Сер Семюел Кунард, 1-й баронет (21 листопада 1787 — 28 квітня 1865), був британсько-канадським судноплавним магнатом, народженим у Галіфаксі, Нова Шотландія, який заснував компанію Cunard Line, встановивши перше регулярне пароплавне сполучення з Північною Америкою. Він був сином майстра-теслі та торговця деревиною, який утік від Американської революції та оселився в Галіфаксі.

Сім'я та раннє життя Семюел Кунард був другим сином Абрагама Кунарда (1756—1824), квакера, та Марґарет Мерфі (1758—1821), римо-католички. Кунарди були квакерською родиною, яка спочатку походила з Вустерширу у Великій Британії, але була змушена втекти до Німеччини у 17 столітті через релігійні переслідування, де вони взяли прізвище Кундер. Прапрадід Семюела Кунарда був фарбувальником у Крефельді, але емігрував до Пенсильванії в 1683 році. В Америці вони прийняли прізвище Кунард. Пізніше деякі з його нащадків, включаючи його діда, Семюела, змінили своє прізвище на Кунард. Абрагам Кунард був лоялістом британської корони та переїхав до Галіфакса в 1783 році, після Американської революції. Того ж року він одружився з Марґарет Мерфі, ще однією емігранткою-лоялісткою. Родина Марґарет була родом з Ірландії та приїхала до Галіфакса з Південної Кароліни. У Абрагама та Марґарет було дев'ятеро дітей: дві дівчинки та семеро хлопчиків (Вільям 1789—1823, Семюел 1787—1865, Едвард 1798—1851, Джозеф 1799—1865, Джон, Томас та Генрі).

Абрагам Кунард був майстром-теслею, який працював на британський гарнізон у Галіфаксі та став заможним землевласником і торговцем деревиною. Алкоголізм Марґарет Кунард спонукав Семюеля Кунарда взяти на себе відповідальність у ранньому віці. Ділові навички Семюела Кунарда виявилися очевидними ще в підлітковому віці: він керував власним магазином товарів, які купував роздолбленими лотами на аукціоні на набережній. Пізніше він приєднався до свого батька в сімейному лісозаготівельному бізнесі, який розширився до інвестицій у судноплавство.

Доросле життя та кар'єра Під час війни 1812 року Кунард добровольцем пішов служити до 2-го батальйону ополчення Галіфаксського полку та дослужився до звання капітана. Він обіймав багато державних посад, таких як пожежник-доброволець та доглядач маяка, і мав репутацію не лише проникливого бізнесмена, але й чесного та щедрого громадянина.

Кунард був дуже успішним підприємцем у галіфакському судноплавстві та одним із дванадцятьох осіб, які домінували в справах Нової Шотландії. Він забезпечив контракти на доставку поштових відправлень і надав провінції патрульне судно для інспекції риболовлі. Кунард диверсифікував лісовий та судноплавний бізнес своєї родини, інвестуючи в китобійний промисел, імпорт чаю та видобуток вугілля, а також у банківську компанію Halifax та канал Шубенакаді. Китобійні судна, відправлені далеко в Південну Атлантику, рідко, якщо взагалі коли-небудь, приносили прибуток. Він придбав великі земельні ділянки на острові Принца Едварда, в якийсь момент володіючи сьомою частиною провінції, що втягнуло його в затяжні суперечки між орендарями, які безпосередньо проживали на острові, та орендодавцями-нерезидентами, яким належала більша його частина.

Пароплави

Кунард експериментував з паровою енергією, спочатку обережно, а пізніше став одним із засновників компанії Halifax Steamboat Company. HSC побудувала SS Sir Charles Ogle — перший пароплав для поромної переправи Галіфакс-Дартмут у Новій Шотландії в 1830 році, чия служба була успішною й тривалою. Раніше вже був побудований Аароном Менбі інший пароплав у 1822 році. Кунард став президентом компанії в 1836 році та організував встановлення парової тяги на їхньому другому поромі, Boxer, у 1838 році. У 1831 році компанія Cunard спонукала інвесторів Галіфакса об'єднатися з квебекським бізнесом для будівництва новаторського океанського пароплава Royal William, який мав курсувати між Квебеком і Галіфаксом. Хоча «Роял Вільям» мав проблеми, втративши цілий сезон через карантин у час холери, «Кунард» дістав цінні уроки щодо управління пароплавами. У 1832 році він замовив прибережний пароплав під назвою «Покогонтас» для поштових перевезень на острів Принца Едварда, а пізніше придбав більший пароплав «Кейп-Бретон» для розширення послуг.

Досвід Кунарда у пароплавстві та спостереження за зростаючою залізничною мережею в Англії спонукали його дослідити можливість створення трансатлантичного флоту пароплавів, які б перетинали океан так само регулярно, як поїзди перетинають сушу. У 1837 році він вирушив до Сполученого Королівства в пошуках інвесторів. Він створив компанію разом з кількома іншими бізнесменами, щоб взяти участь у торгах на право ведення трансатлантичного поштового сполучення між Великою Британією та Північною Америкою. Компанія успішно пройшла процедуру і пізніше стала називатися Cunard Steamships Limited.

У 1840 році перший пароплав компанії Britannia вирушив з Ліверпуля до Галіфакса, Нова Шотландія, а потім до Бостона, штат Массачусетс, з самим Кунардом та ще 63 пасажирами на борту, що поклало початок регулярним пасажирським та вантажним перевезенням. Створивши бездоганну репутацію швидкісних та безпечних компаній, компанія Кунарда зробила океанські лайнери успішними, незважаючи на багатьох потенційних конкурентів, які втрачали кораблі та статки. Кораблі Кунарда виявилися успішними, але їхня висока вартість обтяжила Кунарда важкими боргами до 1842 року, і йому довелося тікати до Англії від кредиторів у Галіфаксі. Однак до 1843 року кораблі Cunard заробляли достатньо, щоб погасити його борги та почати виплачувати скромні, але зростаючі дивіденди. Кунард розподіляв свій час між Новою Шотландією та Англією, але все частіше залишав свої операції в Новій Шотландії у руках своїх синів Едварда та Вільяма, оскільки бізнес спонукав його проводити більше часу в Лондоні.

Кунард здійснив спеціальну поїздку до Нової Шотландії та Нью-Брансвіка у 1850 році, коли лісозаготівельний та судноплавний бізнес його брата Джозефа Кунарда в Нью-Брансвіку збанкрутував, залишивши без роботи 1000 людей. Кунард брав позики та особисто поручився за всі борги свого брата в Новій Шотландії, Нью-Брансвіку та Бостоні. Джозеф Кунард переїхав до Ліверпуля, Англія, де Семюел допоміг йому відновити його активи в судноплавстві.

Особисті погляди Кунард протягом усього свого особистого життя не був релігійною людиною і багато хто вважав його агностиком. На смертному одрі Кунард відмовився від святих тайн та заявив, що «не відчував, не визнавав і не вірив». Його погляди на рабство у 19 столітті не були відомі, але його заяви щодо сегрегованої подорожі Фредеріка Дугласа, організованої агентом Cunard у Ліверпулі на одному з його океанських лайнерів у 1845 році, переконливо свідчать про те, що він був проти будь-яких форм расових упереджень.

Пізніше життя

Кунард володів низкою компаній у Канаді. Після його смерті та внесення змін до британського поштового контракту його партнери в Англії припинили його канадську службу, і минуло 50 років, перш ніж його кораблі повернулися до Канади. Його вугільна компанія в Новій Шотландії, яку він придбав для заправки своїх лайнерів, залишалася основною інвестицією родини в Новій Шотландії та продовжувала існувати у 20 столітті під назвою Cunard Fuels, яку пізніше викупила родина Ірвінґів із Нью-Брансвіка.

Сер Семюел Кунард помер у Кенсінґтоні в Лондоні 28 квітня 1865 року. Він похований на Бромптонському кладовищі в Лондоні біля східної стіни.

Спадщина У Морському музеї Атлантики в Галіфаксі значна частина другого поверху присвячена його життю, компанії Cunard Line та її знаменитим кораблям. Велику бронзову статую Семюела Кунарда було встановлено у жовтні 2006 року на набережній Галіфакса поруч із причалами Оушен-Терміналу, які довго використовувалися лайнерами Кунарда. Пошта Канади випустила марку із зображенням Кунарда у 2004 році.

Попри виклики конкуруючих компаній та зміни в технологіях, компанія зростала, зрештою поглинувши багатьох інших, таких як Canadian Northern Steamships Limited, а в 1934 році свого головного конкурента, White Star Line, власників успішного лайнера RMS «Олімпік» та нещасливого Титаніка. Після цього Cunard домінувала в атлантичних пасажирських перевезеннях, володівши найвідомішими лайнерами світу, такими як RMS «Квін Мері» та RMS Квін Елізабет. Його ім'я живе й сьогодні в компанії Cunard Line, яка зараз є престижним відділенням круїзної імперії Carnival Line.

Сім'я Семюел Кунард одружився зі Сьюзен, дочкою Вільяма Даффуса, торговця галантереєю, 4 лютого 1815 року. У них було дев'ятеро дітей — двоє синів (Едвард 1816—1869 та Вільям 1825—1906) та сім дочок (Мері 1817—1885, Сьюзен 1819–, Марґарет Енн 1820—1901, Сара Джейн 1821—1902, Енн Елізабет 1823—1862, Ізабелла 1827—1894 та Елізабет 1828—1889. 28 лютого 1828 року Сьюзен Кунард померла через ускладнення після народження Єлизавети. Кунард ніколи не одружувався повторно, зізнавшись на смертному одрі синам, що він «мріяв про вашу дорогу матір… і про те, якою жінкою вона була».

І бізнес, і титул баронета Сера Семюела Кунарда успадкував його старший син сер Едвард Кунард, 2-й баронет, який одружився з Мері Бейч Макеверс (дочкою Бейча Макеверса) через яку титул баронета передавався у спадок. Їхньому синові, Бачу Едварду Кунарду, 3-му баронету, який одружився зі світською дамою Емеральд, леді Кунард (1872—1948). У них своєю чергою була дочка, Ненсі Кунард (1896—1965), письменниця та політична активістка.

Вільям Кунард, другий син сера Семюела Кунарда, одружився з Лорою Шарлоттою Галібертон, дочкою письменника та політика Томаса Чандлера Галібертона. У подружжя було троє синів та одна донька. Вільям побудував школу для глухих у Галіфаксі. Дочка Семюела Кунарда, Марґарет, вийшла заміж за Вільяма Лі Мелліша (1813—1864), військового, землевласника та гравця в крикет.

Нотатки

Примітки

Посилання