Двосторонній договір — договір, укладений виключно між двома суб'єктами міжнародного публічного права, як правило, або суверенними державами, або міжнародними організаціями, заснованими договором. Це угода, укладена шляхом переговорів між двома сторонами, оформлена у письмовій формі та підписана представниками сторін. Договори можуть бути різноманітними за змістом та складністю, стосуватися широкого кола питань, таких як територіальні кордони, торгівля та комерція, політичні союзи тощо. Зазвичай угоду потім ратифікує законодавчий орган кожної партії чи організації. Подібно до договору, його також називають договірною угодою. Як і будь-який інший договір, це письмова угода, яка зазвичай має формальний та обов'язковий характер.

Залучені сторони Ці дві сторони можуть бути двома державами, або двома міжнародними організаціями, або однією державою та однією міжнародною організацією. Двосторонній договір може містити більше двох сторін; наприклад, кожен із двосторонніх договорів між Швейцарією та Європейським Союзом має двадцять вісім сторін. Сторони поділяються на дві групи: швейцарську («з одного боку») та ЄС та його держави-члени («з іншого боку»). Договір встановлює права та обов'язки між Швейцарією та ЄС та державами-членами окремо — він не встановлює жодних прав та обов'язків між ЄС та його державами-членами.Keiser, Andreas (30 November 2012). "Swiss still prefer bilateral accords with EU". Swissinfo. Retrieved 9 February 2013.

Коли двома сторонами двостороннього договору є дві держави, зв'язані міжнародною угодою, їх зазвичай називають «державами-учасницями». Характер угоди між двома державами-учасницями регулюється правилами, встановленими Віденською конвенцією про право міжнародних договорів. Угода між державою або організацією та міжнародною організацією підпорядковується правилам, визначеним Віденською конвенцією про право договорів між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями.

Форма договору та угоди

Набрання чинности Угода між двома сторонами може набути чинности двома способами. Перший – це коли обидві сторони виконали встановлені умови для укладення угоди. Другий спосіб набрання чинности договору полягає в тому, що обидві сторони вирішать бути взаємно зобов'язаними угодою з певної дати. Двосторонні договори зазвичай набувають чинности та застосовуються за другим варіантом, коли обидві сторони погоджуються дотримуватися угоди, починаючи з заздалегідь визначеної дати. LLRX

Сучасна форма Більшість договорів дотримуються досить послідовного формату з кінця XIX століття. Типовий договір починається з преамбули, потім йдуть пронумеровані статті, що містять суть угоди, і завершується заключним протоколом.

У преамбулі зазвичай називаються та описуються залучені сторони, а також їхні спільні цілі щодо договору. Це також може бути певний контекст або підсумок будь-яких основних подій, які призвели до укладення угоди. Шаблонний опис того, хто є представниками та як вони спілкувалися, тобто короткий виклад того, як і чому представники мають повноваження вести переговори від імені своєї відповідної сторони.

Початок фактично узгоджених умов зазвичай позначається словами «домовилися про наступне». Пронумеровані статті складають основну частину договору, поділену на заголовки статей, які зазвичай мають довжину в один абзац. У більшості договорів статті в кінці цього розділу пояснюють, як мирно вирішувати спори щодо тлумачень.

Приклади Двосторонній договір утворюється не за назвою (Угода, Пакт, Конвенція тощо), а за змістом угоди між двома сторонами. Прикладами є Кемп-девідські угоди між Ізраїлем і Єгиптом, підписані у вересні 1978 р., у назві яких немає терміна «договір».

Див. також

Міжнародне право Віденська конвенція про право міжнародних договорів Багатосторонній договір Відносини Швейцарія — Європейський Союз

Посилання

Посилання

Короткий посібник з міжнародного права з судовими рішеннями та коментарями. Натаніель Берні, 2007. Офіційний вебсайт Організації Об'єднаних Націй Офіційний вебсайт ООН з міжнародного права Офіційний вебсайт Міжнародного Суду ООН