мілана Левара лишалася відкритою, але жодних винуватців знайдено не було.

Вшанування пам'яті У 2014 році за громадянську мужність посмертно нагороджений премією Душки Кондора.

У серпні 2020 року, за двадцять років з моменту убивства Левара, в Госпичі організовано поминальну церемонію, в якій взяли участь його вдова Весна Левар та Загребський центр протистояння з минулим ().

Примітки