Храм Ченнакеша́ви (також відомий як Храм Ченнакешави та Храм Кешави) — вайшнавський індуїстський храм на березі річки Кавері в селищі Соманатхапура (округ Майсур, штат Карнатака, Індія). Храм було освячено 1258 року н. е. Соманатхою Данданаякою, полководцем царя Хойсалів Нарасімхи III. Він розташований за 38 км на схід від міста Майсур.Keshava Temple, Somnathpura, Mysore District Karnataka , Government of Karnataka, India

Пишно прикрашений храм є зразковою ілюстрацією архітектури Хойсалів. Храм оточений внутрішнім двором із колонним коридором із малих святилищ (нині пошкоджених). Головний храм у центрі розташований на високій зірчастій платформі з трьома симетричними святилищами (ґарбга-ґріха), розміщеними в квадратній матриці (приблизно 27 на 27 метрів), орієнтованій уздовж осей схід — захід та північ — південь. Західне святилище призначалося для статуї Кешави (втрачена), північне — для Джанардхани, а південне — для Венугопали (усі є формами Вішну). Святилища мають спільне приміщення для громади (сабха-мандапа) з багатьма колонами. Зовнішні стіни, внутрішні стіни, колони та стеля храму витончено вкриті теологічною іконографією індуїзму та демонструють розлогі фризи з сюжетною ілюстрацією індуїстських текстів, таких як Рамаяна (південна секція), Магабгарата (північна секція) та Бгаґавата-пурана (західна секція головного храму).

Храм Ченнакешави, за словами дослідника Джорджа Мічелла, представляє кульмінацію розвитку храмового стилю Хойсала й водночас є унікальним у багатьох відношеннях.

У 2023 році храм у Соманатхапурі разом із храмом Хойсалешвара в Халебіду та храмом Ченнакешава в Белурі було внесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО як частину об'єкта Священні ансамблі Хойсалів.

Історія Поселення Соманатхапура було засноване в XIII столітті генералом на ім'я Соманатха (Сомея Данданаяка в деяких написах). Він служив царю Хойсали Нарасімсі III.HS Usharani (2012), Somanathapura temples and their oil requirements in epigraphs, Proceedings of the Indian History Congress, Vol. 73 (2012), pp. 486—489 Соманатха створив аґрагару, тобто виділив землі брахманам і спрямував ресурси на будівництво й утримання храмів у цій місцевості. Місто (пура) отримало назву на честь мецената — Соманатха-пура. Назва також трапляється в альтернативних варіантах написання, таких як Сомнатхпур.

У центрі нового поселення Соманатха збудував храм Кешави й освятив його у 1258 році н. е. Це був храм вайшнавської традиції. На додаток до нього Соманатха освятив храм Панчалінга (буквально «храм п'яти лінгамів»), пов'язаний із традицією шиваїзму, у північно-східному кутку наданих земель. Він також звів фортечну стіну навколо території, однак зараз від неї залишилися лише руїни. Згідно з написами й текстовими свідченнями, Соманатха додатково збудував у цьому регіоні храми Пурахара, Нарасімхешвара, Мурахара, Лакшмінарасімха та Йоґанараяна в стилі Хойсала, проте всі ці храми, крім Лакшмінарасімхи, зникли після того, як війни між індуїстськими королівствами та мусульманськими султанатами спустошили регіон. Храм Лакшмінарасімхи також перебуває в руїнах. Серед інших зниклих храмів скульптура святилища храму Йоґанараяна є єдиним відомим збереженим твором мистецтва, але й вона пошкоджена.

Згідно з написами XV століття, храм Кешави також сильно постраждав. У XVI столітті його відремонтували за фінансової підтримки та грантів імператорів Віджаянагарської імперії. Про проведення ремонтних робіт свідчать різний колір кам'яних блоків та якість виконання на веранді, північній вежі та платформі головного храму. Відновлений храм знову зазнав пошкоджень у XIX столітті, після чого був повторно відреставрований на початку XX століття урядом Майсура колоніальної доби.

Храм Кешави є одним із близько 1500 індуїстських та джайнських храмів, зведених правителями Імперії Хойсала у різних куточках їхньої держави. Серед інших добре досліджених храмів Хойсала — комплекси в Белурі та Халебіду.Sacred Ensembles of the Hoysala, UNESCO

Храм зазнав руйнувань під час мусульманських нападів на володіння Хойсала. Перший напад здійснив Малік Кафур, генерал Ала уд-Діна Хілджі у 1311 році, а в 1326 році Мухаммад бін Туглак зруйнував решту споруд. Деякі частини храмів були пізніше відновлені правителями Віджаянагара, а згодом — махараджами Майсура з династії Водеярів.

Написи Кілька важливих історичних дат і обставин зведення храму Кешави закарбовано на восьми каменях у різних куточках Південної Індії. Чотири з цих написів розміщені на плитах із талькохлориту біля входу до храму. Два написи викарбувані на стелі веранди, що оточує храм (один біля південно-східного кута, інший — біля північно-західного). Ще один напис знайдено поблизу храму Харіхарешвара на березі річки Тунґабгадра. Восьмий напис знаходиться в храмі Шиви (храм Панчалінга) на околиці початково виділеної землі. Більшість із цих написів підтверджують, що храм функціонував уже в середині XIII століття. Два написи, датовані 1497 та 1550 роками н. е., описують пошкодження та проведені ремонтні роботи.

У храмі є численні дрібні написи, які є або емблемами ремісничих гільдій, або іменами майстрів, які різьбили блоки, колони чи скульптурні деталі.

Опис Кешава, Джанардхана та Венугопала — це імена, що згадуються в Бгаґавад-ґіті як епітети Крішни. Термін Ченнакешава означає «вродливий Кешава». Храм Кешави в Соманатхапурі належить до вайшнавської традиції індуїзму й є одним із багатьох храмів Кешави, зведених у XIII столітті або раніше у різних регіонах Індії (зокрема, у Белурі 1117 року н. е., що розташований приблизно за 170 км звідси).

«Стамбха» перед воротами храму (ліворуч); вид на храм з мантапи з каменями з написами.

Храм Кешави в Соманатхапурі орієнтований на схід і оточений обнесеним стіною внутрішнім двором із головними воротами (магадвара). За стінами перед воротами стоїть висока колона (стамбха), на вершині якої колись була статуя Гаруди (нині втрачена). Усередині воріт ліворуч розташовані вертикальні камені з написами. Вони виконані у формі пам'ятних каменів героїв, із вершинами, прикрашеними індуїстською іконографією та мініатюрними рельєфами Кешави, Джанардхани й Венугопали. Написи виконані старовинною мовою каннада. Невелика вхідна мантапа підтримується точеними колонами з талькохлориту. Храм висічений з талькохлориту (хлоритового сланцю зеленувато-сірого кольору), який є м'яким під час видобутку, але твердне на повітрі. Цей матеріал не є місцевим і був доставлений з іншої частини Південної Індії. Це дозволило майстрам вирізьбити надзвичайно деталізовані та витончені елементи.

Храм має великий відкритий внутрішній двір, оточений огорожею, у центрі якого стоїть головний храм із трьома вежами. Стіна двору обрамляє прямокутну веранду та ряд малих святилищ.

Архітектура

Північний і південний ряди малих святилищ уздовж колонного коридору внутрішнього двору складаються з 18 окремих та 1 подвійного святилища у кожному ряду. Подвійні святилища розташовані в північно-західному та південно-західному кутах двору. Західний ряд містить 14 малих святилищ, а східний — 8 окремих та 2 подвійні святилища. Загалом комплекс храму Кешави включає 58 малих одиночних святилищ (1x1), 4 подвійних святилища (2x1), 2 біля входу та один головний центральний храм. У 64 святилищах коридору колись стояли статуї ведичних та пуранічних божеств, а також розташовувалися кімнати для паломників. Скульптури в малих святилищах були пошкоджені, їхні кінцівки відламані або знищені. Деякі знайдені фрагменти зібрані у купу всередині храму. Колекція включає джайнські статуї в позі Кайотсарга, а також численні індуїстські скульптури. Стелі південного ряду святилищ прикрашені різьбленням, тоді як західний ряд різьблення не має — замість нього там розташований напис про ремонт часів Віджаянагарської імперії. Північний ряд також переважно позбавлений оздоблення стелі, за винятком ділянки біля сходів посередині, а східний ряд зазнав найбільших руйнувань та реставрацій, де більшість малих святилищ втрачено повністю, залишилися лише сліди фундаменту.

Головний храм збудовано на платформі джаґаті, яка символізує мирську основу. Вона має висоту близько 0,9 метрів, виконана у формі зірки та має кам'яні сходи зі східного боку. Біля сходів з кожного боку розташовувалися по два святилища для дварапал (охоронців), однак вони пошкоджені.

Піднята платформа джаґаті оточує головний храм широкою доріжкою. Це прадакшина-патха (шлях для ритуального обходу), яким належить рухатися за годинниковою стрілкою, щоб послідовно розглядати сюжетні рельєфи Рамаяни, Магабгарати та Бгаґавата-пурани. Східна сторона платформи прямокутна, тоді як простір під віманою (вежею храму) повторює форму 16-променевої зірки з 9 променями з кожного боку та з'єднувальними ребрами (загалом 29 кутів). На кожному куті зірчастої платформи початково стояла кам'яна скульптура слона, проте з 15 оригінальних збереглися лише 11 у пошкодженому стані. На гранях платформи та в місцях з'єднання зірчастих елементів розташовувалися 14 середніх за розміром зображень (імовірно, Наги) та 58 зображень якшів, проте всі вони наразі втрачені. У приміщеннях храму зберігається 7 зламаних фрагментів, знайдених на початку XX століття.

Здалеку здається, що платформа складається з п'яти шарів завдяки ретельному профілюванню. З рівня джаґаті чотири кам'яні сходи ведуть вірян у середину храмової сабха-мандапи. Зала виглядає прямокутною, але насправді складається з двох злитих квадратів та прямокутника: малий квадрат біля входу, найбільший квадрат у центрі та прямокутник навпроти трьох святилищ (ґарбга-ґріха), спираючись на витончено вирізьблені колони. Головна зала відкривається до кожного святилища через малу квадратну пуджа-мандапу. У трьох святилищах розміщувалися статуї Кешави (втрачена), Джанардхани та Венугопали. Над кожним із цих святилищ піднімається 16-променева зірчаста вежа (шикхара) у північноіндійському стилі.

Зовнішні стіни: нижній рівень

Зовнішня стіна головного храму складається з паралельних горизонтальних смуг із барельєфами, вирізьбленими над платформою для обходу. Вона поділяється на три основні секції: нижню смугу цоколя, середню стінну смугу та верхню смугу. Найнижчий фриз цоколя заввишки близько 6 дюймів (15 см) зображує ряд слонів, які переважно крокують ліворуч — за рухом вірян за годинниковою стрілкою. Слони не є точними копіями один одного, а демонструють різні природні пози й грайливість. Деякі зображують слонів на війні, що скидають ворогів; інші — як вони дражнять вершників попереду. Смуга над слонами зображує коней із озброєними вершниками, які відтворюють військовий марш. У деяких місцях коней замінюють верблюди, що свідчить про використання верблюдів у армії Хойсали. На окремих ділянках показано бойові сцени. Для гумору скульптори додали карликів і мавп, які підтримують підняті передні ноги коней.

Над фризом із вершниками розміщена рослинна орнаментальна смуга. На ній зображено квіти, фрукти, часом павичів та диких тварин. Наступна смуга присвячена міфологічним сюжетам. Вона має висоту близько 7 дюймів (18 см) і розташована приблизно на 75 см над платформою. На ній відтворено перекази та духовні історії з Рамаяни (до панелі 5), Пуран, зокрема Бгаґавата-пурани (з панелей 6 по 11), та Магабгарати. Навколо храму розміщено численні панелі з індуїстськими притчами та сказаннями.

Рамаяна

Зображено лише початкові розділи (парви) «Рамаяни». Кілька сюжетів, представлених у храмі Кешави: Дашаратха здійснює ритуальні жертвопринесення та молитви про народження дітей. Народження Рами та його братів. Немовлята у колисках; на іншому фризі — Рама та його брати повзають рачки. Навчання в школі, уроки бойових мистецтв. Юний Рама вбиває демоницю Татаку, щоб захистити ріші. Вишвамітра, Рама та Лакшмана при дворі Джанаки. На іншій панелі — весілля Рами із Сітою. Одружений Рама та його брати в Айодх'ї. Рама, Лакшмана та Сіта вирушають у вигнання. Вони блукають лісами та зустрічають різних мудреців. Напад Вірадхи на Сіту, Рама вбиває його. Епізод із Шурпанакхою. Легенда про золотого оленя.