Герцог Ернст Гюнтер Шлезвіг-Гольштейн-Зондербург-Августенбурзький (; 11 серпня 1863, Дольціг — 22 лютого 1921, Прімкенау) — член дому Шлезвіг-Гольштейн-Зондербург-Августенбург та шурин останнього німецького імператора Вільгельма II. Генерал кінноти запасу Прусської армії (16 червня 1913).

Біографія

Ернст Гюнтер був третім сином герцога Фрідріха VIII Шлезвіг-Гольштейн-Зондербург-Августенбурзького (1829—1880) та його дружини, принцеси Адельгайди Гогенлое-Лангенбурзької (1835—1900), дочки князя Ернста I Гогенлое-Лангенбургської (1794—1860) та його дружини Феодори Лайнінгенської (1807—1872). Сестрою Ернста Гюнтера була імператриця Августа-Вікторія (1858—1921).

Він успадкував від батька титул (титулярного) герцога Шлезвіг-Гольштейнського; тепер він був головою цієї гілки родини. Після смерті батька Ернста Гюнтера імператор Вільгельм I постановив, що до нього слід звертатися з титулом «Високість» під час спілкування з владою.Bekanntmachung Nr. 1011 der „Allerhöchsten Ordre“ vom 14. Juni 1880, Amtsblatt der Regierung in Schleswig, S. 212. Він був членом корпусу «Боруссія Бонн» з 1884 року.Kösener Korpslisten 1910, 19, 587.

Влітку 1890 року герцога було відряджено до Великого Генерального штабу та підвищено до гауптмана в 1891 році. Його було підвищено до майора в 1895 році.John C. G. Röhl: Wilhelm II. Der Aufbau der Persönlichen Monarchie, 1888–1900. 2001, ISBN 3-406-48229-5, S. 728

Герцог став відомим своїм розпусним і, на той час, скандальним сексуальним життям, яке включало відвідування борделів і принесло йому прізвисько «герцог Раммлер» при дворі.Kapitel 4: Der «Herzog Rammler» Ernst Günther von Schleswig-Holstein. In: John C. G. Röhl: Band 2: Wilhelm II. Der Aufbau der Persönlichen Monarchie 1888–1900. C. H. Beck, 2001, ISBN 978-3-406-48229-8. Однак до цих розповідей слід ставитися з певною обережністю з огляду на досить цнотливі моральні норми імператорського двору. Деякі вчені припускають, що Ернст Гюнтер був автором наклепницьких листів у справі Коце.John Röhl: Die Kotze-Affäre. In: Wilhelm II. Der Aufbau der persönlichen Monarchie. München 2001, S. 751–753.

У 1893 році, на жаль імператорської пари, Ернст Гюнтер запропонував шлюб у Парижі овдовілій герцогині Марії Летиції Аостській, уродженій принцесі Бонапарт, пропозицію, яку німецький посол, граф Мюнстер, зміг зірвати. Через рік він розглядав можливість одруження з принцесою Єленою Орлеанською, що знову зустріло опір імператорської пари.John C. G. Röhl: Wilhelm II. Der Aufbau der Persönlichen Monarchie, 1888–1900. 2001, ISBN 3-406-48229-5, S. 731 ff. У 1896 році роман між Ернстом Гюнтером і баронесою Йоганною фон Шпіцемберг, дочкою салонньєрки Гільдегард фон Шпіцемберг, викликав резонанс при імператорському дворі. Запланований шлюб двох, який вважався невідповідним згідно з династичними умовностями, провалився через категоричні заперечення імператорської пари.John Röhl: Kaiser Hof und Staat. Wilhelm II. und die deutsche Politik. München 1988. S. 106.

Після його смерті в 1921 році його наступником став двоюрідний брат Альберт Шлезвіг-Гольштейн-Зондербург-Августенбурзький (1869—1931) як глава та (титулярний) герцог Шлезвіг-Гольштейну. Оскільки герцог Альберт помер неодруженим, лінія Шлезвіг-Гольштейн-Зондербург-Августенбург по чоловічій лінії з ним припинилася. Його наступником на посаді голови Шлезвіг-Гольштейнського дому став герцог Фрідріх Фердинанд Шлезвіг-Гольштейн-Зондербург-Глюксбурзький (1855—1934).

Сім'я

2 серпня 1898 року Ернст Гюнтер одружився з принцесою Доротеєю Саксен-Кобург-Готською (1881—1967) у Кобурзі. Вона була єдиною дочкою принца Філіппа (1844—1921) та принцеси Луїзи Бельгійської (1858—1924), а також онукою короля Бельгії Леопольда II. Доротея та Ернст Гюнтер не мали дітей. У 1920 році вони усиновили принцесу Марію Луїзу (1908—1969) і принца Йоганна Георга Шлезвіг-Гольштейн-Зондербург-Глюксбурзького (1911—1941), сина та доньку принца Альбрехта Шлезвіг-Гольштейн-Зондербург-Глюксбурзького та графині Ортруди Ізенбург-Бюдінгенської.

Нагороди

Орден Червоного орла 1-го класу (10 березня 1881) Орден Леопольда (Австрія), великий хрест (1889) Орден Вази, великий хрест (Шведсько-норвезька унія; 1890) Орден Альбрехта Ведмедя, великий хрест (1891) Орден Чорного орла з ланцюгом орден (22 жовтня 1892) ланцюг (17 січня 1893) член капітулу ордена (1894) Орден Вюртемберзької корони, великий хрест (1892)Hof- und Staatshandbuch des Königreichs Württemberg. 1907, S. 30. Столітня медаль Орден Леопольда I, велика стрічка (Бельгія; 22 липня 1898) Орден Людвіга (Гессен-Дармштадт), великий хрест (2 серпня 1898)"Ludewigs-orden", Großherzoglich Hessische Ordensliste (in German), Darmstadt: Staatsverlag, 1914, p. 6 Орден Святого Губерта (лютий 1901)"Court Circular". The Times. No. 36380. London. 16 February 1901. p. 12. Орден Вірності (Баден) (1901) Орден Бертольда I, великий хрест (1901) Королівський угорський орден Святого Стефана, великий хрест (1903) Орден «Святий Олександр», великий хрест (Третє болгарське царство) Орден дому Саксен-Ернестіне, великий хрест Орден Святих Маврикія та Лазаря, великий хрест (Королівство Італія) Орден Нідерландського лева, великий хрест Орден Білого Сокола, великий хрест Орден Рутової корони

Примітки

Література

Olivier Defrance, Joseph van Loon: La fortune de Dora. Une petite-fille de Léopold II chez les nazis. Racine, Brüssel 2013. Mikkel Venborg Pedersen: Die Herzöge von Augustenburg. Hrsg. Carsten Porskrog Rasmussen in: Die Fürsten des Landes. Herzöge und Grafen von Schleswig, Holstein und Lauenburg. Im Auftrag der Gesellschaft für Schleswig-Holsteinische Geschichte, Wachholtz Verlag, Neumünster 2008, S. 310–341. ISBN 9783529026065. Elizza Erbstößer: Auguste Victoria. Die letzte deutsche Kaiserin. Sutton, Erfurt 2008, ISBN 978-3-86680-249-0. John C. G. Röhl: Wilhelm II. Der Aufbau der Persönlichen Monarchie 1888–1900. Band 2, C. H. Beck, München 2001. Friedrich Karl Devens: Biographisches Corpsalbum der Borussia zu Bonn 1827–1902. Düsseldorf 1902, S. 211.

Посилання

Ернст Гюнтер на сайті the Prussian Machine.