Політичний індивідуалізм є важливим аспектом у традиції Австрійської школи та класичного лібералізму та логічним продовженням методологічного індивідуалізму, що розглядає окрему людину як єдине джерело волі, вибору та відповідальності в суспільному житті. Цей підхід заперечує існування «колективної волі» або «суспільного інтересу», які були б чимось більшим, ніж сумою прагнень конкретних індивідів.

Нижче наведено основні аспекти політичного індивідуалізму на основі джерелLudvig von Mises. Theory and History (Auburn, Ala.: Ludwig von Mises Institute,

1985).Ludvig von Mises. Omnipotent Government: The Rise of the Total State and Total War

(Spring Mills, Pa.: Libertarian Press, 1985).:

Індивід як первинна одиниця прав та аналізу Джерело прав — Лібертаріанство та класичний лібералізм стверджують, що права людини (на життя, свободу та власність) є природними і належать індивіду за його природою, а не надаються державою. Гідність особистості — Кожна людина є унікальною і має розглядатися як мета сама по собі, а не як засіб для досягнення цілей колективу. Відмова від колективістських міфів - Політичні індивідуалісти критикують ідею «Ми — це уряд», вважаючи її ідеологічним камуфляжем, що виправдовує тиранію більшості над меншістю або окремою людиною. Природа політичного вибору Стимули та поведінка: Індивідуалістичний підхід (теорія суспільного вибору) вважає, що люди в кабіні для голосування керуються тими ж особистими інтересами та стимулами, що й у торговому центрі. Раціональне незнання: Більшість виборців залишаються непоінформованими, оскільки їхній індивідуальний голос має мізерний вплив на результат, тоді як групи особливих інтересів мають сильні стимули лобіювати пільги за рахунок інших. Демократія як конкурентний процес Ринкова аналогія: Йозеф Шумпетер визначив демократію не як «владу народу», а як інституційну систему, де індивіди змагаються за політичне лідерство та голоси виборців (політичних «споживачів») аналогічно до ринкової конкуренції. Метод, а не мета: Фрідріх Гаєк наголошував, що демократія — це лише метод прийняття рішень, а не абсолютний ідеал. Вона може бути тоталітарною, якщо не обмежується ліберальними принципами захисту прав індивіда. Нерозривність свободи та відповідальності Особиста відповідальність: Політичний індивідуалізм вимагає, щоб людина несла відповідальність за наслідки своїх рішень. Свобода без відповідальності перетворюється на свавілля. Критика колективної відповідальності: У вільному суспільстві не може бути колективної відповідальності групи, якщо її члени добровільно не погодилися на це. «Те, що належить усім, не належить нікому», і так само спільна відповідальність часто стає нічиєю. Спонтанний порядок та обмежена держава Скептицизм до планування: Оскільки знання в суспільстві розпорошене, жоден центральний орган не може успішно керувати життям мільйонів індивідів краще за них самих. Функція держави: Держава існує виключно для захисту прав індивідів, забезпечуючи «верховенство права» (загальні, абстрактні правила), а не виконуючи конкретні накази правителів. Захист меншості: Головною проблемою демократії є обмеження влади тимчасової більшості, щоб запобігти експлуатації одних груп іншими через політичний процес.

Індивідуалізм став характерною рисою Заходу, що призвела до падіння автократій, встановлення демократії, розвитку капіталізму та безпрецедентного зростання рівня життя. Він замінив старі забобони науковими методами дослідження та сприяв розвитку мистецтва, літератури та філософії.

Отже, політичний індивідуалізм — це переконання, що суспільний устрій повинен гарантувати кожній людині сферу автономії, де вона може діяти згідно з власними планами та цінностями, не підпорядковуючись волі інших, доки вона не порушує аналогічні права оточуваних.

Примітки