Місячна сейсмологія — це вивчення рухів Місяця та подій, зазвичай ударів або зоретрусів, які їх викликають.
Історія На Місяці вже встановлено кілька сейсмографічних вимірювальних систем, а їхні дані надані вченим (наприклад, ті, що входять до пакету місячних наземних експериментів Аполлон). Існування місячних землетрусів було несподіваним відкриттям завдяки сейсмометрам, розміщеним на Місяці астронавтами програми «Аполлон» з 1969 по 1972 рік.
Прилад Аполлон-11 працював до серпня року посадки. Прилади, встановлені місіями «Аполлон-12», «14», «15» та «16», працювали до 1977 року, поки їх не вимкнули. Вважається, що місячні землетруси спричинені не рухом тектонічних плит (як землетруси), а припливними силами між Землею та МісяцемApollo 15 Mission. Lunar and Planetary Institute Retrieved 2012-02-12..
Потрібні додаткові дані, щоб з'ясувати походження та наслідки сил, що викликають місячні землетруси.
Місія «Чандраян-3» Індійської організації космічних досліджень мала корисне навантаження ILSA (, Інструмент для місячної сейсмічної активності) для збору даних про місячні землетруси. Він виявив ймовірне природне явище 26 серпня 2023 року. Підозрюється, що це був місячний землетрус.
Основні відкриття
Місяцетруси Було зафіксовано кілька категорій зоретрусів. Було зареєстровано сотні глибоких місячних землетрусів разом із 28 поверхневими подіями. Глибші землетруси спричинені припливними силами, що діють на Землю, і зазвичай відбуваються в скупченнях. Ці неглибокі події мають тектонічне походження. Хоча й траплялися рідше, ніж глибокі події, поверхневі події були більшими, з величиною об'ємних хвиль > 5,5 та перепадами напруги понад 100 МПа.
Іншими джерелами сейсмічної активності були удари метеоритів та штучні сигнали від місячних модулів.
Структура місячних надрів Одним з ключових відкриттів стало покращене розуміння структури глибоких надр Місяця, включаючи існування твердого внутрішнього ядра та чіткої межі між ядром і мантією, а також частково розплавленого шару біля основи місячної мантії. Тверде ядро має радіус близько 240 км і оточений набагато тоншим рідким зовнішнім ядром товщиною близько 90 км. Частковий шар розплаву розташований над рідким зовнішнім ядром і має товщину близько 150 км. Мантія простягається до 45 ± 5 км місячної поверхні.
Обмеження поточного набору даних
Розсіювання в мегареголіті. Вважається, що значні варіації властивостей матеріалу поблизу поверхні Місяця, ймовірно, зумовлені тривалою історією утворення ударних кратерів, спричиняють складні форми сейсмічних хвиль, яким бракує чітких відбитих приходів, що могли б надати переконливі сейсмологічні докази існування місячного ядра. Селенографічний розподіл. Усі сейсмометри «Аполлон» були розміщені на зворотному боці Місяця. Відносну нестачу місяцетрусів, що спостерігаються на зворотному боці Місяця, інтерпретували або як (1) доказ затухання ядра, або як (2) спостережувальну упередженість, зважаючи на те, що події фіксованої величини, розташовані ближче до датчиків, легше виявити.
Плани на майбутнє Завдяки успіху сейсмометрів Аполлон, кілька космічних агентств, включаючи NASA, виявили зацікавленість у фінансуванні майбутніх сейсмічних місій на Місяць. У Десятирічному огляді планетарної науки NASA за 2012-2022 роки місячна геофізична мережа зазначена як рекомендована місія «Нові рубежі» . Завданням місії буде розширити знання про надра Місяця за допомогою кількох однакових посадкових модулів, розподілених по його поверхні. Мережа масивів змогла б краще обмежувати місячну сейсмічність, особливо на зворотному боці Місяця.
На початку 2018 року NASA започаткувало програму «Розробка та вдосконалення місячних приладів» (РВМП). РВМПфінансує дослідження для підтримки Відділу планетарних наук Директорату наукових місій, включаючи бажану місячну геофізичну мережу. У 2024 році NASA надала п'ять грантів РВМП, включаючи дослідження георадара та магнометричної системи для визначення властивостей місячного ядра.
Посилання