Георг Аурель Ойген фон Шлібен (; 9 жовтня 1843, Вальдгайм — 14 липня 1906, ДрезденStadtarchiv Dresden, Standesamt Dresden V, Sterbe-Neben-Register 1906, Nr. 759.Sein Tod am Sonnabend, dem 14. Juli, wird auch durch die Dresdner Nachrichten vom 18. Juli 1906, S. 1, bestätigt.) — німецький штабний офіцер і воєначальник, генерал-лейтенант Саксонської армії.

Біографія

Сім'я Шлібен походив з одеринської гілки лінії Загельсдорф лужицької дворянської родини фон Шлібен. Його батьками були суддя, а згодом саксонський таємний радник Аурель Мартін Емануель фон Шлібен (1 грудня 1813 — 18 грудня 1877) та його дружина Гедвіг Франциска Кортемеєр (2 травня 1812 — 3 червня 1895).

22 вересня 1868 року Шлібен одружився з шотландською дворянкою Емілі Робертсон (народилася 10 березня 1846 року в Гамбурзі). Їхньою єдиною дитиною була поетеса Гертруд фон Шлібен (народилася 20 січня 1873 року).

Військова кар'єра Після навчання в Дрезденській артилерійській школі з 1859 року Шлібен вступив до Саксонської армії в 1863 році та служив лейтенантом у війні 1866 року проти Пруссії та війні 1870/71 років проти Франції. Отримавши звання першого лейтенанта польового артилерійського полку в 1867 році,Rangliste der Königlich Sächsischen Armee für das Jahr 1869. його було відряджено до Військової академії в Берліні, де він завершив трирічний курс навчання. У 1873 році його перевели до Генерального штабу, а в 1878 році він став начальником відділу в Саксонському військовому міністерстві, де його підвищили до майора. Як наступник Пауля фон дер Планіца, якого було відкликано до Дрездена, він остаточно обійняв посаду військового повноважного представника в Берліні та повноважного представника у бундесраті Королівства Саксонія 12 липня 1883 року. На цій посаді він дослужився до звання оберстлейтенанта в 1887 році та став оберстом у 1889 році. Після того, як восени 1892 року Шлібена було підвищено до генерал-майора, оберстлейтенант Пауль Фіцтум фон Екштедт, який вже був призначений його заступником, 24 березня 1893 року обійняв його обов'язки. Шлібен повернувся до Дрездена та став командиром 1-ї бригади польової артилерії № 12, доки 31 березня 1897 року його остаточно не внесли до резервного списку як генерал-лейтенанта.Dermot Bradley (Hrsg.), Günter Wegner: Stellenbesetzung der Deutschen Heere 1815-1939. Band 1: Die Höheren Kommandostellen 1815-1939. Biblio Verlag. Osnabrück 1990. ISBN 3-7648-1780-1. S. 500.

Він помер у Дрездені в 1906 році та був похований на цвинтарі Йоганнісфрідгоф.

НагородиSächsisches Kriegsministerium (Hrsg.): Rangliste der Königlich Sächsischen Armee für das Jahr 1906. Abteilung für die persönlichen Angelegenheiten. C. Heinrich, Dresden 1906. S. 472.

Залізний хрест 2-го класу Пам'ятна військова медаль за кампанію 1870-71 Орден Заслуг (Саксонія), лицарський хрест 1-го класу Орден Альберта (Саксонія), командорський хрест 1-го класу Орден Червоного орла 2-го класу із зіркою Орден Корони (Пруссія) 2-го класу із зіркою Орден «За військові заслуги» (Баварія), командорський хрест Орден Фрідріха (Вюртемберг), командорський хрест 2-го класу Орден дому Ліппе, почесний хрест 2-го класу Орден Франца Йосифа, великий хрест (Австро-Угорщина)

Примітки

Література

Heinrich von Poschinger: Fürst Bismarck und der Bundesrat. Band 5, S. 137. (Digitalisat) Jan Hoffmann: Die sächsische Armee im Deutschen Reich 1871 bis 1918. Dissertation, Potsdam 2007 (Digitalisat; PDF; 1,29 MB) Eugen Schurig, Sachsens Generale der Gegenwart: Biogr. Skizzen nach authentischen Quellen bearbeitet, S. 88 Gothaisches genealogisches Taschenbuch der adeligen Häuser, 1916, S. 738