Поховання голови — це поховальний обряд, при якому голову або череп небіжчика ховають окремо від решти тіла.
Доісторична доба Найдавніші поховання голів відомі з первісної історії. Вони були виявлені під час розкопок у печері Мас-д'Азіль (департамент Ар'єж, Франція) і датуються азильською культурою (приблизно 10 000 років до н. е.). Дещо молодшими є поховання голів із Єрихона, Айн-Газаля та інших пам'яток докерамічного неоліту B на Близькому Сході. У деяких випадках на черепах виліплювали з гіпсу риси обличчя, часом робили очі з мушель каурі. Поховання черепів із гіпсовим покриттям зафіксовані також у та Чатал-Гьоюку (будинок 42) у ТуреччиніKimberley Patton, Lori D. Hager, "Motherbaby": a death in childbirth at Çatalhöyük. In: Ian Hodder (Hrsg.), Religion at work in a Neolithic society. Cambridge University Press, Cambridge 2015, 244.
Поховання голів є також рисою пізнього мезоліту в Центральній Європі. Вони задокументовані в печері поблизу Нердлінгена, у печері Голенштайн-Штадель в та в печерній руїні поблизу Ліргайма, район Донау-Ріс)Jörg Orschiedt: Ergebnisse einer neuen Untersuchung der spätmesolithischen Kopfbestattungen aus Süddeutschland. In: Conard, Nicholas J. & Kind, Claus-Jürgen (Hrsg.): Aktuelle Forschungen zum Mesolithikum – Current Mesolithic Research. Urgeschichtliche Materialhefte 12. Tübingen, 1998. S. 147–160..
У бронзову добу Близького Сходу (3000–2700 рр. до н. е.) поховання черепів траплялися в ассирійців. Це засвідчують розкопки Гайдельберзького університету, проведені між 1982 та 1991 роками.
Етнографія Особливий метод аж до XIX століття мали індіанці народу з Каліфорнії. Вони ховали своїх померлих стоячи, так що плечі були ледь прикриті землею, а голова визирала з могили. Як поховальний інвентар небіжчику клали різні продукти (сушену рибу, коріння, спеції), а також лук і стріли. Після цього голову відокремлювали від тіла, тіло повністю засипали землею, а голову спалювали на вогнищі. Попіл, що залишався, змішували з смолою або іншою сполучною речовиною. Родички померлого пальцями наносили цю фарбу собі на праву щоку у вигляді трьох чорних смуг. Це символізувало жалобу, яка тривала доти, доки смуги не зникалиC. Y. Yarrow: An Introduction to the Mortuary customs of the north american indian. Kessinger Publishing, 2004, E-Book #6462, S. 36, ISBN 1-4191-0662-7.
Новий і новітній час Звичай поховання черепа у костниці здійснювався як . Наприклад, у Галльштатті аж до появи сучасної кремації у XX столітті померлих ховали у звичайних могилах на цвинтарі, а через 20–30 років кістки ексгумували та переносили до костниці. Черепи відбілювали й згодом розписували: на лобі поруч із датами народження та смерті зазвичай писали ім'я особи й малювали вінки з дубового листя, плюща чи квітів.
Сучасний стан У ряді країн, наприклад у Німеччині, часткові поховання, такі як поховання черепа чи поховання серця, принципово дозволені й сьогодніP. Rödler: Unter allen Wipfeln ist Ruh'. In: Linie Eins, 2007.
Цікаві факти У канадському фільмі окреме поховання голови є звичною формою поховання, щоб запобігти перетворенню померлих на зомбі. Однак, оскільки зомбі також є дешевою робочою силою, таке поховання дозволяється лише за високу плату.
Див. також Екопоховання Mos Teutonicus і Екскарнація — практика позбавлення тіла плоті для окремого поховання скелета.
Поховання плаценти Канопи — давньоєгипетські глечики для окремого від тіла поховання внутрішніх органів при муміфікації Кургани носів — японські поховання для частин тіла, відрізаних у ворогів як військові трофеї.
Примітки