Тунель 57 () — в Берліні який пролягав від підвалу покинутої пекарні на західноберлінському боці Бернауер-штрассе, 97, під Берлінським муром (який тоді ще складався з замурованих фасадів колишніх житлових будинків східної частини вулиці), до туалету у дворі будинку на , 55 у Східному Берліні.

При довжині 145 метрів і глибині 12 метрів, це був найдовший, найглибший і найдорожчий тунель втечі, збудованим у Берліні. 3 та 4 жовтня 1964 року через нього змогли втекти зі Східної Німеччини до Західної 57 осіб — саме за кількістю біженців тунель і отримав свою назву.

Історія

Тунель копали з західноберлінського.боку з квітня по жовтень 1964 року 35 осіб, серед яких були , а також майбутній астронавт . Будівництво тунелю частково фінансувалося за рахунок продажу прав на кіно- та фотозйомку національним і міжнародним агентствам новин та пресі. Найбільший окремий внесок у розмірі близько 30 000 німецьких марок надійшов від .

Всупереч плану, тунель закінчився не в підвалі будинку на Штреліцер-штрассе, а в покинутому туалеті у дворі. З 57 біженцями зв'язалися кур'єри й непомітно провели їх до входу в тунель. На вході у двір біженців зустрічав Райнгард Фуррер. Серед 120 запланованих до втечі осіб був і Міністерства державної безпеки НДР (Штазі).

Двоє співробітників Штазі у цивільному одязі виявили тунель близько опівночі 4 жовтня і назвалися Фурреру біженцями, які нібито хотіли покликати ще одного друга. Натомість вони привели солдатів . Один з помічників у втечі, Крістіан Цобель, побачивши озброєних солдатів, зробив кілька пострілів з пістолета у їхньому напрямку й поранив одного з них, Егона Шульца, у плече. Той упав на землю і при спробі звестися був випадково смертельно поранений чергою з АК-47 одного з прикордонників. Однак преса НДР наступного дня повідомила, що прикордонника вбили «західноберлінські терористи». Десятиліттями СЄПН поширювала цю пропаганду, канонізуючи Шульца як мученика та жертву безпринципних порушників кордону. Лише після Об'єднання Німеччини вдалося відтворити точний перебіг подій за допомогою архівів Штазі. При цьому сам Цобель аж до своєї смерті у 1980-х роках вважав, що це він застрелив Шульца.

Західна преса також приділила увагу тунелю. У часописі «Stern» вийшов матеріал про тунель, однак редакція дистанціювалася від подій, хоча сама частково фінансувала його будівництво. Після здійснення втечі шляхи причетних помічників розійшлися. Так, Райнгард Фуррер, який надав візок для вивезення ґрунту під час будівництва, продовжив навчання з фізики й згодом став науковцем-астронавтом. У той час як більшість учасників припинили подібну діяльність, Вольфганг Фукс та продовжили допомагати людям у втечах.

Після викриття тунелю Штазі та прикордонні війська повністю засипали його землею та камінням. Зглдомг влада НДР знесла частину навколишніх старих будівель біля прикордонної смуги. У 1970-х роках на місці будинку, де закінчувався тунель, звели нові споруди. Сьогодні фізично потрапити всередину тунелю неможливо, оскільки він перестав існувати як прохід, проте його точний маршрут увіковічнений на поверхні: на вулиці Бернауер-штрассе прокладено спеціальну металеву лінію-маркування на бруківці, яка показує, де саме проходив шлях під землею (див. ілюстрацію).

Пам'ять

Створений у 2001 році документальний фільм «Загибель героя — тунель і брехня» () висвітлює акцію втечі через «Тунель 57» у жовтні 1964 року та смертельну перестрілку. Стрічка уперше вийшла в ефір 8 серпня 2001 року на телеканалі ARTE і була відзначена нагородою .

У 2011 році у видавництві Berlin Story Verlag вийшла книжка «Помічники у втечі. Група Вольфганга Фукса» (). Автори Клаус-Міхаель фон Койслер та Петер Шуленбург самі були активними учасниками цієї групи. На основі розлогих архівних досліджень, опитувань свідків, а також власних спогадів і записів вони описали різні акції групи, серед яких була й успішна втеча через «Тунель 57».

У 2012 році на , неподалік від місця подій, експонувалася виставка Томаса Гензелера та Сузанне Будденберг «Історія у підземеллі. Виставка коміксів про Тунель 57». Книжка за цією виставкою з оригінальною історією у коміксах, поглибленою інформацією про процес їх створення, інтерв'ю зі свідками та дидактичними матеріалами для шкіл вийшла у 2013 році у видавництві у серії видань . Того ж року було опубліковано англійськомовне видання.

У 2014 році вийшов комікс «Tunnel 57» французьких художників Ніколя Браше та Олів'є Жувре .

У 2023 році тунель було включено до квест-екскурсії для шкільних класів «Втеча та шпигунство біля Берлінського муру», яка проходить у Меморіалі «Берлінський мур».

Див. також Список тунелів втечі в Берліні

Література Marion Detjen: Ein Loch in der Mauer. Die Geschichte der Fluchthilfe im geteilten Berlin 1961–1989. Siedler, München 2005, ISBN 3-88680-834-3, стор. 155–158 (дисертація в Вільному університеті Берліна, 2005).

Lee Hall, Rudolph Chelminski: Berlin: The Great Tunnel Thriller. In: Life, 16 жовтнят1964, стор. 55–61. (фоторепортаж, англійською)

Dietmar Arnold, Sven Felix Kellerhoff: Die Fluchttunnel von Berlin. Ullstein, Berlin 2011, ISBN 978-3-548-60934-8, S. 117ff.

Klaus-Michael von Keussler, Peter Schulenburg: Fluchthelfer. Die Gruppe um Wolfgang Fuchs. 3. überarb. Auflage. Berlin Story Verlag, Berlin 2015, ISBN 978-3-95723-013-3 (перше видання 2011).

Thomas Henseler, Susanne Buddenberg: Tunnel 57. Eine Fluchtgeschichte als Comic. 2. Auflage. Veröffentlichungen der Stiftung Berliner Mauer, Ch. Links Verlag 2014, ISBN 978-3-86153-721-2 (перше видання 2013).

Посилання

Стаття з фотоматеріалами та детальною інформацією про «Тунель 57» на jugendopposition.de

Thomas Klug: 03.10.1964 - Fertigstellung von „Tunnel 57“. WDR , 3 жовтня 2019 (подкаст)

Примітки