37-мм протитанкова гармата M3 () — американська перша спеціалізована протитанкова гармата, що перебувала на озброєнні Збройних сил США у великій кількості. Надійшла на озброєння частин армії США в 1940 році, вона стала стандартною протитанковою гарматою американської піхоти, а її розміри дозволяли її буксирувати джипом. Однак постійне вдосконалення німецьких танків швидко зробило 37-мм гармату неефективною, і до 1943 року її поступово замінювали на Європейському та Середземноморському театрах воєнних дій потужнішою 57-мм гарматою M1, британського виробництва. У війні на Тихому океані, де загроза з боку японських танків була менш значною, M3 залишалася на озброєнні до кінця війни.

Як і багато інших легких протитанкових гармат, M3 широко використовувалася для підтримки піхоти та як протипіхотна зброя, стріляючи осколково-фугасними та картечними снарядами.

Варіанти M5 та M6, встановлені на танках, використовувалися в кількох моделях бронетехніки, зокрема в легкому танку Stuart M3/M5, середньому танку M3 Lee та легкому броньованому автомобілі M8 Greyhound. Крім того, M3 у своїй первісній версії встановлювалася на низці інших самохідних лафетів.

Історія У середині 1930-х років армія США ще не мала спеціальної протитанкової артилерійської гармати; протитанкові роти піхотних полків були озброєні кулеметами калібру .50 дюйма (12,7 мм). Хоча деякі мали пропозиції змінити кулемети потужнішою протитанковою гарматою, в реальності ситуація почала змінюватися лише після початку Громадянської війни в Іспанії. Бойовий досвід Іспанії показав, що легка протитанкова гармата, така як німецька 37-мм PaK 35/36, здатна нейтралізувати зростаючу загрозу, що становила танки.

У січні 1937 року Комітет з боєприпасів рекомендував розробку такої зброї, для дослідження було придбано дві гармати PaK 36. Як передбачуваний основний користувач зброї, піхотне відділення було обрано для контролю за роботою. Вони хотіли легку гармату, яку екіпаж міг би переміщувати, тому будь-які ідеї використання більшого калібру, ніж у німецької гармати, були відкинуті. У 1930-х роках 37-мм гармата була популярним калібром протитанкових гармат; серед інших протитанкових гармат того ж калібру були шведська гармата Bofors, чехословацькі vz. 34 та vz. 37, японські Type 94 та Type 1.

Розробка та випробування тривали до кінця 1938 року. Було запропоновано кілька варіантів гармати та лафета, поки 15 грудня комбінація гармати T10 та лафета T5 не була офіційно прийнята як 37-мм гармата M3 та лафет M4. Хоча зброя відповідала концепції PaK 36 і часто називалася її копією, M3 суттєво відрізнялася від німецької артилерійської системи та використовувала інші боєприпаси.

Гармату виготовляла компанія Watervliet Arsenal, а лафет — Rock Island Arsenal. Перші серійні зразки M3 були поставлені в липні 1940 року. Прискорення виробництва тривало до серпня 1941 року і деякі піхотні протитанкові підрозділи були змушені використовувати дерев'яні макети нової гармати або оригінальну зброю (французька 37-мм гармата M1916), на основі якої здійснювалася розробка M3, під час маневрів у Луїзіані та Кароліні, і отримали свою першу зброю лише наприкінці 1941 року. Виробництво тривало до жовтня 1943 року.

Під час виробництва в конструкцію гармати вносилися незначні зміни. Лафет отримав модифікований плечовий щиток та органи керування поворотом (лафет M4A1, стандартизований 29 січня 1942 року). Хоча виробники боєприпасів вимагали модернізації всіх лафетів M4 до M4A1, цей процес не був завершений. Ще однією зміною був різьбовий кінець ствола для встановлення великого п'ятиканального дульного гальма (гармата M3A1, прийнята на озброєння 5 березня 1942 року). За деякими джерелами, останнє мало на меті запобігти надмірному підняттю пилу перед гарматою, що заважало прицілюванню; однак гальмо виявилося проблемою безпеки під час стрільби картечними боєприпасами, і, як наслідок, M3A1 вступала в бій без дульного гальма. Інші джерела стверджують, що дулове гальмо мало на меті пом'якшити віддачу, і що від нього відмовилися просто тому, що додаткові заходи щодо контролю віддачі насправді не були потрібні.

У спробі збільшити бронепробивність M3 було випробувано кілька адаптерів для стискання ствола (включаючи британський адаптер Littlejohn); жоден не був прийнятий. Експерименти з ракетними установками на лафеті M4 (наприклад, 4,5-дюймовий (110 мм) ракетний проектор T3) також не мали практичного результата.

Зброя схожа за призначенням, ТТХ та епохою застосування 40-мм протитанкова гармата QF 2 pounder 37-мм танкова гармата KwK 36 37-мм танкова гармата Pak 35/36 37-мм танкова гармата зразка 1930 року (5-К) 37-мм авіадесантна гармата зразка 1944 року (ЧК-М1) 25-мм протитанкова гармата Гочкіса 37-мм піхотна гармата modèle 1916 TRP 37-мм танкова гармата ÚV vz. 38 37-мм танкова гармата KPÚV vz. 34 37-мм протитанкова гармата Бофорс 37-мм протитанкова гармата Тип 1 37-мм протитанкова гармата Тип 94

Див. також 100-мм протитанкова гармата Т-12 7,5 cm Pak 40 8 cm PAW 600 76-мм протитанкова гармата Reșița Model 1943 Panzerbüchse 39

Примітки Виноски

Джерела

Посилання

WWII Weapons: M3 37mm Antitank Gun 37 mm Gun M3 Anti-Tank Gun U. S. 37mm Anti Tank Gun M3 37mm Antitank Gun Lend Lease Impressions: 37 mm M3 Anti-Tank Gun M3A1 37MM ANTITANK GUN

Література Chamberlain, Peter; Terry Gander (1974). Anti-Tank Weapons. WWII Fact Files. Arco Publishing Company, New York. ISBN 0-668-03505-6. Hunnicutt, R. P. (1992). Stuart, A History of the American Light Tank. Vol. 1. Presidio Press. ISBN 0-89141-462-2. Roberts Jr., Charles C. (2023). The U.S. 37-mm Gun in World War II. Casemate Illustrated Special. Casemate Publishers. ISBN 978-1-63624-252-1. Zaloga, Steven J. (2005). US Anti-tank Artillery 1941–45. New Vanguard 107. illustrated by Brian Delf. Osprey Publishing. ISBN 1-84176-690-9.