Станіслав Ян Шопінський (; псевдоніми: Abradt, Abrat, Słomka; нар. 27 березня 1903 у Варшаві, пом. 16 грудня 1976 там само) — полковник Війська Польського, учасник сілезьких повстань, діяч ППС, солдат СЗБ та АК, громадський діяч. Дворазовий кавалер ордена Virtuti Militari. Військовий злочинець, спів-відповідальний за різанину в Горайці.

Життєпис Син Юзефа (пом. 1943), службовця Польських державних залізниць (PKP), та Анни, уродженої Вейфуртер. Мав братів Тадеуша та Вацлава, а також сестру Антоніну. З 1917 року перебував у Бойовій організації ППС та Польській військовій організації.

Брав участь у польсько-радянській війні в 1920 році як солдат 19-го піхотного полку та 6-го піхотного полку Легіонів. У Третьому сілезькому повстанні воював у групі «Вавельберга». Після закінчення бойових дій закінчив Школу підхорунжих резерву піхоти в Коморові (1923), Державну школу машинобудування та електротехніки ім. Г. Вавельберга і С. Ротванда у Варшаві (факультет машинобудування), здобувши ступінь інженера-механіка (1928). Працював офіцером-механіком у торговому флоті та на залізниці. Співпрацював з німецькою секцією польської військової розвідки. Мав звання капітана резерву. У 1939 році був співорганізатором Заользанського корпусу. Брав участь у вересневій кампанії.

Під час німецької окупації розбудовував підпільний Союз незалежних повстанців ()Józefa Radzymińska, Zawsze niepodlegli, s. 22., який після кількох трансформацій у 1943 році увійшов до складу Військової організації — Кадри Безпеки (, OW KB). Був членом організації «Жеґота». Також відповідав за збройну допомогу, яку надавала OW KB і яку отримував Єврейський військовий союз під час Повстання у Варшавському гетто. Незалежно від діяльності у військових формуваннях, був начальником Інформаційного реферату Відділу безпеки Делегатури Уряду на Край для міста Варшави.

У Варшавському повстанні воював у складі OW KB. У середині серпня 1944 року за наказом Головного командування OW KB покинув Варшаву і прорвався до Любліна, де приєднався до Народного Війська Польського. Служив у 2-му батальйоні Корпусу Внутрішньої Безпеки (КВБ). Був заарештований у листопаді 1944 року, згодом у січні 1945 року звільнений. У квітні того ж року (після подій у Горайці) знову був заарештований і засуджений 7 липня 1947 року вироком Військового районного суду у Варшаві до 6 років ув'язнення та розжалування.

У 1950 році, у зв'язку зі справою К. Ґонсьоровського, йому висунули нові звинувачення. Верховний суд вироком від 11 травня 1953 року замінив смертний вирок на довічне ув'язнення та довічне позбавлення публічних і почесних прав.

Був достроково звільнений з в'язниці у Вронках 19 серпня 1956 року. 1 квітня 1957 року разом із звинуваченими у його процесі Л. Івіцьким, К. Ґнатовським, Р. Стемпковським та А. Собчиком був виправданий та реабілітований Воєводським судом для міста Варшави. У 1957 році переведений у запас.

У 1974 році отримав звання полковника.

Різанина в Горайці

Станіслав Шопінський як військовий командир є співвідповідальним за різанину в Горайці — жорстокий воєнний злочин, скоєний проти українського цивільного населення.

5 квітня 1945 року о 21:00 2-й Окремий Операційний батальйон Корпусу Внутрішньої Безпеки Польщі (КВБ) спільно з місцевою міліцією під керівництвом підполковника Станіслава Шопінського виступив з казарм у місті Любачів. О 4:50 ранку 6 квітня батальйон, розділений на чотири групи, зайняв бойові позиції та щільним кільцем оточив село Гораєць разом з його присілками. Напад розпочався рівно о 5:00 з масованого мінометного обстрілу села, після чого в атаку пішла піхота. О 6:10 ранку опір нечисленних захисників було зламано, і село опинилося під повним контролем військових.

Підрозділи під командуванням Шопінського перебували в Горайці до 10:00. Протягом цього часу тривало систематичне та безжалісне знищення цивільних мешканців на всій території поселення. Лише на території одного з селянських господарств було масово розстріляно близько 60 осіб. Село було навмисно підпалене, через що багато людей, які намагалися сховатися у своїх домівках чи господарських будівлях, згоріли живцем. Каральній акції військових активно сприяло навколишнє польське цивільне населення, яке масово грабувало майно вбитих українців (зокрема виводило худобу — коней, корів та овець).

Жертвами цієї акції стали 174 українці, серед яких було 32 жінки, 35 дітей та 19 осіб віком понад 60 років. Офіційним виправданням проведення операції зазначалося «знищення штабу УПА». Однак, історичні дослідження підтверджують, що на той момент у селі не дислокувалися жодні регулярні підрозділи УПА, а єдиною збройною силою був лише невеликий місцевий загін української самооборони. Справжньою метою польських підрозділів було тероризування українського населення для того, щоб змусити його покинути територію Польщі (етнічна чистка).

Попри масштабні жертви серед цивільних, Інститут національної пам'яті Польщі (IPN) під час слідства у цій справі постановив, що ця каральна акція була «самовільною дією солдатів», а метою командування нібито виступала виключно «ліквідація українських збройних сил», таким чином відмовившись кваліфікувати дії військових як військовий злочин чи злочин проти людяності. Тим не менш, факти прямого командування операцією роблять Станіслава Шопінського безпосередньо відповідальним за цей акт масового вбивства.

Відзнаки За даними Польського біографічного словника (PSB): Орден Virtuti Militari (IV і V класів), Хрест Незалежності (1938), Орден Відродження Польщі (V класу), Хрест Хоробрих (чотириразово), Золотий та Срібний Хрест Заслуги, Хрест на Сілезькій Стрічці Хоробрості і Заслуги (II ступеня — 1927), Медаль «Десятиліття здобутої незалежності», Верхньосілезька зірка, Волинський хрест (II ступеня — 1932)

Примітки

Бібліографія

Julian Grzesik, Zagłada Żydów (1939 -1945)

Tadeusz Bednarczyk, Walka i pomoc. OW-KB a organizacja ruchu oporu w getcie warszawskim, Warszawa 1968

Посилання

Стаття у польській Вікіпедії