Йона Дмитрович Ничик (10 серпня 1884, с. Дарахів, нині Тернопільського району Тернопільської області — 19 жовтня 1939, Львів) — український військовик, четар Української Галицької армії (1919), учасник Першої світової війни та польсько-української війни 1918—1919 років.

У 1918–1919 роках служив у військових структурах Західноукраїнської Народної Республіки, зокрема був четарем Золочівської окружної військової команди. У міжвоєнний період жив у Львові, де брав участь у громадсько-політичному житті міста. Його ім'я фігурувало в українсько-польській соціалістичній полеміці 1929 року та у складі виборчої комісії під час парламентських виборів 1930 року. Помер на початку радянської окупації Львова. Похований на Янівському цвинтарі. Його могилу віднайдено волонтерами та відновлено у серпні 2026 року.

Життєпис

Походження Народився 10 серпня 1884 року в селі Дарахів на Тернопільщині в селянській родині Дмитра та Аґати Ничиків. У червні 1909 року Йона Ничик (Jonasz Nyczyk) успішно завершив середню освіту, склавши іспит зрілості (матуру) в цісарсько-королівській гімназії імені Франца Йосифа в Тернополі. Згідно з повідомленням газети «Gazeta Lwowska» (№ 168 від 25 липня 1909 року), випускні екзамени проходили 7–12 червня під головуванням делегата Крайової шкільної ради, директора Коломийської української гімназії Софрона Недільського, за підсумками яких Йона Ничик увійшов до списку 25 абітурієнтів, визнаних зрілими (za dojrzałych).

Згодом студіював право у Львівському університеті. 31 січня 1911 року Йона Ничик (Jonasz Nyczik) узяв участь у масштабному балу Австрійського товариства домашніх (кустарних) промислів (Oesterreichischer Hausindustrieball), що проходив у залі Музичного товариства (Musikverein) у Відні під покровительством ерцгерцогині Марії Йозефи за присутності цісарської родини, урядовців та представників дипломатичного корпусу. Він виступав у танцювальній групі «Коломийка» (Kolomeyka), яка репрезентувала народний одяг і традиційні танці українського (русинського) населення Буковини та Східної Галичини (організаторами групи виступили Буковинське товариство дам та Жіноче товариство в Чернівцях). Йона Ничик виступив одним із партнерів на урочистому полонезі-відкритті (Eröffnungspolonaise), танцюючи в парі з панною Йозефою Скальською (Josefa Skalska). Захід відбувся за участі представників крайової влади Буковини та завершився особистою аудієнцією делегації в ерцгерцогині Марії Йозефи.

Військова служба Під час російської окупації Львова в період Першої світової війни Йона Ничик зазнав адміністративних репресій з боку окупаційної влади міста. Згідно з розпорядженням російського градоначальника, опублікованим у рубриці хроніки щоденника «Kurjer Lwowski» від 5 лютого (23 січня за старим стилем) 1915 року, його було засуджено в адміністративному порядку до одного місяця арешту за «поширення неправдивих чуток про дії російських військ».

Під час служби у лавах австро-угорської армії армії Йона Ничик отримав офіцерське звання. Відповідно до розпорядження цісарсько-королівського Міністерства крайової оборони від 4 травня 1918 року, його було призначено на час воєнного стану хорунжим (файнріхом) ландштурму зі старшинством у ранзі від 15 липня 1917 року та закріплено за 35-м окружним командуванням ландштурму в Золочеві.

Після розпаду Австро-Угорщини та проголошення Західноукраїнської Народної Республіки у листопаді 1918 року вступив до Української Галицької армії. Служив у її військових структурах із грудня 1918 року. 1 березня 1919 року був іменований четарем Золочівської окружної військової команди.

Життя у Львові Після завершення українсько-польської війни Ничик оселився у Львові. Зокрема, проживав на Знесінні, де був відомий також у місцевому українському середовищі. У міжвоєнний період Ничик не залишався цілком осторонь громадсько-політичного життя. Свідченням цього є його поява на сторінках тогочасної преси у 1929 році. У 1929 році ім'я Йони Ничика з'явилося на сторінках польської соціалістичної газети «Dziennik Ludowy» у зв'язку з політичною полемікою між польськими соціалістами та представниками українського політичного руху.

Приводом для дискусії стали виступи українського посла Михайла Західного, який критикував маршалка польського сейму Ігнація Дашинського. Західний звинувачував Дашинського у цензуруванні виступів у сеймі та вилученні окремих фрагментів промов із парламентських стенограм. У відповідь «Dziennik Ludowy» опублікував лист, підписаний Йоною Ничиком зі Знесіння. У ньому Ничик позитивно оцінював діяльність Дашинського, критикував Західного та намагався підкреслити позитивну роль польського соціалістичного руху у політичному пробудженні українського селянства. Зокрема, у листі згадувалися сільськогосподарські страйки 1902 року в Галичині як один із прикладів діяльності, яка, на думку автора, сприяла пробудженню українського селянства.

Публікація стала предметом критики в українській соціалістичній пресі. У газеті «Праця» за 1929 рік Іван Ґоть виступив із полемікою проти позиції, представленої у листі Ничика. Автор іронічно звертався до «пана Ничика» та фактично ставив під сумнів самостійність його позиції. Ґоть звертав увагу на практику політичної преси використовувати листи, нібито написані представниками селянства або робітництва, як засіб агітації. У цьому контексті лист Ничика поставав не лише як особиста думка його підписанта, а й як елемент ширшої газетної кампанії на захист Дашинського та польського соціалістичного руху. З огляду на характер цієї полеміки не можна однозначно встановити, чи був Йона Ничик фактичним автором опублікованого тексту, чи лише його підписантом. Не виключено, що лист міг бути редакційно опрацьований або стилізований під звернення представника українського селянства чи робітництва.

Під час підготовки до парламентських виборів у Польській Республіці восени 1930 року Йона Ничик (Nyczyk Jonasz) увійшов до складу дільничних виборчих органів міста Львова. Згідно з оприлюдненим у щоденнику «Chwila» (№ 4131 від 17 вересня 1930 року) офіційним поіменним списком виборчих комісій, його було включено членом дільничної виборчої комісії № 109 (KOMISJA Nr. 109), яку очолював Ян Трач (Jan Tracz), разом із Михайлом Роботицьким, Емілем Мастельком, Ромуальдом Дембцем та іншими представниками львівської громади.

Смерть і поховання Помер 19 жовтня 1939 року у Львові у віці 55 років під час першого місяця радянської окупації Львова. Місце його поховання на Янівському цвинтарі Львова тривалий час залишалося без належного догляду. На могилі збереглася автентична металева табличка з ім'ям Ничика, однак саме поховання було занедбаним, густо вкрите листям та плющем. Старий хрест проржавів і перебував у аварійному стані.

Відновлення могили

У 2026 році могилу Йони Ничика вдалося віднайти та відновити завдяки випадковому повідомленню відвідувачів виставки фотографій віднайдених і відновлених поховань, організованої фондом «Про пам'ять» спільно з Львівською муніципальною обрядовою службою. Під час виставки до організаторів звернулася сімейна пара, чиї родичі поховані неподалік. Подружжя розповіло про могилу, повз яку багато років проходило, оскільки ніхто не доглядав за нею. Після цього місце поховання було оглянуто та ідентифіковано як могилу старшини УГА Йони Ничика. У серпні 2026 року поховання впорядкували. Старий хрест, який проржавів та міг упасти, замінили на новий.

Автентичну табличку з ім'ям Ничика майстри ретельно відновили та закріпили на новому хресті. Роботи завершили до Дня Незалежності України. Відновлення могили стало одним із проєктів із повернення належного вигляду занедбаним похованням українських військовиків та діячів у Львові. У роботах та пошуку відомостей про Ничика брали участь волонтери фонду «Про пам'ять», історик Андрій Бойда, а також працівники Львівської муніципальної обрядової служби.

За словами історика Андрія Бойди, відновлення могили Йони Ничика є важливим не лише як впорядкування окремого поховання, а й як приклад повернення з небуття пам’яті про старшин Української Галицької армії. Бойда наголошує, що поховання вдалося виявити фактично завдяки випадковій інформації від людей, які багато років проходили повз могилу своїх родичів і звернули увагу на занедбане сусіднє поховання. Історик зазначив, що співпраця з Ігорем Мончуком та фондом «Про пам’ять» у пошуку й відновленні поховань українських військовиків триває вже не перший рік. За його словами, Мончук звертається до нього, коли необхідно встановити біографічні відомості про осіб, похованих на Янівському чи Личаківському цвинтарях. Випадок із Йоною Ничиком став одним із таких спільних проєктів. Особливе значення, на думку Бойди, має збереження автентичної таблички з ім’ям Йони Ничика. Попри занедбаний стан поховання, вона дала змогу однозначно встановити особу похованого та пов’язати могилу з конкретним старшиною УГА. Після впорядкування поховання табличку відновили й встановили на новому хресті. Родина Батьки: Дмитро Ничик — батько, селянин із села Дарахів. Аґата Ничик — мати. Примітки

Джерела