«Червона ракета» — науково-фантастична повість українського письменника Петра Лісового, представника розстріляного відродження. Книга видана 1932 року.

Повість поєднує кілька сюжетних ліній з різними персонажами. Головним геороєм є молодий радянський хлопець Богдан, який потрапляє в далеке комуністичне майбутнє, там навчається й досліджує новий для себе світ. Інша сюжетна лінія розкривається у втавній новелі, яку читають у присутності Богдана, і яка в авантюрному жанрі оповідає про події часів революції проти капіталістів. Про перемогу революції сигналізують трьома червоними ракетами, з чим і пов'язана назва повісті. Крім того, повість містить кілька окремих сцен, здебільшого присвячених темі боротьби між прибічниками й противниками комунізму й оформлених як діалоги між персонажами, які більше ніде не з'являються.

Повість написана в жанрі твердої наукової фантастики й приділяє багато уваги технічним деталям майбутніх міст, підприємств, транспортних засобів. Він одним із перших в українській літературі твір підіймає проблеми космічних польотів і навіть містить додаток, який описує принципи роботи ракет та історію перших досліджень у галузі космонавтики.

Історія Книга вийшла 1932 року у харківському видавництві «Рух». Її оформив художник Анатолій Петрицький. Один з примірників книги нині збеерігається в Харківському літературному музеї. У квартирі у будинку «Слово», де Петро Лісовий жив на момент написання книги, нині облаштована мистецька резиденція.

1935 року Петра Лісового заарештували, а 1937 року розстріляли. На відміну від багатьох інших репресованих митців розстріляного відродження, яких заарештовували за вигаданими політичними звунуваченнями, Петру Лісовому ставили в провину саме його літературну діяльність.

Сюжет Повість відкривається алегоричними та ретроспективними картинами початку 1930-х років: міжнародними суперечностями, протистоянням соціалістичного та капіталістичного світів, а також подіями суцільної колективізації та розкуркулення в українському селі Тополі. Причому устами негативних персонажів висловлена досить жорстка критика СРСР.

Молодий радянський тракторист-ударник з селя Тополі Богдан раптом прокидається посеред мальовничого парку біля озера й виявляється, що він опинвся в далекому майбутньому, де міста перетворені на просторі зелені сади, а фізична праця витіснена інтелектуальною діяльністю та автоматизацією. Опіку над юнаком бере молода дослідниця й кандидатка в пілоти міжпланетних польотів Металла, яка знайомить його з технологіями штучного клімату, автоматизованого побуту, раціонального синтетичного харчування та залучає до навчання. Освоївши технічні знання та роботу зі стандартизованими «універсальними моторами», Богдан разом із Металлою вирушає у велику пізнавальну подорож через Київ, Самару, Магнітогорськ, Іркутськ та Якутськ. Під час мандрівки герої оглядають трансформовані північні й східні регіони Азії з масштабними гідроелектростанціями, оранжереями в зоні вічної мерзлоти та заводами. Останньою континентальною зупинкою стає мис Дежньова на Беринговій протоці, звідки мандрівники планують здійснити переліт до Північного полюса.

На мисі Дежньова вони зустрічають відомого полярного дослідника Володимира Гая, який схвалює їхній задум низького перельоту, але застерігає від мінливості та небезпеки арктичної атмосфери й рекомендує спеціально обладнаний літальний апарат «Полярна Зоря». Металла й Богдан вирушають у політ над Крижаним океаном уздовж 170-го меридіана. Дорогою вони потрапляють в ураган і під час вимушеної посадки налітають на айсберг. Попри руйнування носової частини апарата, Металлі й Богдану вдається відновити освітлення, життєзабезпечення кабіни та передати сигнал SOS із приблизними координатами аварії. Отримавши повідомлення, Володимир Гай негайно вилітає з мису Дежньова на важкому рятувальному повітряному кораблі «Циклоп» крізь шторм, знаходить пошкоджену «Полярну Зорю», забирає Богдана й Металлу на борт та успішно доставляє їх до міста-станції Польгайм на Північному полюсі. Польгайм колись був спроєктований самим Володимиром Гаєм. Це штучний багатоярусний острів, споруджений посеред океану. Усередині міста під захисним куполом панує постійний штучний субтропічний клімат із парками, квітами, екзотичними птахами, озонованим повітрям і повного автоматизацією побуту та транспорту. У розмовах із Гаєм Богдан дізнається про плани повного отеплення полярних територій за допомогою майбутніх орбітальних сонячних станцій та про очікувані експедиції на Місяць, для яких хімік Стронг готує використання атомної енергії.

Повернувшись до навчання, Богдан відвідує сільськогосподарський інститут і знайомиться з принципами нової «електрокультури», біохімічної селекції та дослідами штучного синтезу поживних речовин безпосередньо з елементів атмосфери й сонячного світла. Невдовзі він вирушає на запрошення до Гімалаїв, де на берегах штучного Синього озера в долині річки Брахмапутра збираються історик Зігфрід, астроном Стелла з Кіліманджаро, поетеса й фізик Русана, конструктор Едвард, Стронг, Володимир Гай та Металла. Під час вечірньої бесіди на віллі Зігфріда присутні обговорюють історичне минуле людства, аналізуючи кризи, соціальні конфлікти та міжнародні суперечності першої половини XX століття. Господар дому демонструє знайдений в архівах Електрополіса старовинний зошит, фантастичний рукопис-сон під назвою «Червона ракета», і вони разом читають цей рукопис.

Твір описує таємну нараду контрреволюційної еміграції, поміщиків і західних спостерігачів, які планують інтервенцію та економічний поділ країни, а також алегоричну суперечку оповідача з цинічним візитером-фашистом. Раптом стається потужний вибух, після якого автор рукопису приходить до тями в незнайомій кімнаті. Поруч із ним перебувають дівчина Трен та чоловік на ім'я Ганс, які повідомляють, що повернення додому наразі неможливе, оскільки на вулицях міста тривають вуличні бої та стрілянина. Лікар робить пораненому заспокійливий укол, і той знову поринає в забуття. Він приходить до тями у відокремленому гірському будинку в Нордляндії, страждаючи на ретроградну амнезію. Його доглядає дівчина Ірена, а лікуванням керує лікар Георг. Невдовзі до будинку прибуває слідча комісія у складі функціонерів Гугенберга, Берка та молодого велетня, представленого як інженер Марко Юліюс — винахідник нового типу ракетного реактиву та небіж промислового магната Леопольда Гаммера. Героєві погрожують газовою камерою за підозрою у шпигунстві через його появу в зоні заводу хімічної компанії під час робітничого страйку. Згодом лікареві вдається домовитися про перевезення хворого літаком на приміську віллу, де його несподівано викрадають невідомі. Викрадачами виявляються підпільники на чолі з Еріхом і Петером Герцом, які переховують героя в мисливському замку. Вони розкривають складну змову: дівчина в горах була підставною актрисою Іреною Рінг (двійником справжньої підпільниці Ірени Бах), а замість Марка приїжджав чемпіон з боксу Адольф Обергоф. Сам справжній Марко Юліюс не знав про махінації: зустрівшись із підпільниками, він дізнається про те, що його дядько Гаммер колись убив його батька-революціонера Вільгельма та привласнив його наукові відкриття. Приголомшений Марко відмовляється передавати військову формулу ракети концерну, публікує викривального листа й безслідно зникає. У місті спалахує збройне повстання, на вулицях зводять барикади. Оповідач бере участь в обороні передової позиції разом із підпільниками під керівництвом командира Гофмана та кулеметниці Ірени Бах. Позицію атакують броневики й танки; під час штурму герой кидає гранату у ворожу машину, дістає важкий удар по голові й втрачає свідомість, встигнувши побачити в небі три червоні ракети — умовний сигнал взяття повстанцями ратуші та перемоги революції.

На цьому місці історик Зігфрід закінчує читання рукопису на віллі біля Синього озера в Гімалаях. Вночі, залишившись у кімнаті, Зігфрід підходить до ліжка Богдана і за допомогою гіпнотичного навіювання змушує його заснути.

У фіналі повісті Богдан раптово прокидається в реальному Харкові 10 грудня 1931 року в кімнаті свого університетського професора в колі однокурсників — Петра, Степана, Володимира та Роксани. З'ясовується, що вся подорож у високотехнологічне комуністичне майбутнє була триденним гіпнотичним сном у межах наукового психологічного експерименту, на який студент-тракторист добровільно погодився під розписку на молодіжному диспуті.

У науково-популярному додатку до книги автор аналізує тогочасний стан теоретичної та експериментальної космонавтики, посилаючись на праці Ціолковського, Ґоддарда, Оберта та діяльність радянської Групи вивчення реактивного руху.

Видання

Примітки