«Монго́льські оповіда́ння» — цикл оповідань українського письменника Ґео Шкурупія, футуриста епохи розстріляного відродження. Цикл складається з передмови й 9 оповідань, які з різних боків показують життя в тогочасній Монголії. Ґео Шкурупій побував в Монголії 1930 року, а вперше видав оповідання окремою книгою 1932 року.

Історія створення й публікацій

Монголію Ґео Шкурупій відвідав влітку 1930 року, коли він разом з Олексієм Полторацьким їхав на Далекий Схід Росії, слідами Михайля Семенка, основоположника українського футуризму, який у роки Першої світової війни служив у Владивостоку. Це була перша й остання закордонна поїздка Ґео Шкурупія.

За мотивами подорожі він написав «Монгольські оповідання», які вийшли 1932 року окремою книгою. Їх оцінюють як «прекрасний зразок репортажної літератури свого часу». Книга містила кілька десятків фотографій. Суперобкладинку («сорочку») книги створив Іван Падалка, художник-бойчукіст.

Під час Хрущовської відлиги книгу перевидали.

Зміст

Як задумано У цьому вступі автор описує свою мандрівку поїздом з Києва до Владивостока, під час якої він дістався монгольського кордону, а далі проїхав через Монголію до столиці Улан-Батора та пустелі Гобі. Він зазначає, що головним об'єктом його уваги стали не екзотичні краєвиди, а місцеві люди в умовах боротьби старого побуту з новим. Автор подає радянський погляд на тогочасний суспільно-політичний контекст: повалення влади Богдо-Гегена, роль у цьому Сухе-Батора й Народної революційної партії, визволення аратів з-під гніту китайського й російського купецтва, створення Монгольської Народної Республіки. Автор наголошує, що поруч із зародженням нового життя в країні ще міцно тримається старий побут і ламаїзм.

Вчинок гуна Старий бідняк Содба, який був залежним хамджилгою в колишнього великого князя Уйдзін-гуна, приїжджає в негоду на коні за сотню верст до міста. Їхнє господарство остаточно розорене через борги перед філією китайської торговельної фірми «Да Шен-ку». Оскільки прикажчик у хошуні відмовився давати товари в борг, Содба вирішив випередити посильного й виманити чай та сіль у головній крамниці міста в прикажчика Хо Шу-ліна. Хитрістю та брехнею про підмоклу сіль йому вдається отримати крам і записати черговий борг на себе та свого князя. На зворотному шляху Содба бачить кур'єра, що мчить до міста, і помічає тривогу серед міських торговців. Повернувшись, Содба дізнається, що його зубожілий князь Уйдзін-гун разом із місцевими бідняками вдерся до філії крамниці, розгромив її та підняв бунт проти боргової залежності.

Кар'єра святого

Чернець Пикосвят із кяхтинської церкви вирішив зажити слави святого й випробувати різні види релігійного аскетизму. Спочатку він без успіху намагався ходити на руках та безупинно міряти кроками вулицю, де йому завадив місцевий поштар-листоноша. Згодом він улаштував змагання з безперервного читання молитов на паперті з жебраком Юхимом Псалтираком, але програв йому через бідніший молитовний репертуар і підкинутий фальшивий карбованець. Спроба поститися в печері на сусідній сопці завершилася сутичкою з монгольськими собаками. Зрештою Пикосвят оселився в юрті в пустелі Гобі біля караванного шляху між містами Улан-Батор і Калган. Там він почав пригощати місцевих кочівників спиртним напоєм під виглядом «свяченої води», вимінюючи його на коштовності. Лами із дацанів стривожилися втратою впливу, взяли пробу напою й передали верховному священнослужителю Хутухті, який розпізнав у ньому звичайну горілку. Після викриття ошуканства колишній чернець покинув пустелю й відкрив власну ґуральню як купець Пикосвят Онуфрійович Роздираєв.

Гульо У корчмі китайця Суй І-дзи на Ілюзіонній вулиці в місті Улан-Батор жив великий чорний пес, якого, як і решту собак у Монголії, кликали словом «гульо». Тварина регулярно бігала на місцеве кладовище, де живилася тілами небіжчиків, через що лами ставилися до неї з релігійною шаною, вважаючи вмістилищем душ заможних людей. Міська молодіжна організація започаткувала кампанію зі знищення численних зграй бродячих псів, які становили серйозну загрозу для перехожих і розносили інфекції. У відповідь лами провели містом урочисту процесію з сурмами, хоругвами (дваджами) та учнями дацанських духовних шкіл (чойр), проте колону розігнали велосипедистки та автомобілі. Пес Суна І-дзи пересидів облаву у дворі, а коли невдовзі його старий господар помер, собака пішов за ним на кладовище й з'їв його тіло. Через це пес невдовзі заслаб і загинув.

В долині ріки Іро У долині північної монгольської річки Іро будівельники завершують спорудження першого великого дерев'яного мосту. Напередодні відкриття колишній золотошукач-китаєць прокидається від кошмарного сну про сутичку за намитий золотий пісок і приєднується до спільного чаювання монгольських і китайських робітників. Тим часом на берегах збирається великий натовп кочівників, який за масштабом нагадував релігійне свято цам. Лами поширюють чутки, ніби спорудження переправи прогнівило духів і річка розіллється та затопить табір. Вода справді починає стрімко прибувати через дощі у верхів'ях, створивши сильний тиск на дерев'яні опори мосту. Один із молодих лам намагається довести непотрібність споруди й кидається перепливати повноводну течію верхи, але падає з коня у воду. Попри паводок, нова споруда успішно витримує стихію, після чого з Улан-Батора прибувають урядовці та відкривають рух мостом під звуки оркестру.

Гобі

До віддаленого поселення Шанхай-Ула в пустелі Гобі прибуває зміна радянської медичної експедиції — молодий лікар Гайдар та фельдшерка Ганна Пасек. Їх зустрічає виснажений попередник лікар Качалов, який скаржиться на побутові злидні, сварки між співробітниками, постійну увагу місцевих мешканців і показує вирощену ним грядку картоплі. Гайдар перечитує сторінки свого щоденника про довгу подорож перевантаженим автомобілем «Додж» під керуванням шофера Гати Вагапова та з інспектором Кістяківським. У записах описано шлях за компасом повз гору Богдо-Хана, зустрічі з табунами сарн, випадкові поломки, візити до юрт кочівників, гостру нестачу питної води в пересохлих криницях і червоні глиняні гори. Після прибуття на місце з 58 юрт єдиною капітальною спорудою виявляється кам'яна будівля в'язниці, звідки колись утекли в'язні разом із вартовими-цириками, але добровільно повернулися через безжальну пустелю. Гайдар розмірковує над чутками навколо своєї персони та налаштовується на піврічну медичну працю серед місцевого населення.

Долина смерті

Молодий інструктор Гонгор проводить заняття з гімнастики для гуртка монгольських дівчат на березі річки Толи. Він безуспішно чекає на заможну вершницю Гачиту, яка раніше щодня спостерігала за тренуваннями. Від зустрічного арата Гонгор дізнається, що дівчина тяжко захворіла, а лами визнали її безнадійною, після чого її за місцевим звичаєм віднесли помирати на відкрите кладовище — долину смерті. Хлопець поспішає туди й бачить моторошне поле, вкрите кістками та зграями диких собак. Біля культового кам'яного насипу Або Гонгор знаходить знесилену, але ще живу Гачиту, бере її на руки й виносить повз хижих псів. Завдяки європейській медичній допомозі дівчина одужує й залишається жити в рятівника. Батьки від неї відмовилася. Вона сумувала лише за своїм конем, і тому стала збирати гроші на велосипед.

Герой У спекотний день на кам'янистому підйомі дороги з Алтан-Булака на Улан-Батор зупиняється пошкоджений легковий «Форд». До нього під'їжджає велика вантажівка з залізничними рейками, шофери якої зупиняються на перепочинок. З-під легковика вилазить юний монгол у забрудненій блузі з емблемою комсомолу. Він розповідає водіям про свою участь у Буркавескадроні під час конфлікту за станцію Маньчжурія та роз'їзд Абагатуєвськ проти військ генерала Лян Джун-дзя. За словами хлопця, у сильний мороз кавалеристи скинули теплі бурки й чоботи, щоб вільніше діяти шаблями у верховому бою. Закінчивши ремонт осі, юнак називає своє ім'я — Лупсан-Даші — сідає в машину та швидко випереджає вантажівку на перевалі.

Легенда Оповідач пригощає співрозмовника кобилячим молоком (ариком) і переповідає давню космогонічну легенду. Згідно з переказом, колись країна мала казкову природу, річки та безліч худоби завдяки сивому дідові Цаган-Убугуну, погляд якого оживляв усе навколо. Проте на великому святі бога Амітаби дідок упився вином і заснув на скелі, через що річки пересохли, гори розсипалися, а край перетворився на безплідну пустелю Гобі. Пізніше знедолений хлопчик Темур, вигодуваний молоком дикої кобилиці біля Шанхайських гір, виріс богатирем, об'єднав бідних аратів і подолав володарів та лам. Оповідач зауважує, що за новітніми розповідями цього героя ототожнюють із постаттю Леніна, а широкі простори пустелі нині можна долати автомобілями.

Злий дух

Дія відбувається на подвір'ї «чумного містечка», де під наглядом доктора Стрільчука лікуються пацієнти з психологічними та інфекційними ураженнями. Один із пацієнтів, бурят Доржанов, розповідає історію своєї хвороби. Під час поїздки до монастиря Менгитхит він заночував біля вогнища з ламою Ерденіділіком, який повчав його про священний вогонь бога і вимагав дуже поважно ставитися до їхнього вогнища. Роздратований повчаннями лами, Доржанов помочився на багаття, й ображений лама мовчки пішов геть від нього. Доржанов прибув до дацану під час свята цам і виступив перед кочівниками з агітаційною промовою проти ченців. Монголи слухали його байдуже, як перед тим байдуже спостерігали танці, костюми й музичні інструменти на цамі. Уночі лами схопили агітатора, затягли до внутрішнього двору й вирішили вигнати з нього «злого духа», припікаючи розпеченим залізом груди, спину та голову до самих кісток. Від жорстоких тортур чоловік збожеволів, і лише після тривалого лікування в медичному закладі до нього почала повертатися свідомість.

Примітки