Церква Богоматері Розарію — католицька церква, збудована між 1544 і 1547 роками у Старому Гоа, штат Гоа, Індія. Ця церква є частиною колекції, що належить до об'єкта Всесвітньої спадщини церков та монастирів Гоа.

Історія За свідченням португальського історика Гаспара Коррейї, португальський дворянин і мореплавець Афонсу де Альбукерке віддав наказ звести каплицю на честь Богоматері Розарію на пагорбі, згодом названому португальцями Монте-Санту («Свята гора»). На цьому місці Албукерке перебував у 1510 році, коли отримав звістку про успішне завершення завоювання Гоа. Проєкт споруди розробив будівничий Антау Ногейра де Бріту.

Понад 30 років потому багато католиків Гоа проживали в Монте-Санту, і португальські правителі визнали, що поселенню потрібен окремий прихід з власною церквою. Однак, про будівництво церкви збереглося мало інформації, окрім того, що воно розпочалося в 1543 році разом із двома іншими релігійними спорудами в місті – церквою Богоматері Свічок () і каплиця Святої Катерини (). Таким чином, місто Гоа, столиця португальської території в Індії, спочатку мало лише три парафії та три церкви. Лист членів <i id="mwOQ">конфрарії</i> каплиці до короля Португалії Жуана III у 1548 році свідчить про те, що нинішня будівля церкви виникла в результаті розширення первісної каплиці.

У 1843 році Пангім (Нова Гоа) офіційно став адміністративним центром Португальської Індії, замінивши місто Гоа (яке тоді стало відоме як Гоа Велья). Таким чином, значення цієї конкретної церкви зменшилося. Церкву було відремонтовано у 1897–1899 роках.

Архітектура

Зовнішній вигляд

Церква Богоматері Розарію вважається однією з найстаріших збережених будівель у Старому Гоа. Також це єдина будівля, яка досі має (переважно) ренесансні будівельні та архітектурні елементи. В екстер'єрі та інтер'єрі присутні готичний стиль та стиль мануеліно. Церква є раннім свідченням християнізації Гоа. Оскільки він знаходився далеко за межами центру міста, його не модернізували. Інші будівлі того ж періоду були зрештою масово перебудовані та перебудовані.

Фасад церкви має три поверхи та двоповерховий портик, фланкований циліндричними контрфорсами та циліндричними вежами, кожна з яких має куполи, увінчані хрестами. Високі вікна, біля даху, створюють враження фортечної церкви з хрестоподібним планом. Крім того, на фасаді помітними елементами є ручні індійські візерунки. Великі шнури розташовані на карнизі, а також на окремих вежах. Південна вежа має поворотні сходи, що ведуть до верхніх хорів на другому поверсі фасаду вежі та альтанки.

Хрестильна купіль церкви розташована на першому поверсі північної вежі. На найвищому поверсі фасаду вежі по кутах розташовані легкі витончені колони з віконними отворами з усіх боків та підвішеними дзвонами.

Інтер'єр

Церква має дві каплиці та складається лише з одного нефа з головним вівтарем та двома бічними вівтарями. Головний вівтар присвячений Богоматері Розарію, з впливом готичного стилю, що простежується в ребристому склепінні портика в стилі мануеліно . Неф зараз має частково відкритий дах, після того, як частини даху обвалилися в 1897 році. Бічні каплиці та вівтар перекриті склепінням з листяних прожилок у формі зірки.

Хоча склепіння апсиди відповідає готичному стилю, головна кімната церкви значною мірою виконана в стилі мануеліно. В апсиді є надгробок португальської жінки з написом: (Тут спочиває донья Катаріна, дружина Гарсії де Са, яка просить кожного, хто це прочитає, попросити Бога помилувати її душу). Manoel José Gabriel Saldanha. História de Goa: (política e arqueológica). Asian Educational Services, 1990. Під апсидою знаходиться гробниця її чоловіка Гарсіа де Са (помер у червні 1549 року), губернатора Португальської Індії.

Церква як об'єкт Світової спадщини в Індії

У 1986 році церкву внесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. У португальській (Система інформації про архітектурну спадщину), яка також включає пам'ятки колишніх португальських колоній, ця церква має реєстраційний номер 11444. У базі даних Археологічної служби Індії він зареєстрований під номером N-GA-6.

Примітки

Посилання Індійський портал Архітектурний портал