Вашингтонський храм () — храм Церкви Ісуса Христа Святих останніх днів, розташований у Кенсінгтоні, штат Меріленд, неподалік від Вашингтона, округ Колумбія, та Кільцевої автомагістралі Вашингтона. Він став 16-м діючим храмом Церкви у світі та першим храмом на схід від річки Міссісіпі з часу спорудження першого храму в Наву 1846 року. Площа будівлі становить близько 160 000 квадратних футів (14 900 м²), що робить її третім за площею храмом Церкви. Будівництво було завершено 1974 року, а перед освяченням храму семитижневі дні відкритих дверей відвідали понад 750 000 осіб. Архітектура споруди поєднує елементи модернізму середини XX століття з традиційною архітектурою храмів Церкви. Храм має шість позолочених шпилів, композиція яких була натхненна храмом Солт-Лейк.
Історія
Про плани будівництва храму було оголошено 15 листопада 1968 року президентом Церкви Девідом О. Маккеєм. Церемонія закладання відбулася 7 грудня під керівництвом Г'ю Б. Брауна, за участю місцевих членів Церкви та громадських діячів. Розчищення території розпочалося 28 травня 1971 року.
Ділянка
Храм розташований на церковній ділянці площею 57 акрів (23 га) вздовж Кільцевої автомагістралі Вашингтона, придбаній Церквою 1962 року.
Земельне володіння, частиною якого є сучасна територія храму, протягом своєї тривалої історії неодноразово змінювало власників. Deseret News описала історію цієї землі як «таку ж американську, як і сама столиця». Територію періодично населяли корінні американці, а згодом нею володіли представники британської корони та колоніальні землевласники, зокрема король Яків I, Карл I, Сесіл Калверт і Чарльз Калверт. Згодом землю передали полковнику Вільяму Джозефу, після чого володіння стало відоме як «Парк Джозефа».
Частини володіння були продані, а решту — 3182 акри — придбав Деніел Керролл. Його родич Джон Керролл, перший католицький єпископ у США, збудував каплицю нижче на схилі. Пізніше володіння перейшло до онука Деніела Керролла, який побудував будинок приблизно за милю від сучасної ділянки храму. Він перейменував маєток на «Високогір'я» та використовував землю для вирощування тютюну.
Під час Громадянської війни у США територію на короткий час займали війська, хоча безпосередньо на ній боїв не відбувалося. Частина володіння ніколи не зазнавала суцільного вирубування, завдяки чому там зберігся старовіковий ліс. Згодом маєток перейшов до Кларенса Мура, який загинув під час катастрофи «Титаніка». Його вдова продала володіння, після чого воно переходило між різними компаніями та інвесторами.
У вересні 1962 року існували плани забудувати територію торговельним центром із супермаркетом, багатоповерховими будинками та таунхаусами. Однак під час переговорів щодо придбання майбутньої храмової ділянки між представниками Церкви та єврейськими власниками землі, серед яких був Девід Базелон, встановилися особисті контакти. Власники, які підтримували сіоністський рух, відхилили конкурентну пропозицію та продали землю Церкві за нижчою ціною. За даними Deseret News, на їхнє рішення вплинуло взаємне шанування релігійної історії, традиції спорудження храмів і сакрального призначення майбутньої будівлі.
Готельєр і підприємець Дж. Віллард Марріотт, член Церкви та колишній президент Вашингтонського колу, відіграв важливу роль у виборі ділянки та представленні її церковному керівництву як можливого місця для храму. 1968 року Марріотт разом з іншими відомими членами Церкви з Вашингтонського регіону, зокрема Міланом Смітом, зустрівся з Маккеєм і Першим президентством у Солт-Лейк-Сіті, щоб обговорити будівництво храму на цій ділянці. Марріотт пообіцяв пожертвувати на будівництво 500 000 доларів.
Через тиждень після зустрічі Маккей схвалив пропозицію. Наступного дня питання будівництва храму на цій ділянці було представлено Кворуму Дванадцятьох Апостолів. Пропозиція викликала заперечення з боку деяких консервативніших членів кворуму, зокрема Марка Е. Петерсена та майбутнього президента Церкви Гарольда Б. Лі. Вони виступали проти розташування храму поблизу Вашингтона, де проживала значна афроамериканська громада. У той період Церква обмежувала доступ темношкірих чоловіків до священства та зазнавала критики з боку учасників руху за громадянські права. Лі побоювався, що храм може стати місцем протестів, і віддавав перевагу альтернативному розташуванню, наприклад Веллі-Форджу в Пенсільванії, де частка афроамериканського населення була меншою. Маккей відхилив ці заперечення, і проєкт було продовжено.
Для будівництва храму розчистили близько 11 акрів (4,5 га) території. Проєкт розробили Кіт В. Вілкокс, Фред Л. Маркгем, Генрі П. Фетцер, Гарольд К. Бічер та Еміль Б. Фетцер. Вашингтонський храм став першим храмом Церкви, спорудженим на схід від річки Міссісіпі після храму в Наву, освяченого 1846 року.
Будівництво та відкриття
Початкова оцінка вартості будівництва храму становила близько 15 мільйонів доларів. Члени Церкви в майбутньому храмовому окрузі зібрали приблизно третину загальної вартості будівництва; від громад, які мали користуватися храмом, очікували збору близько 4,5 мільйона доларів.
На момент відкриття храм обслуговував близько 300 000 Святих останніх днів у 31 штаті США та окрузі Колумбія, семи канадських провінціях, на Кубі, Гаїті, Пуерто-Рико, Багамських Островах і в Домініканській Республіці. До його храмового округу входили й місця, важливі для ранньої історії Церкви, зокрема Наву, Палміра та Кертленд.
Ще до завершення будівництва Кільцевої автомагістралі розташування храму змістили приблизно на 60 футів (18 м), щоб точніше зорієнтувати будівлю відносно шосе та зробити її помітнішою для автомобілістів.
17 вересня 1974 року, у перший тиждень днів відкритих дверей, храм відвідали урядовці та дипломати з різних країн. Перша леді Бетті Форд назвала його будівлею «великої краси» та значним доповненням до околиць Вашингтона.
Проведення днів відкритих дверей ледь не скасували в останню мить, коли пожежний інспектор зажадав встановлення резервного генератора для системи пожежогасіння на випадок відключення електроенергії. Місцевий член Церкви й військовий резервіст Гарольд Ранквіст протягом восьми годин шукав необхідний генератор за допомогою своїх контактів у військових структурах. Обладнання було встановлено лише за 25 хвилин до початку заходу.
Президент Церкви Спенсер В. Кімболл провів пресконференцію в храмовому комплексі, у якій взяли участь понад 100 журналістів і фотографів. Дні відкритих дверей тривали сім тижнів і зібрали понад 750 000 відвідувачів.
Під час завершення будівництва Перше президентство заклало неподалік від одного з кутів храму капсулу часу з історичними матеріалами. До неї помістили тексти Писань, зокрема Біблію та Учення і Завіти, тогочасні газети, фотографії керівників Церкви, копію статуї Бригама Янга та квитки на освячення.
Спенсер В. Кімболл провів десять сесій освячення храму з 19 до 22 листопада 1974 року, кожну з яких відвідали близько 4200 осіб. Після освячення храм став 16-м діючим храмом Церкви у світі.
23 серпня 2011 року внаслідок землетрусу у Вірджинії магнітудою 5,8 було пошкоджено верхівки чотирьох шпилів, а з фасаду відокремилися кілька фрагментів мармуру. Ремонт провели наступного місяця без порушення звичайного графіка роботи храму.
Реконструкція 2018—2022 років
23 лютого 2017 року Церква оголосила, що в березні 2018 року храм буде закрито приблизно на три роки для реконструкції, що передбачала оновлення інтер'єру та інженерних систем. Центр для відвідувачів продовжував працювати.
У лютому 2020 року, коли реконструкція наближалася до завершення, представники Церкви оголосили про проведення днів відкритих дверей із 24 вересня до 31 жовтня та повторне освячення, заплановане на 13 грудня. Однак 17 червня, під час пандемії COVID-19, ці заходи було відкладено до часу, коли проведення великих публічних зібрань стане безпечним.
У липні 2021 року було оголошено, що дні відкритих дверей відбудуться з 28 квітня до 4 червня 2022 року, а повторне освячення — 19 червня. У січні 2022 року дату повторного освячення перенесли на серпень, а період відкритих дверей вирішили продовжити.
Для популяризації днів відкритих дверей Церква розмістила інформаційні матеріали у Вашингтонському регіоні та підготувала віртуальну екскурсію храмом, яку провели Гері Е. Стівенсон і Дейл Г. Ренлунд, члени Кворуму Дванадцятьох Апостолів. Під час днів відкритих дверей храм відвідали понад 250 000 осіб.
14 серпня 2022 року храм було повторно освячено президентом Церкви Расселом М. Нельсоном під час трьох сесій. На той час храмовий округ охоплював 38 колів у Меріленді, Вірджинії, Пенсільванії, окрузі Колумбія та Західній Вірджинії.
Художнє оформлення
Під час реконструкції фреску Джона Скотта 1974 року Страшний суд, що містилася у вестибюлі храму, було демонтовано. Її замінила картина Його повернення розміром 8 на 12 футів, присвячена Другому пришестю Ісуса Христа. Автором твору став Ден Вілсон, випускник факультету образотворчого мистецтва Університету долини Юти, який зазначав, що надихався творчістю Карла Блоха. Він витратив близько 2000 годин на створення картини, збільшивши кількість зображених ангелів зі 120 до понад 300 та прагнучи представити ширше етнічне розмаїття.
Інші твори, замовлені для оновленого храму 2022 року, також мали відображати етнічне та культурне різноманіття міжнародного складу Церкви, за словами церковної історикині Емілі Утт. Картини Елспет Янг Зі щирим серцем, Чисті серцем, Він відновлює мою душу та І Ти почув мене зображують людей різного походження, зокрема філіппінку, мексиканську жінку-метиску та афроамериканку під час молитви.
Розташування
Храм розташований у передмісті Кенсінгтон, штат Меріленд, на північ від Вашингтона, округ Колумбія, поблизу Кільцевої автомагістралі Вашингтона. Завдяки своїй помітності з автомагістралі храм став одним із місцевих орієнтирів. У місцевих повідомленнях про дорожній рух його нерідко називають просто «храмом». Губернатор Меріленду Ларрі Гоган називав споруду знаковою місцевою пам'яткою і «маяком надії».
1974 року група учениць католицької школи, які хотіли прорекламувати свою постановку Чарівник країни Оз, виклала на мосту Лінден-Лейн над Кільцевою автомагістраллю напис «Surrender Dorothy» («Здавайся, Дороті»). Дівчата зустрілися після опівночі й створили напис, вставляючи зім'яті газети в сітчасту огорожу мосту. Фраза відсилала до послання Злої відьми з Чарівника країни Оз. Після того як напис прибрали, він невдовзі з'явився знову вже у вигляді графіті.
Згодом напис «Surrender Dorothy» став постійно повторюваним елементом на мосту над Кільцевою автомагістраллю неподалік храму. The Washington Post назвала його «найвідомішим графіті у Вашингтонському регіоні». Дорожні служби періодично зафарбовували напис, але він з'являвся знову.
Через характерний вигляд храму й асоціацію з графіті споруду іноді жартівливо пов'язували з країною Оз. Deseret News писала, що серед місцевих жителів храм став «ласкаво відомим як Оз». 2022 року Девіда Тодда Кристофферсона запитали в інтерв'ю CBS News, як члени Церкви ставляться до такого порівняння. Він відповів, що воно викликає в них усмішку, а однією з цілей днів відкритих дверей є можливість показати людям, що храм є «чимось набагато, набагато більшим, ніж Оз».
Письменник Орсон Скотт Кард у матеріалі для Deseret News 2005 року пояснював популярність жарту несподіваною візуальною асоціацією між храмом та Чарівником країни Оз: на його думку, автори споруди очевидно не мали наміру викликати подібну асоціацію, однак після появи напису вона стала частиною місцевої культури.
Дизайн та архітектура
Семирівнева будівля храму поєднує елементи модернізму середини XX століття з традиційною архітектурою храмів Церкви Ісуса Христа Святих останніх днів. Композиція із шести шпилів була створена за зразком храму Солт-Лейк: три східні башти символізують Мелхиседекове священство, а три західні — Ааронове священство. Така композиція також мала зробити будівлю впізнаваною як храм Церкви.