Класична планета — астрономічний об'єкт, видимий неозброєним оком, який рухається по небу та на тлі нерухомих зір, виглядаючи як блукаюча зоря. Людському оку добре видно сім класичних планет (сім світил). Від найяскравіших до найтьмяніших це: Сонце, Місяць, Венера, Юпітер, Меркурій, Марс і Сатурн. Цей список відрізняється від планет у сучасному розумінні: Сонце тепер вважають зорею, Місяць — супутником, натомість до планет додають невідомі античним астрономам тьмяні Уран і Нептун, а також Землю, яку більшість античних науковців взагалі не сприймали як небесне тіло.

Історія

Вавилонська астрономія

Вавилоняни вирізняли сім планет. Двомовний список із Британського музею фіксує сім вавилонських планет у такому порядку:

Місяць — Сін. Сонце — Шамаш. Юпітер — Меродах. Венера — Іштар. Сатурн — Нініп. Меркурій — Набу. Марс — Нергал.

Давньогрецька астрономія Давньогрецькі астрономи, зокрема Гемін та Птолемей, описали ці класичні планети в добу античності й запровадили термін «планета», що в перекладі з грецької означає «блукач», підкреслюючи той факт, що ці світила переміщуються небесною сферою відносно нерухомих зірClassification of the Planets.

Символи

Астрологічні символи класичних планет з'являються в середньовічних візантійських кодексах, у яких збереглося багато античних гороскопів. В оригінальних папірусах цих грецьких гороскопів натрапляємо на коло з одним променем () для Сонця та серпик для Місяця. Письмові позначення Меркурія, Венери, Юпітера й Сатурна науковці простежують до форм, знайдених у пізньогрецьких папірусах. Символи Юпітера та Сатурна визначено як монограми початкових літер відповідних грецьких назв, а знак Меркурія є стилізованим кадуцеєм.

Маундер виявляє попередників планетних символів у давніших джерелах, де їх використовували для зображення богів, пов'язаних із класичними планетами. «Планісфера Б'янкіні», створена в II столітті, містить грецькі персоніфікації планетних божеств із ранніми варіаціями символів планет: Меркурій тримає кадуцей; у Венери до намиста прикріплено шнур, з'єднаний з іншим намистом; у Марса — спис; у Юпітера — посох; у Сатурна — коса; у Сонця — діадема з променями, що розходяться від неї; а в Місяця — головний убір із серпиком. Схема у «Збірнику астрології» Іоанна Каматира XII століття зображує Сонце у вигляді кола з променем, Юпітер — літерою дзета (початковою літерою імені Зевса, відповідника Юпітера в давньогрецькій міфології), Марс — щитом, перехрещеним списом, а решту класичних планет — символами, подібними до сучасних, але без характерного для пізніших версій хрестика. Сучасний символ Сонця — коло з крапкою в центрі (☉) — уперше з'явився в добу Відродження.

Планетні години Система Птолемея, яку використовувала давньогрецька астрономія, розташовувала планети за ступенем віддаленості від Землі в тогочасній геоцентричній моделі (від найближчої до найдальшої): Місяць, Меркурій, Венера, Сонце, Марс, Юпітер і Сатурн. Окрім цього, добу поділяли на послідовні інтервали (планетні години), кожним із яких керувала одна з планет у циклічному порядку. Першу годину кожної доби називали на честь планети-покровителя, що й дало початок назвам і порядку днів у римському семиденному тижні. Сучасні романські мови переважно безпосередньо успадкували римські назви днів тижня, пов'язані з класичними планетами: наприклад, іспанське Miércoles походить від Меркурія, а французьке mardi — від Марса.

Сучасні англійські назви днів тижня здебільшого походять від богів давньогерманського та скандинавського пантеонів: середа (Wednesday) — це день Водена , четвер (Thursday) — день Тора, а п'ятниця (Friday) — день Фрігг. Така еквівалентність ґрунтується на подібних ролях божеств; наприклад, і Венера, і Фрігг були богинями кохання. Ототожнення германо-скандинавських богів із відповідними римськими планетами та божествами виникло, імовірно, під римським впливом, а не як випадковий збіг під час найменування планет. Пережитком суто римської традиції в англійській мові лишається назва суботи (Saturday, від Сатурна).

ПланетаБогДень тижняРимськийГрецькийГерманськийФранцузька назваАнглійська назваУкраїнська назваСонцеСолГеліосСольdimancheSundayнеділяМісяцьЛунаСеленаМаніlundiMondayпонеділокМарсМарсАресТюрmardiTuesdayвівторокМеркурійМеркурійГермесОдінmercrediWednesdayсередаЮпітерЮпітерЗевсТорjeudiThursdayчетверВенераВенераАфродітаФріггvendrediFridayп'ятницяСатурнСатурнКроносНьйордVigfússon (1874:456).samediSaturdayсубота

Планети, видимі неозброєним оком Меркурій і Венеру можна спостерігати лише в сутінках, оскільки їхні орбіти розташовані ближче до Сонця, ніж орбіта Землі. Венера є третім за яскравістю світилом на небі та найяскравішою серед планет. Меркурій розгледіти значно важче через його близькість до Сонця: тривалі сутінки та вкрай низька висота над горизонтом під час максимальних елонгацій вимагають використання оптичних фільтрів для спостереження Меркурія з приполярних широт. Марс досягає найбільшої яскравості під час протистояння, яке відбувається приблизно кожні 25 місяців. Юпітер і Сатурн — найбільші з п'яти класичних планет, проте вони розташовані далі від Сонця й отримують менше сонячного світла. Попри це, Юпітер на нічному небі нерідко поступається за яскравістю лише Венері. Блиск Сатурна помітно посилюють його кільця, які відбивають світло різною мірою залежно від їхнього нахилу до площини екліптики, хоча самі кільця неможливо розрізнити із Землі неозброєним оком.

Примітки

Література

Посилання

Chronology of Solar System Discovery