Козацькі походи на Московію, також відомі як вторгнення черкасів до Московії або набіги черкасів на Московію, — серія військових експедицій запорозьких козаків у московські прикордонні землі та за їхні межі, що відбувалися з кінця XVI до середини XVII століття.

Набіги часто відбувалися паралельно з тим, як козацькі полки ставали на московську службу, причому основні дії розгорталися наприкінці XVI століття, коли «черкаси» активно атакували московські станиці та інші поселення. Іноді козаки здійснювали повномасштабні напади вглиб московської території, як це було під час кампаній 1618 та 1633–1634 років, які, як вважається, забезпечили перемоги Речі Посполитої у її війнах проти Московії в середині XVII століття. Козацькі вторгнення відіграли значну роль в історії колонізації Дикого Поля.

Передумови Козаки як військова сила почали з'являтися близько 1500 року; їхня поява в Дикому Полі тісно пов'язана з литовською колонізацією регіону. Ранні козацькі групи не мали прямого конфлікту з Московією; однак деякі з їхніх набігів були спрямовані на московські обози. Зокрема, одна з перших згадок слова «козаки» пов'язана з 1489 роком, коли люди Юрія Паца напали на московський обоз поблизу Тавані. Подібні дії пізніше мали місце в 1493 та 1497 роках. Контекст козацьких вторгнень у московські землі часто порівнюють із нападами козаків на Османську імперію та її васалів, оскільки московське прикордоння було одним із джерел здобичі, а початкові українські набіги були лише грабунком. Однак деякі з їхніх подальших вторгнень були прямою спробою оселитися на московських територіях, не складаючи присяги московському царю. Деяким з нападників вдалося оселитися в московському прикордонні, зокрема на землях, які пізніше стали відомі як Слобідська Україна, але вони були змушені воювати проти московських військ та лояльних козаків; багатьох із них пізніше було вигнано.

Хронологія походів Перші козацькі напади на московські території були здійснені Остафієм Дашкевичем у союзі з Кримським ханством, зокрема в 1515 та 1521 роках. Перша кампанія проводилася в рамках тривалих московсько-литовських війн і завершилася невдачею, тоді як під час другої близько 300 козаків приєдналися до кримського походу, який завершився успішно. Перший великий козацький набіг на Московію після згаданих кампаній відбувся в 1563 році. Князь Михайло Вишневецький спустошив Новгород-Сіверський та Почеп. Через вісім років козаки з Канева напали на Московію та розграбували Коломак. У 1585 році козаки розбили московський загін на річці Багатий Затон. У 1589 році відбулася одна з найбільших антимосковських кампаній. Польсько-литовські війська атакували кілька поселень, зокрема у московському прикордонні, тоді як козаки захопили здобич вартістю близько 5000 рублів, вбили та захопили в полон понад 200 осіб, хоча їхні спроби захопити Рильськ та Оскол завершилися невдачею.

Ще один успішний набіг здійснили запорозькі козаки на Донські землі, де вони захопили Власа Яковлєва та Семена Новгородця. Паралельно з цим частина козаків на чолі з отаманом Матвієм Федоровим вступила на московську службу. Першою військовою операцією його загону був бій з козаками-нападниками, який завершився перемогою московитів і захопленням Сенька Ковпака. Однак наступного року він повернувся на польську службу.

У квітні 1590 року «черкаси» з Канева, Переяслава та Черкас прибули до Воронежа нібито для допомоги Московській державі у боротьбі з кримцями. Воєвода Іван Андрійович, нічого не підозрюючи, дозволив їм увійти до міста. Тієї ж ночі вони напали на місто, вбили місцевого воєводу і спалили місто вщент, більшість місцевих цивільних мешканців було вбито. Здобич, захоплена козаками, становила загальну вартість рублів.

У 1592 році мешканці Чернігова мали конфлікт із козаками, які напали на московитів поблизу Прилук і змусили їх відступити, захопивши їхніх коней.

Влітку 1598 року козаки знову вторглися до Московії. Цього разу московський загін на чолі з Костянтином (або Іваном) Мясним, відправлений для переслідування відступаючих кримців, перекрив шлях козакам і розбив їх.

Початок масових козацьких кампаній у Московії припадає на початок Димитріад та наступної польсько-московської війни. За даними Тетяни Таїрової, понад запорозьких козаків воювали на боці армії Лжедмитрія I: вони брали участь у здобутті Москви армією Лжедмитрія у 1605 році.

У 1611 році поляки та запорожці захопили Смоленськ. У той же час невеликий загін запорожців змусив воєвод у Рязанському регіоні капітулювати. У середині 1611 року частина московитів організувала ополчення з метою відвоювати Москву. Однак після невдалої спроби штурму міста вони зупинилися під Москвою.

У 1612 році польсько-литовсько-козацьке військо під проводом князя Семена Лика захопило та повністю зруйнувало Бєлгород.

У 1617 році запорозькі та донські козаки захопили Оскол і намагалися захопити Воронеж, але зазнали поразки. Зрештою їх відкинув князь Іван Хованський, який завдав їм рішучої поразки під Осколом.

Під час походу Сагайдачного на Москву козаки захопили та пограбували кілька московських міст. Після того як основне козацьке військо Петра Сагайдачного захопило й розграбувало Лівни та Єлець, великий загін під проводом Михайла Дорошенка завдав удару по московському тилу та захопив кілька поселень, зокрема Лебедянь, Данков, Скопін, Ряжськ, Песочню, Сапожок і Шацьк. Спільні дії Дорошенка та Сагайдачного призвели до окупації козаками Воронезького повіту станом на серпень 1618 року. Пізніше Сагайдачний направив 2-тисячний загін під командуванням Федора Бориспольця для здійснення набігу на московську територію. Цей загін захопив Касимов і Романов (Тутаєв). Після облоги Москви, яка привела до мирних переговорів, частина козаків дезертирувала з основного війська і почала грабувати московські території. 30 листопада козаки напали на Вологду, але були змушені відступити після артилерійського обстрілу московитами. 4 грудня основні козацькі сили напали на Калугу, спустошили її та обложили московський гарнізон у фортеці. Облога була знята 1 січня 1619 року після того, як козаки отримали наказ від Владислава IV вийти з Московії. До 1620-х років збитки від кампанії Сагайдачного були майже повністю відшкодовані.

У 1631 році козаки-нападники розбили московський загін отамана Григорія Кайдалова.

Одна з найруйнівніших серій козацьких набігів відбулася під час Смоленської війни.Целевич О. Участь козаків в Смоленській війнї 1633-4 рр. // Записки НТШ. — 1899. — Т. XXVIII, с. 27 «Запорожці кинулися в усі боки і нищили землю вогнем і мечем, підвівши вогонь під саму столицю» У квітні 1633 року козаки вторглися на основну територію Московії, напали на Валуйки та розграбували їх. Потім вони підійшли до Бєлгорода і взяли його в облогу, але через запеклий опір московського гарнізону були змушені відступити. Облога Путивля Яремою Вишневецьким та реєстровими козаками, а також набіг на Рильськ і козацько-литовська спроба захопити Калугу завершилися невдачею. У жовтні, після зняття облоги Смоленська, польський король Владислав IV направив 3-тисячний козацько-польський загін для набігу на Дорогобуж. Набіг виявився успішним.

У 1634 році козаки під проводом Тимофія Орендаренка та Тараса Федоровича розбили московитів у битві під Щелканово. Того ж року поблизу Новгорода-Сіверського загинув козацький отаман Гиря Канівець. Козацькі та кримські набіги на південну Московію спричинили масове дезертирство в армії Михайла Шеїна під Смоленськом, що призвело до капітуляції Шеїна у лютому 1634 року та остаточної поразки Московії у цілій війні. Після закінчення Смоленської війни запорожці відступили з контрольованих ними московських територій.

Козаки також часто брали участь у кримських та ногайських набігах на Московію. У 1643 році козацько-ногайське військо напало на села Ларок і Кривець на захід від Козлова. Загарбники вбили та захопили в полон 281 московського цивільного мешканця.

У 1646 році московські загони розбили козацький загін. «Воровские черкасы» втратили двох убитими й одного полоненим.

Попри те, що основний конфлікт проходив проти козаків-нападників, а пізніше — нелегальних поселенців, «служилі черкаси» також не завжди були лояльними до Московського царства. Їхні повстання відбувалися переважно в середині XVII століття. У 1641 році козаки Чугуєва, Курська та Костенкова організували збройне повстання проти Московського царства. Чугуївські козаки вбили Якова Острянина і відступили до Речі Посполитої, тоді як два інші повстання були придушені. Прикордонні конфлікти між Московією та запорозькими козаками також мали місце під час повстання Виговського та Лівобережного повстання, зокрема битви під Севськом, але це були не часті вторгнення, а скоріше маломасштабні прикордонні набіги з метою відвернення московських військ від лінії фронту в Гетьманщині.

Реакція Московії Московський уряд був обурений діями козаків. Козацькі напади були включені до списку «кривд», який у 1596 році доставив до Варшави Опанас Рязанов. Для московських воєвод козацькі напади стали однією з найгостріших проблем під час колонізації Дикого Поля. Щоб захистити свою територію від безперервних нападів черкасів, Московське царство прискорило заснування великих міст на московському кордоні, що й пояснювалося Гази II Ґераю. Московська держава загалом ставилася до козацьких нападів так само, як і до кримських, попри те, що козаки вважалися майже так само небезпечними, як і кримці, а в окремих випадках воювати з козаками було навіть важче, ніж з кримцями. Московський уряд також кілька разів намагався вигнати козаків-нападників з Московії, а також здійснював зустрічні набіги на підконтрольну Речі Посполитій Україну. У 1585 році, після битви на Багатому Затоні, московський уряд організував експедицію проти нападників на чолі з Фомою Бутурліним та Юрієм Булгаковим з метою вигнання запорожців із Донського війська. Вимогу про вигнання українських козаків у 1600 році знову надіслав цар Борис Годунов. Московська армія кілька разів виганяла нелегальних козацьких поселенців з Путивльського повіту, зокрема в 1627 та 1631 роках. Під час Смоленської війни було здійснено кілька московських набігів на населені русинами (українцями) землі. Миргородська кампанія царських військ завершилася перемогою московитів, тоді як набіг на Полтаву зазнав невдачі. Страх перед козацькими нападами повідомлявся як одна з причин, чому цар Олексій не надав негайної допомоги Богдану Хмельницькому під час його повстання проти Речі Посполитої і чому Московська держава продовжувала ставитися до запорожців з підозрою навіть після підписання Переяславської угоди 1654 року.

Див. також Козацькі повстання Дике Поле Морські походи запорозьких козаків Московське царство

Нотатки

Примітки

Література