Жан Лафіт (; ) — французький пірат, капер і работорговець, який на початку XIX століття діяв у Мексиканській затоці. Життєпис Майже всі подробиці раннього життя Жана Лафіта залишаються невідомими й часто суперечать одна одній. В одному з документів Лафіт стверджував, що народився 1780 року в Бордо, Франція, у сім’ї сефардських євреїв, а його бабуся та мати втекли з Іспанії до Франції 1765 року після того, як його діда по материнській лінії стратила інквізиція за таємне сповідування юдаїзму. Він та його брат П'єр по черзі стверджували, що Лафіт народився в Байонні, тоді як в інших тогочасних документах місцем його народження називалися такі міста, як Сен-Мало або Брест. Про нього казали, що Лафіт знав узбережжя Мексиканської затоки краще за будь-якого картографа. Документально підтверджено, що 1805 року він збував награбоване через торговельне підприємство свого брата П'єра в Новому Орлеані.

Після того як 1807 року президент США Томас Джефферсон підписав закон про заборону ввезення нових рабів на територію США, брати Лафіт перенесли свою діяльність до затоки Баратарія біля узбережжя Луїзіани, де під їхнім командуванням перебувало до тисячі людей. Лафіти здійснювали незаконні поставки рабів до південних штатів США. Їхні люди та гармати відіграли помітну роль у перемозі Ендрю Джексона над британцями в битві за Новий Орлеан 1815 року. Жан Лафіт запропонував генералу Ендрю Джексону допомогу в захисті Нового Орлеана від британського вторгнення в обмін на його командування та помилування. Його люди билися з такою відвагою та ефективністю в битві за Новий Орлеан 8 січня 1815 року, що в наказі генерал-майора Ендрю Джексона від 21 січня їх було згадано як тих, хто «проявив надзвичайну відвагу та майстерність у польових умовах». Унаслідок цієї перемоги всі звинувачення проти баратарійців було знято.

1817 року під тиском влади Луїзіани Лафіт перебрався на техаський острів Ґалвестон, де заснував квазідержавне утворення під назвою «Кампече». Він продовжував контрабандно постачати рабів південноамериканським плантаторам, використовуючи таких посередників, як Джеймс Бові. 1821 року один із капітанів Лафіта без його відома напав на плантацію в Луїзіані. Лафіт наказав повісити винного, а на честь американських моряків, посланих навздогін, влаштував бенкет і полювання. Попри це американська влада наказала Лафіту затопити свої кораблі та залишити Ґалвестон протягом двох місяців. Він виконав ці вимоги. Зберігши під своїм командуванням лише два кораблі з колись могутньої флотилії, Лафіт із жменькою підлеглих оселився на островах Ісла-Мухерес біля узбережжя Юкатану. Навіть у цей скрутний період він дбав про своє «чесне ім’я» у США та не нападав на американські судна.

Після 1826 року відомості про нього зникають, однак у Луїзіані ще тривалий час ходили легенди про подвиги капітана Лафіта.

Популярна культура

Новий Орлеан «Кузня Лафіта» на Бурбон-стріт пов’язана з Жаном Лафіттом і, як вважається, використовувалася для організації збуту контрабандних товарів. Сьогодні вона працює як історичний бар і вважається однією з найстаріших будівель у США, яка досі використовується як барAbout us, Lafitte's Blacksmith Shop Bar, Website for Lafitte's Blacksmith Shop.

Література Жан Лафіт з’являвся в багатьох книжках та оповіданнях, зокрема в поемі «Корсар» лорда БайронаRamsay, Jack C. (1996), Jean Laffite: Prince of Pirates, Eakin Press, ., романі «Пірат Лафіт» Лайла Саксона, а також у творах таких авторів, як Ісабель Альєнде та Майкл ПанкеR.L. Radford, “Victor and the Pirate: A Story of New Orleans During the War of 1812,” Childcraft (Vol. 5 – Life in Many Lands), pp. 129-135 (Chicago: Field Enterprises, Inc., 1947)Davis, William C. (2005), The Pirates Laffite: The Treacherous World of the Corsairs of the Gulf, Harcourt Books, ISBN 978-0-15-100403-4. Він також зображувався в коміксах, манзі та науково-фантастичних і фентезійних романах.

Кіно та телебачення Лафіта зображували в кількох фільмах, зокрема «Буканьєр» (1938 і 1958) та «Останній із буканьєрів» (1950)The Last of the Buccaneers (1950) bfi.org.uk/films-tv-people. Він також з’являвся як персонаж у телевізійних серіалах «Бонанца» та «Мандрівники!».

Щоденник Лафіта 1948 року з’явився нібито щоденник Лафіта, однак подальший аналіз почерку пов’язав його з Джоном Андречайном Лафліном, якого звинувачували у підробленні історичних документів. Нині більшість істориків вважає цей щоденник підробкоюNickell, Joe (2005), Detecting Forgery: Forensic Investigation of Documents, University Press of Kentucky, ISBN 978-0-8131-9125-6..

Інші прояви популярної культури Лафіт згадується у «Поклику Ктулху», «Ненсі Дрю: Легенда кришталевого черепа», а також у «Новому Орлеані» та атракціоні «Пірати Карибського моря» в парках Disney. Анімаційний пірат на ім’я Жан Лафут, який використовувався в рекламі Cap’n Crunch, також був натхненний його образом.

Примітки

Посилання

Спільнота Лафітів