Відділ досліджень кібернетичної культури ( з англійської Cybernetic Culture Research Unit або також CCRU ) — експериментальний колектив теоретиків культури, сформований наприкінці 1995 року в Університеті Ворика, Англія , який поступово відокремився від академічних кіл, поки не розпався на початку 2000-х років. Він здобув репутацію завдяки своїй своєрідній та сюрреалістичній «теоретичній фантастиці», яка поєднувала філософію, кіберпанк та окультизм, а його роботи з того часу мають онлайн- культ, пов'язаний зі зростанням популярності акселераційного руху . CCRU тісно пов'язана зі своїми колишніми провідними членами, Саді Плант, Марком Фішером та Ніком Лендом .

Заснована на філософському факультеті Університету Ворика, група окреслювала широке коло своїх інтересів, серед яких були кіно, теорія складності, валюти, танцювальна музика, електронні гроші, криптографія, фемінізм, художня література, візуальні образи, неорганічне життя, джунгл, ринки, матриці, мікробіотика, мультимедіа, мережі, числа, сприйняття, реплікація, сексуальність, симуляція, звук, телекомунікації, текстиль, тексти, торгівля, відео, віртуальність і війна. Ієн Гамільтон Грант зазначав, що роман «Нейромант» справив особливо значний вплив на становлення групи.  Важливе місце в діяльності CCRU посідала джангл-музика. Марк Фішер проводив паралель між методами CCRU та характерною для джанглу практикою семплювання. На його думку, джангл, використовуючи фрагменти таких фільмів, як «Хижак», «Термінатор» і «Той, хто біжить по лезу», переосмислював кіноматеріал через звук. CCRU, своєю чергою, прагнула здійснити подібний експеримент із текстом, перетворюючи його на своєрідний «текст зі швидкістю семплування», за висловом Кодво Ешун.

Окрім концептуального впливу праць Жиля Дельоза та Фелікса Ґваттарі, зокрема «Анти-Едіпа» і «Тисячі плато», численні посилання на які зустрічаються у роботах CCRU, учасники колективу зверталися до широкого кола авторів. Серед них були Г. Ф. Лавкрафт, Вільям Гібсон, Дж. Г. Баллард, Фрідріх Ніцше, Октавія Батлер, Вільям С. Берроуз і Карл Юнг.

Марк Фішер характеризував діяльність CCRU як своєрідну радикальну «антиполітику», що через концепцію «техніхіло» акцентувала другорядність людської діяльності. На формування цієї позиції, за його словами, вплинула проринкова, але водночас антикапіталістична концепція Мануеля Деланди, розвинута на основі ідей Фернана Броделя, а також положення «Анти-Едіпа», де поширення ринкових відносин розглядається як один із можливих «революційних шляхів».

Дослідники також розглядають CCRU як одного з інтелектуальних попередників синофутуризму. Це пов’язано передусім із зацікавленістю учасників колективу Китаєм як потенційною моделлю суспільства, що відповідає логіці акселераціонізму. Шотландський електронний музикант і учасник CCRU Kode9 одним із перших ужив термін «синофутуризм».

У пізній період творчість CCRU дедалі більше зверталася до окультних та езотеричних традицій, нумерології, а також до праць Г. Ф. Лавкрафта й Алістера Кроулі. На думку Рока Хіменеса де Сіснероса, інтелектуальна спадщина CCRU відіграла певну роль у формуванні спекулятивного реалізму. Водночас Фішер зазначав, що приблизно з 2010 року представники спекулятивного реалізму почали знову звертатися до проблематики та інтелектуальних напрямів, які раніше були характерними для CCRU.

Однією з ключових концепцій CCRU є гіперстиція, яку Нік Ленд визначав як «експериментальну (техно)науку самоздійснюваних пророцтв». Йдеться про процес, за якого певні ідеї та переконання, спочатку сприймані як незрозумілі або навіть забобонні, за допомогою езотеричних і кібернетичних механізмів починають циркулювати в суспільстві. Унаслідок цього виникають своєрідні культурні петлі зворотного зв’язку: ідеї, поширюючись, здатні впливати на реальність і зрештою трансформувати саме суспільство. Цей процес у CCRU також пов’язували з ширшим поняттям «культурного виробництва».

Для концептуалізації гіперстиції CCRU використовувала власну езотеричну нумерологічно-кібернетичну систему - Нумограму. Вона регулярно фігурує у працях колективу разом із описом пов’язаних із нею зон циркуляції та відповідних демонічних сутностей.

Історія

1993–1996 Теоретикиня та дослідниця Седі Плант, яка працювала в Університеті Ворика, заснувала колектив приблизно у 1993–1994 роках як кіберфеміністичну дослідницьку групу. На початковому етапі її діяльність була зосереджена переважно на дослідницькій роботі, без систематичної публікації текстів. Після того як Плант залишила академічну посаду, значний вплив на подальший розвиток методології та інтелектуальних орієнтирів групи почали справляти її студенти, а також філософ Нік Ленд, який на той момент нещодавно видав монографію «Спрага знищення».

Серед інших помітних учасників CCRU були Кодво Ешун, Ієн Гамільтон Грант і Стівен Меткалф. До діяльності колективу також долучалися інші дослідники, чиї роботи формувалися під впливом нових напрямів нігілістичної, психоаналітичної та матеріалістичної теорії.[ <span title="This claim needs references to reliable sources. (June 2025)">потрібне посилання</span> ]

Зв'язки, що виникли до створення CCRU та під час її роботи, зрештою призвели до проведення конференцій «Віртуальне майбутнє» . Конференції, організовані з 1994 по 1996 рік, були спочатку засновані Джоан Бродгерст, Деном О'Харою, Отто Імкеном, Еріком Кессіді та аспірантами під егідою Ворвікського центру досліджень філософії та літератури.

Стівен Меткалф був центральною фігурою у створенні CCRU. Його есе «Автогеддон» включено до книги «Віртуальне майбутнє» 1998 року, виданої видавництвом Routledge, а в 1996 році Меткалф переклав, відредагував та опублікував збірку текстів Фрідріха Ніцше « Молот богів: апокаліптичні тексти для божевільних злочинців», яка відображала та впливала на те, як Ніцше читали ті, хто на той час сформував CCRU.[ <span title="This claim needs references to reliable sources. (March 2025)">потрібне посилання</span> ]

1997–2000-ті роки Під впливом Ніка Ленда CCRU зазнала стрімкої трансформації та поступово набула дедалі більш експериментального характеру. При цьому група не була офіційно санкціонованим академічним проєктом. За словами Робіна Маккея, приблизно до 1998 року CCRU перетворилася на структуру, яку він описував як «квазикультову» та «квазірелігійну». Сам Маккей зазначав, що залишив колектив ще до того, як ці тенденції, на його думку, набули крайніх форм. Ієн Гамільтон Грант також стверджував, що подальша радикалізація діяльності CCRU негативно вплинула на деяких її учасників і в окремих випадках призвела до психічних зривів.

У цей період діяльність колективу дедалі більше відходила від традиційних академічних практик. CCRU поєднувала теоретичні дослідження з літературною творчістю, перформансами, музикою та колективними мистецькими проєктами. Водночас учасники зверталися до широкого спектра інтелектуальних і культурних напрямів, зокрема постструктуралізму, кібернетики, наукової фантастики, рейв-культури та окультних студій.

Писемна спадщина CCRU переважно поширювалася через самвидавні зіни, серед яких ***collapse та Abstract Culture. Значна частина цих матеріалів нині доступна в цифровому форматі на вебсайті CCRU.

Антисоціальна поведінка Ніка Ленда, його залежність від амфетамінів та дедалі радикальніші експерименти з літературною формою спричинили відчуження з боку колег, науковців і частини його сучасників. Зрештою це призвело до його відходу з академічної посади. Після цього CCRU втратила можливість користуватися приміщеннями Університету Ворика та офіційно пов’язувати свою діяльність із цим університетом.

Попри втрату академічної бази, CCRU певний час продовжувала роботу в квартирі в Лімінгтон-Спа. На початку 2000-х років, після особистої кризи Ленда та його зникнення з публічного простору, діяльність колективу фактично також припинилася. Водночас формальний статус CCRU залишався невизначеним. Марк Фішер характеризував цю ситуацію словами: «Її ніколи формально не розпускали, але, з іншого боку, її ніколи й формально не сформували».

Члени та афілійовані особи Після відходу Седі Плант, після чого Університет Ворика почав заперечувати будь-який зв'язок з групою, деякі члени CCRU мали постійний вплив на субкультуру.

До кола авторів, дослідників і митців, пов’язаних із CCRU як у період її діяльності при філософському факультеті Університету Ворвіка, так і після припинення цього академічного зв’язку, належала значна кількість представників різних інтелектуальних та мистецьких сфер.

Серед філософів, пов’язаних із колективом, були Стівен Меткалф, Ієн Гамільтон Грант, Рей Брассьє та Реза Негарестані. Теоретичний напрям представляли, зокрема, культурні теоретики Марк Фішер і Кодво Ешун, видавець та філософ Майя Б. Кронік, а також дослідники цифрових медіа Лусіана Парізі та Метью Фуллер.

До ширшого кола CCRU також належали Стів Гудман, відомий під псевдонімом Kode9, — електронний музикант і засновник лейблу Hyperdub; письменниця й теоретикиня Анна Грінспен; теоретик звуку Ангус Карлайл; романіст Харі Кунзру; а також художники Джейк і Дінос Чепмени. Цей перелік не є вичерпним і охоплює лише частину інтелектуального та мистецького середовища, пов’язаного з CCRU.Mackay, Robin (27 February 2013) "Nick Land: An Experiment in Inhumanism." Divus

Ленд та CCRU часто співпрацювали з експериментальним мистецьким колективом (Меґґі Робертс та Рану Мукерджі), зокрема над Syzygy, місячною мультидисциплінарною резиденцією в галереї сучасного мистецтва у Південному Лондоні, 1999, та над Cyberpositive (Лондон: Cabinet, 1995), збіркою текстів, що демонстрували підходи CCRU.

Спадщина CCRU вважають одним із важливих осередків формування та подальшого розвитку акселераціонізму. Її теоретичні пошуки, зокрема пов’язані з ідеями Ніка Ленда, суттєво вплинули на становлення цього інтелектуального напряму. Маккей зазначає, що вихід у 2011 році антології праць Ленда Fanged Noumena став одним із чинників відродження та поширення нового акселераціоністського мислення.

У 2014 році видавництво Urbanomic випустило антологію #Accelerate: The Accelerationist Reader, до якої увійшли тексти, пов’язані з розвитком акселераціоністського руху. Серед авторів були, зокрема, колишні учасники CCRU, а також два тексти, опубліковані безпосередньо під назвою колективу.

Наступного року Urbanomic спільно з Time Spiral Press видали Writings 1997–2003 — збірку, покликану об’єднати відомі тексти, що виходили під ім’ям CCRU. До неї не потрапили лише матеріали, які були втрачені без можливості відновлення або однозначно пов’язані з окремими учасниками колективу. Водночас видання не охопило абсолютно всі тексти, опубліковані під назвою CCRU, зокрема деякі матеріали, включені до #Accelerate: The Accelerationist Reader.

Американський електронний музикант Oneohtrix Point Never вважав, що твори CCRU вплинули на його пісню 2018 року "Black Snow" з альбому Age Of .

Додаткова інформація Докторські дисертації кількох членів та асоційованих членів CCRU, подані до Університету Ворвіка наприкінці 1990-х та на початку 2000-х років, доступні онлайн та пропонують інший погляд на дослідження CCRU.

Теорія прибульців: Занепад матеріалізму в ім'я матерії, автор Рей Брассьє Трансцендентальна машина часу капіталізму, автор Анна Грінспен Конструкти плоскої лінії: готичний матеріалізм та кібернетична теоретична фантастика, автор Марк Фішер «Чутливість дотику: кібернетичні зображення та реплікантні тіла в постіндустріальну епоху» Сюзанни Лівінгстон Турбулентність: картографія постмодерністського насильства, автор Стів Гудман

Див. також

Альтернативна історія Гра в альтернативну реальність Серіал експерименти Лейн Теософія Акселераціонізм Неореакційний рух

Посилання

Праці CCRU 1997-2003 розміщені на libcom