Напа́д на Вар́ну (також Морський похід на Варну 1620 року) — військова операція запорозьких козаків під проводом гетьмана Якова Бородавки-Нероди, здійснена 25 серпня 1620 року проти османської фортеці та портового міста Варна (нині Болгарія). Похід став продовженням масштабної морської кампанії козаків у Чорному морі, яка включала зухвалий рейд на передмістя Стамбула.
Передумови Після укладення Деулінського перемир'я 1618 року та завершення польсько-московської війни значні козацькі сили вивільнилися зі східного театру бойових дій і знову зосередилися на Нижньому Дніпрі. Це дозволило активізувати морські та сухопутні походи проти Османської імперії та Кримського ханства. У походах брали участь як запорозькі, так і донські козаки.
Упродовж 1620 року дипломатичні відносини між Османською імперією та Реччю Посполитою загострилися. Турецький султан Осман II погрожував війною, вимагаючи припинення козацьких нападів і знищення прикордонних фортець. Попри тиск османського уряду на Варшаву, запорожці сформували потужний флот і влітку 1620 року вийшли у Чорне море, спустошуючи османське узбережжя від Анатолії до Румелії.
Перебіг подій На початку серпня 1620 року козацька флотилія під командуванням гетьмана Якова Бородавки-Нероди підійшла до столиці Османської імперії — Стамбула (Константинополя), здійснивши сміливий рейд на його околиці та завдавши османам значних матеріальних і моральних збитків.
Після цього козаки на 150 чайках морем попрямували на захід уздовж болгарського узбережжя. 25 серпня 1620 року запорожці несподівано атакували багате портове місто Варна, яке на той час мало населення близько 15 000 осіб і слугувало важливим торговельним та стратегічним вузлом імперії.
Козаки штурмом здобули міські укріплення, пограбували та повністю спалили місто, знищивши турецькі припаси та визволивши численних християнських невільників.
Французький посол у Константинополі граф Філіп де Сезі у своєму донесенні королю Людовику XIII від 25 серпня 1620 року зазначав:
Після розгрому Варни козацький флот попрямував до кримського узбережжя, де здійснив швидкий рейд на Перекоп, після чого зі здобиччю повернувся на Запорозьку Січ.
Наслідки Морські походи запорожців 1620 року, зокрема здобуття Варни та напад на передмістя турецької столиці, остаточно переповнили чашу терпіння Порти. Вони стали безпосереднім приводом для розв'язання Османською імперією Хотинської війни (1620—1621).
Уже восени 1620 року османсько-татарські війська завдали розгромної поразки коронному війську в битві під Цецорою, що згодом призвело до масштабного протистояння під Хотином восени 1621 року, де 40-тисячна козацька армія відіграла вирішальну роль у зупиненні османської експансії в Європу.
Історіографічні зауваження У деяких пізніших або популярних джерелах (зокрема в праці І. С. Собченка) серед учасників або керівників підрозділів походу 1620 року помилково згадується Іван Сірко. В українській науковій історіографії це вважається анахронізмом, оскільки активна військово-політична діяльність кошового отамана Івана Сірка припадає на другу половину XVII століття (1650—1670-ті роки).
Див. також Морські походи запорозьких козаків Взяття Варни (1606) Похід на Константинополь (1620) Хотинська війна
Примітки
Джерела та література Грушевський М. С. Історія України-Руси. Том VII. — Київ-Львів, 1909. — С. 412. Сергійчук В. І. Морські походи запорожців. — К.: Наукова думка, 1992. — 192 с. Плохій С. М. Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності. — Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2016. — 496 с. Собченко И. С. Кошевой атаман Запорожской Сечи И. Д. Серко. — М.: Ваш формат, 2020. — 210 с.