Сахара — американський бойовий воєнний фільм 1943 року, режисера Золтана Корди, з Гамфрі Боґартом у ролі американського командира танка в Лівії, який разом із жменькою солдатів союзників намагається захистити ізольовану криницю з обмеженим запасом води від батальйону лівійського Африканського корпусу під час Кампанії в Західній пустелі Другої світової війни.
Сюжет заснований на романі Патруль Філіпа Макдональда,THE SCREEN; ' Sahara,' an Exciting Picture of Desert War, With Humphrey Bogart as a Heroic Sergeant, Is New Feature at the Capitol, Bosley Crowther, November 12, 1943, The New York Times. а також на епізоді, зображеному в радянському фільмі Тринадцять 1936 року режисера Михайла Ромма. Адаптацію здійснив Джон Говард Лоусон, який пізніше став членом занесеної до чорного списку групи «Голлівудська десятка». Сахара була перезнята Андре де Тотом як вестерн під назвою Останній з команчів (1953), а чотири десятиліття потому — Браяном Тренчард-Смітом як американсько-австралійський телевізійний фільм Сахара (1995).Miller, John H. "Sahara (1943)." Turner Classic Movies (tcm.com). Retrieved: December 17, 2014. Nine Men, випущений Ealing Studios 22 лютого 1943 року, має подібну основну сюжетну лінію.
Критики високо оцінили поєднання у фільмі бойових сцен, напруження та драматизму. Джей Керрол Найш отримав номінацію на «Оскар» за найкращу чоловічу роль другого плану, Рудольф Мате був номінований за найкращу операторську роботу (чорно-білу), а Джон Лівадері — за найкращий звук."Nominees and Winners: The 16th Academy Awards (1944)." oscars.org. Retrieved: December 23, 2014.
Сюжет У 1942 році екіпаж Lulubelle, танка армії США M3 Lee, приданого британській Восьмій армії та під командуванням майстер-сержанта Джо Ґанна, відділяється від свого підрозділу під час загального відступу від німецьких військ після падіння Тобрука. Змушені прямувати на південь через Лівійську пустелю, Ґанн та його екіпаж — Дойл і «Вако» — натрапляють на розбомблений польовий госпіталь, де вони підбирають офіцера медичної служби Британської армії, капітана Голлідея, чотирьох солдатів країн Співдружності та капрала Вільної Франції Леру. Голлідей, єдиний офіцер, передає командування досвідченішому Ґанну.
Їдучи на танку, група зустрічає майор-сержанта Сил оборони Судану Тамбула та його італійського полоненого Джузеппе. Тамбул пропонує провести їх до криниці в Хассан-Барані. Ґанн наполягає, щоб італійця залишили, але невдовзі поступається й дозволяє Джузеппе приєднатися до них.
Дорогою танк обстрілює з кулемета пілот Люфтваффе капітан фон Шлетов, тяжко поранивши Кларксона, одного із солдатів Співдружності. Фон Шлетова збивають і беруть у полон. Прибувши до Хассан-Барані, група виявляє, що криниця пересохла, а Кларксон помирає від отриманих поранень.
Тамбул проводить їх до іншої пустельної криниці в Бір-Акрому, але вона дає лише тонкий струмінь води. Поки група збирає стільки води, скільки може, криниця пересихає. Прибувають німецькі розвідники на напівгусеничному автомобілі. Ґанн захоплює двох із них і дізнається, що неподалік слідує німецький механізований батальйон, який відчайдушно потребує води. Ґанн переконує своїх людей зайняти оборону, щоб затримати німців, тоді як Вако бере напівгусеничний автомобіль, щоб привести підкріплення. Ґанн відпускає німецьких солдатів, щоб вони передали своєму командиру пропозицію: їжа в обмін на воду, створюючи хибне враження, що води вдосталь, хоча на той час криниця вже пересохла.
Коли німецький батальйон прибуває, між Ґанном і німецьким командиром майором фон Фалькеном починається боротьба характерів. Ґанн продовжує вдавати, що води вдосталь, і змінює свою пропозицію на обмін води на зброю. Фон Фалькен відкидає умови й здійснює кілька фронтальних атак; німці зазнають значних втрат, але атаки також виснажують захисників. Під час однієї з атак фон Шлетов заколює Джузеппе, коли італієць засуджує фашизм і відмовляється допомогти йому втекти. Перед смертю Джузеппе встигає попередити Ґанна. Тамбул переслідує фон Шлетова і вбиває його, перш ніж той встигає дістатися німецьких позицій, але сам гине від кулі. Після того як друга спроба домовитися між Леру та фон Фалькеном закінчується черговим глухим кутом, фон Фалькен наказує застрелити Леру в спину, коли француз повертається до своїх. Ґанн та його люди відкривають вогонь у відповідь і вбивають фон Фалькена.
Німці починають те, що здається останнім штурмом, але він перетворюється на повну капітуляцію. Вони кидають зброю та повзуть по піску до криниці. На подив Ґанна, німецький артилерійський снаряд, що вибухнув неподалік криниці, пробив шлях до джерела води, знову наповнивши криницю. Поки німці, що вижили, п'ють, Ґанн і Бейтс, єдині союзники, які залишилися живими, роззброюють їх. Пізніше, коли вони ведуть полонених на схід, Ґанна та Бейтса зустрічають війська союзників, яких привів Вако. Вони дізнаються про перемогу союзників у першій битві за Ель-Аламейн, яка зупинила Ервіна Роммеля та його Африканський корпус.
У ролях Гамфрі Боґарт — майстер-сержант Джо Ґанн Брюс Беннетт — Вако Гойт Джей Керрол Найш — Джузеппе Ллойд Бріджес — Фред Кларксон Рекс Інґрем — майор-сержант Тамбул Річард Агерн — капітан Джейсон Голлідей (у титрах як Річард Ньюджент) Ден Дур'єа — Джиммі Дойл Карл Гарборд — Марті Вільямс Патрік О'Мур — Осмонд «Оззі» Бейтс Луї Мерсьє — Жан Леру, «Френчі» (у титрах як Луї Т. Мерсьє) Ґай Кінґсфорд — Пітер Стегман Курт Кройґер — капітан фон Шлетов (у титрах як Курт Крюґер) Джон Венґраф — майор Ганс фон Фалькен
Виробництво Головну роль спочатку пропонували Гері Куперу, Ґленну Форду та Браяну Донлеві, перш ніж її отримав Богарт.Niemi, Robert. "One Hundred Great War Movies." ABC-CLIO. За словами Гедди Гоппер, дружина Донлеві, Марджорі Лейн, чекала дитину, і він не хотів застрягати на натурних зйомках.Hopper, Hedda. "Looking at Hollywood." Chicago Daily Tribune. January 19, 1943: 14 Однак Variety повідомляв, що Донлеві втомився зніматися у воєнних фільмах, а Богарт стомився від ролей гангстерів, тому актори обмінялися ролями; Донлеві взяв участь у My Friend Curley (хоча його замінив Кері Ґрант), а Богарт отримав Somewhere in the Sahara (робоча назва фільму).Variety January 20, 1943 : 4.
Зйомки розпочалися 29 січня 1943 року і завершилися 17 квітня. Акторський склад і знімальна група провели одинадцять тижнів на натурі в частині округу Імперіал, штат Каліфорнія, державного парку Анза-Боррего-Дезерт поблизу Солтон-Сі. Їхньою базою був готель Planter's у Бролі, приблизно за на схід від місця зйомок. Сто рядових військовослужбовців і техніка 84-го розвідувального батальйону (бронетанкового) 4-ї бронетанкової дивізії США, яка на той час проходила підготовку в Центрі підготовки в пустелі, були використані як масовка.Koyen, Kenneth. "War in the Sahara, Bogart Style." Eve's Magazine, 2001. Retrieved: December 17, 2014. Фільм присвячений «IV бронетанковому корпусу Сухопутних військ армії США», навчальній організації, до якої на початку 1943 року була приписана 4-та бронетанкова дивізія. Солдати жили в наметах безпосередньо на місці зйомок.
Lulubelle був 28-тонним (25,4 т) танком M3 (Medium) Lee, озброєним кулеметами калібру 30 і 50, 37-мм гарматою у башті та 75-мм гарматою у правому спонсоні. Оскільки німецької техніки не було, використовували американську техніку, на яку нанесли німецькі позначення. Літак, що атакує танк, був ранньою версією P-51 Mustang з двигуном Allison. Німецький напівгусеничний Sdkf-251 і кулемети MG-34 були представлені американським M2 із кільцевою установкою M49, оснащеною середнім кулеметом Vickers.
1992 року Курт Кройґер цитувався в San Francisco Chronicle щодо переживань під час створення фільму, де він зіграв стереотипного нациста:
Я біг через дюни, коли Тамбул стрибнув на мене й притиснув мою голову до піску, щоб задушити мене. Тільки Золтан забув крикнути «знято», а Інґрем настільки емоційно захопився сценою, що продовжував дедалі сильніше притискати моє обличчя.
Нарешті я втратив свідомість. Ніхто цього не знав. Навіть знімальна група завмерла, спостерігаючи за цим драматичним «убивством». Якби Золтан нарешті не сказав «знято», ніби вже після всього, для мене все скінчилося б.Bernstein, Adam. "Kurt Kreuger, 89, actor portrayed Nazis (obituary)." The Washington Post, July 21, 2006. Retrieved: December 23, 2014.
Виробництво супроводжувалося звичайними труднощами натурних зйомок у пустелі: сонячними опіками, піщаними бурями та спекою. Корда наказав доставити на знімальний майданчик 2000 тонн піску, щоб укрити ділянку твердого ґрунту. Брижі та завихрення на піску підсилювали, розпилюючи на нього фарбу, а потім обдуваючи його вітровою машиною. Так само на пагорбах розпилювали фарбу у вигляді тіней, щоб зробити їх виразнішими."Location Diary." Chicago Daily Tribune June 20, 1943: C3. Гример Генрі Прінґл розробив спосіб імітації поту на обличчі: він покривав обличчя акторів вазеліном, а потім обприскував їх водою.Look. November 16, 1943. Третя дружина Богарта, Мейо Метот, єдина жінка на місці зйомок, як повідомлялося, щодня привозила йому обід із Броулі. Деякі актори їздили на вечерю до сусіднього Мехікалі. У фільмі немає жодної жінки.Daily Boston Globe. November 5, 1943: 31.
Історичне тло Персонаж Богарта посилається на події, що відбулися в травні—червні 1942 року. Британці отримали багато американських танків M3 (танк, показаний у фільмі), а невелика група американських радників та екіпажів навчала їх користуватися цією технікою.
Британці зазнали поразки в битві за Газалу, важливій битві Кампанії в Лівійській пустелі, що відбулася поблизу порту Тобрук. Як показано в Сахарі, багато їхніх танків були пошкоджені і їх довелося покинути через відступ 8-ї армії. Фельдмаршал Роммель переслідував їх до Єгипту. Британцям зрештою вдалося зупинити наступ Роммеля в першій битві за Ель-Аламейн. Двоє союзників, які вижили, дізнаються про цю перемогу наприкінці фільму.Barr 2005, p. 39.
Сприйняття Рецензії на Сахару загалом були позитивними. Variety зазначав: «Сценарій [адаптований Джеймсом О'Генлоном за оповіданням Філіпа Макдональда] насичений влучними діалогами, енергійними діями та напруженням, а також логічно й добре продуманими ситуаціями, повністю уникаючи надмірної театральності. У фільмі виключно чоловічий склад, але відсутність романтики не відчувається через стрімкий розвиток яскравої мелодрами»."Review: Sahara". Variety, December 31, 1942.
Критик Нельсон Б. Белл у The Washington Post назвав його «одним із найбільш збалансованих серед похмуріших воєнних фільмів ... який по черзі є мучливим, співчутливим, захопливим і завжди надзвичайно цікавим»."'Sahara', at the Earle, Is Grim But Gripping Drama." The Washington Post. October 23, 1943; p.6
The Boston Globe назвала фільм «блискуче зіграним ... Сахара не шкодує ударів — емоційно вони б'ють вас просто в обличчя, і буквально неможливо залишатися байдужим під час перегляду цієї яскравої історії. У картині немає ані крихти романтичної лінії й жодної жінки в акторському складі. Це війна. Тут є смерті й трагедії — але є й остаточний іронічний тріумф. Сержант Ґанн має владу вирішувати, жити чи померти італійському полоненому, і коли Дж. Керрол Найш благає про своє життя, ця сцена є однією з найбільш зворушливих кінематографічних сцен року».
Бослі Краутер у своїй рецензії для The New York Times зосередився на зоряній силі Богарта. «Ті суворі, незламні якості, які Гамфрі Богарт так майстерно демонстрував у більшості своїх останніх фільмів — і навіть раніше, у своїх кращих гангстерських ролях, — були подвоєні й сконцентровані в Сахарі, фільмі Columbia про війну в лівійській пустелі, який учора вийшов у Capitol. І це справді чудовий фільм — такий же суворий, як і сам містер Богарт, від початку до кінця, і такого ж рівня, як той пам'ятний фільм, на який він явно схожий, Загублений патруль».Crowther, Bosley. "Sahara (1943); The screen: ' Sahara,' an exciting picture of desert war, with Humphrey Bogart as a heroic sergeant, is new feature at the Capitol." The New York Times, November 12, 1943.