Дітріх фон Шлібен (; 2 березня 1893, Дрезден — 27 квітня 1984, Гюнфельд) — німецький офіцер інженерних військ, генерал-майор вермахту.

Біографія Дітріх фон Шлібен вступив до лав Саксонської армії у званні фенріха 8 лютого 1913 року, після завершення кадетської підготовки в Саксонському кадетському корпусі. Сина майбутнього генерал-лейтенанта Егона фон Шлібена призначмлм до Королівського саксонського гвардійського кавалерійського полку (1-й важкий полк). Після навчання у військовому училищі його підвищили до лейтенанта 24 лютого 1914 року, а його звання присвоєно заднім числом 22 червня 1912 року. Бувши лейтенантом, він служив офіцером ескадрону в Королівському саксонському гвардійському кавалерійському полку (1-й важкий полк). Він все ще служив на цій посаді незадовго до початку Першої світової війни влітку 1914 року. На початку війни він та його полк у складі 8-ї кавалерійської дивізії вирушили до Лотарингії як прикордонники. Вже у вересні 1914 року полк перевели на Східний фронт. Протягом усієї війни він служив командиром взводу та командиром ескадрону в своєму полку. 2 серпня 1917 року його підвищили до оберлейтенанта. Наприкінці 1918 року його призначили інструктором до Саксонського кадетського корпусу.

Після війни, у 1919 році, його призначено до 2-го прикордонного кавалерійського ескадрону. 1 жовтня 1919 року його перевели до Рейхсверу в званні оберлейтенанта. Його старшинство було потім відраховано заднім числом до 18 серпня 1917 року. З цієї дати він служив у 12-му кавалерійському полку Рейхсверу. Навесні 1920 року, під час переходу до 200-тисячної армії, він належав до 12-го кавалерійського полку. З формуванням 100-тисячного Рейхсверу його перевели до 12-го (Саксонського) кавалерійського полку. Спочатку він служив командиром кулеметного взводу. Найпізніше до весни 1924 року він був частиною полкового штабу 12-го (саксонського) кавалерійського полку в Дрездені. 1 квітня 1925 року його підвищено до капітана. У 1927/28 роках його перевели до навчального ескадрону 12-го (саксонського) кавалерійського полку, також у Дрездені. У 1928/29 роках його призначили командиром 6-го ескадрону 12-го (саксонського) кавалерійського полку, також у Дрездені. Він залишався під цим командуванням протягом кількох років. 1 грудня 1932 року його призначили до 2-го (прусського) інженерного батальйону в Штеттіні. 1 березня 1933 року його перевели до штабу 2-ї дивізії Рейхсверу, також у Штеттіні. Там він служив штабним інженерним офіцером і радником з питань озброєння та спорядження. На цій посаді 1 травня 1934 року його підвищено до майора. З розширенням Рейхсверу до складу Вермахту, 1 жовтня 1934 року він був направлений до командувача 2-го військового округу. Навесні 1935 року його призначено до Генерального командування 2-го армійського корпусу. Влітку 1935 року призначено до інженерного батальйону «Кенігсберг А». Там він пройшов підготовку на командира батальйону. 15 жовтня 1935 року його призначили командиром новоствореного 42-го інженерного батальйону. Як такий, 1 жовтня 1936 року він був підвищений до оберстлейтенанта. Під час Судетської кризи 1938 року він все ще командував 42-м інженерним батальйоном у Штеттіні-Подеюху. 29 листопада 1938 року його відряджено до 70-го інженерного батальйону в Австрії з 5 грудня 1938 року по 22 березня 1939 року. Його командир, майор Люшніг, одночасно був відряджений до 48-го піонерського батальйону в Німеччині. Навесні 1939 року його нібито призначили командиром 86-го піонерського батальйону в Кремсі, але це, ймовірно, було лише тимчасово. Після цього він повернувся на посаду командира 42-го інженерного батальйону в Штеттіні-Подеюху. 1 червня 1939 року його підвищили до оберста.

З початком Другої світової війни він продовжував служити командиром батальйону влітку 1939 року. Потім він очолив свій батальйон у Польській кампанії. Наприкінці вересня 1939 року він залишив командування. На початку жовтня 1939 року його призначено командиром інженерного полку 6-ї армії. 30 січня 1940 року він одружився з Бербель Шпренгер. У складі 6-ї армії він брав участь у Західній кампанії навесні 1940 року. З літа 1941 року служив інженерним командиром зі своєю армією у Східній кампанії, беручи участь у наступі на південь Росії. На початку 1942 року його звільнено з командування через хворобу та переведено до командного резерву. У цей час, 15 січня 1942 року, його призначили вищим інженерним командиром 2. Він, очевидно, залишив цю посаду на початку лютого 1942 року. 1 липня 1942 року його призначили командиром відділу набору кандидатів в офіцери 5. Як такий, 1 січня 1943 року він був підвищений до генерал-майора. Цього разу він зберігав своє командування до кінця 1943 року. Після цього його знову перевели до командного резерву. У березні 1944 року переведено до групи армій «Південь» у званні генерала для особливих доручень приблизно на два місяці. У травні 1944 року його знову перевели на посаду генерала для особливих доручень приблизно на три місяці до групи армій «Північ». У серпні 1944 року його призначили командувачем укріплень Брабанта. Його завданням було зміцнити коридор між Західним валом та лінією Зігфріда. Він залишався на цьому керівному посаді до грудня 1944 року. У січні 1945 року він змінив генерал-лейтенанта Отто Шаума на посаді вищого інженерного командира 1 групи армій «Північна Україна». Навесні 1945 року він був узятий у полон після капітуляції Вермахту та звільнений 11 червня 1947 року.

Нагороди Залізний хрест 2-го і 1-го класу Орден Альберта (Саксонія), лицарський хрест 2-го класу з мечами (25 квітня 1915) Військовий орден Святого Генріха, лицарський хрест (14 жовтня 1915) Почесний хрест ветерана війни з мечами Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го, 3-го, 2-го і 1-го класу (25 років) Застібка до Залізного хреста 2-го класу (19 вересня 1939) 1-го класу (28 травня 1940) Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42» (2 вересня 1942)

Посилання Біографія. Біографічні дані.