Джованні Баттіста Палумба

Джованні Баттіста Палумба, також відомий як Майстер I.B. з птахом (або Птах тощо) — італійський гравер і рисувальник. Працював на початку XVI століття, створюючи як гравюри, так і дереворитиOberhuber, 440; Zucker, 74 and note.. Він, імовірно, походив з північної Італії, але пізніше працював у РиміZucker, 74–75. Спеціалізувався на темах класичної міфології, а також на релігійних темах. Попри відносно невеликий доробок, він був витонченим художником, стиль якого демонструє низку впливів та змін, що відображає його обізнаність з художніми течіями початку Високого ВідродженняHind (1935), 440; Zucker, 75. Підписані гравюри зазвичай датуються приблизно 1500—1511 рокамиOberhuber, 445; Zucker, 75; у біографічних даних BM вказано «1500–1520», але для окремих гравюр — 1500–1510 або —1515...

Його раннє ім'я походить від монограми, якою підписана більшість його гравюр, — ініціалів IB, за якими йде невелике зображення птаха, схожого на голуба. Італійське слово palumbo означає «голуб» (латинська назва звичайного лісового голуба — Columba palumbus), а початкова латинська літера I від імені Iohannes, тобто ДжованніOberhuber, 440; Landau, 102. Його не слід плутати з Майстром IB, німецьким гравером, який працював у Нюрнберзі приблизно з 1523 по 1530 рік.

Йому також приписують різні гравюри на дереві для книжкових ілюстрацій як до, так і після 1500-х років, хоча деякі дослідники не підтверджують його авторство на ці роботи. Проте його визнають автором малюнка в Британському музеї, пов'язаного з його гравюрою «Леда та лебідь з дітьми».

Ідентифікація та відомі біографічні факти Майстер IB з птахом був давно відомий і каталогізований віденським гравером Адамом фон Барчем. У XVIII столітті відомий колекціонер гравюр П'єр-Жан Марієтт вже припустив, що монограма приховує ім'я з пташиним значенням, таке як «Joannes Baptista Palumbus», а в 1923 році Артур Майгер Гінд висловив припущення: «Можна вважати, що прізвища Пассері [горобець] або Уччелло [птах] є можливими». У XIX столітті багато хто вважав майстром IB з птахом художника з Модени на ім'я Джованні Баттіста дель Порто. У 1930-х роках Джеймс Байам Шоу, який публікував роботи про ці гравюри, висловив думку, що автором може бути Якопо Ріпандою, відомий художник та гравер із Болоньї, який входив до римського гуманістичного середовища, що відображають гравюри; ріпанда — це італійський термін для позначення водоплавного птахаOberhuber, 441; BM; Landau, 100; Hind (1935), 439–440; Zucker, 74.

Приклади монограми

Питання було вирішено в 1936 році, коли Аугусто Кампана опублікував глоссу до рукопису поезії Євангелісти Мадделені деї Капподіферро у Ватиканській бібліотеці, в якій Палумбу було ідентифіковано через посилання на його гравюру «Леда та лебідь», ця ідентифікація зараз є загальновизнаною. Кампана датував епіграму на «Леді» 1503 роком, виходячи з послідовності в рукописі, але Конрад Обергубер говорить про датування приблизно 1508—1510 роками, виходячи зі стилю самої гравюри та її близькості до датованих гравюр того періоду Маркантоніо РаймондіOberhuber, 441.

Ототожнення Майстра IB з Палумбою майже не дало додаткової біографічної інформації, оскільки немає інших документальних записів з цим ім'ям. У тому ж ватиканському рукописі Палумбі приписується авторство портрета сицилійського слуги, можливо, кардинала Джованні Колонни (1456—1508). П'єтро Паоло Палумба, який публікував гравюри в Римі, датовані періодом між 1559 і 1584 роками, називає себе «Палумбою, наступником Палумби»Oberhuber, 440.

Виходячи зі стилістичних впливів, помітних у гравюрах, вважається, що він походив із Мілана чи Болоньї або з їхніх околиць; деякі дослідники стверджують, що його авторством належать непідписані ілюстрації до книг, виконані у техніці дереворита, які були опубліковані там або в Салуццо в період з 1490 по 1503 рік. Гінд вважав, що одна рання гравюра "з її чернеподібним тлом свідчить про вміння ювеліра ", і що «видається необачним робити висновки щодо місця проживання людини такого еклектичного духу» Ювелірна справа була поширеним бекграундом для граверів, оскільки ця техніка вперше була застосована в металообробці та була частиною звичайної підготовки ювелірів. За цим раннім періодом послідував переїзд до Риму приблизно в 1503 році; на одній гравюрі зображено «виродків природи», які у 1503 році стали там сенсацією. За оцінками, його самостійні гравюри датуються приблизно 1510 рокомOberhuber, 452, хоча портрети в збірці «Illustrium Imagines», якщо вони справді належать йому, були створені дещо пізніше.

Палумбу також вважають автором великої серії уявних портретів відомих людей у профілі в "Illustrium Imagines " Андреа Фульвіо (1517), хоча деякі автори відкинули цю гіпотезу«Не існує жодного письмового чи друкованого джерела, яке б пов’язувало Джованні Баттіста Палумбу з портретами у збірці «Illustrium Imagines» Андреа Фульвіо. У нас залишається питання: як мистецтвознавець може пов’язати легкий стиль Палумби у великих картинах із щільними чорно-білими ескізними портретами у «Illustrium Imagines»...», Spink Numismatic Circular, том 108, 2000. Кампана припускав, що саме Палумба є автором інших ілюстрацій до книг, виконаних у техніці дереворита, які були опубліковані у Венеції та Сієні в період з 1521 по 1524 роки, хоча А. М. Гінд з цим висновком не погодився. Конрад Обергубер у зв'язку з цим писав: «Здається, принаймні, очевидним, що приблизно після 1510–11 років Палумба припинив створювати окремі ксилографії та гравюри»Oberhuber, 445.

Малюнок у Британському музеї «Леда та лебідь з дітьми» приписували Джорджоне, Содомі та «Аноніму Міланської школи», перш ніж атрибуція Гінда Палумбі стала загальновизнаною. Композиція дуже схожа на гравюру з тією ж темою (у дзеркальному відображенні), так само як і стиль та настрій, хоча тло та дрібні деталі в позах фігур відрізняютьсяOberhuber, 450–453; Zucker, 75; British Museum, the drawing.

Гравюри та стиль У цей період гравери, як правило, самостійно обробляли пластини для своїх ескізів, і можна припустити, що Палумба робив те саме. Водночас, як і багато хто або навіть більшість авторів дереворитів, він, ймовірно, не вирізав блоки самостійно; на деяких його дереворитах є інші ініціали, які, ймовірно, належать досвідченим фахівцям з різьблення по блокахOberhuber, 443–445. Існує єдина пізня ксилографія «Святий Себастьян», виконана у техніці світлотіні, з одним лінійним і одним тональним блоком; для Італії вона є дуже ранньою і є «справді живописною» гравюроюOberhuber, 444, quoted; Hind (1935), 442; Landau, 150–153.

Багато з гравюр, які вважаються відносно ранніми, демонструють явний вплив, особливо в пейзажних фонах, гравюр Альбрехта Дюрера, зокрема тих, що були створені в останні п'ять років XV століття; ці гравюри широко поширювалися в Північній Італії та мали сильний і безпосередній вплив на багатьох граверівOberhuber, 441–442, 446; Hind (1935), 440; McDonald, 110; Zucker, 75. Релігійні сюжети здебільшого вважаються ранніми, а дереворит Розп'яття має багато спільного з картиною Андреа Соларі (нині Лувр), створеною в Мілані в 1503 році.

Окрім Дюрера, ім'я якого завжди згадується першим, серед тих, хто справив на нього вплив, називають багатьох інших художників: Андреа Мантенья, Ніколетто да Модена, болонська школа загалом, Содома, Бальдассаре Перуцці, Франческо ФранчаHind (1923), 60; Hind (1935), 440, Маркантоніо Раймонді, Андреа Соларіо, венеційська скульптура, Чезаре да Сесто, Поллайоло, Крістофано Робетта, Філіппіно Ліппі, Пінтуріккіо, Якопо Ріпанда та Лука СіньйорелліOberhuber, 441–442. Конрад Обергубер повторює слова Гінда, називаючи Палумбу «надзвичайно еклектичним, хоча він завжди переймає мотиви таким чином, що джерела нелегко ідентифікувати». Його запозичення у Леонардо обговорюються нижче. У свою чергу, Лео Штайнберг називає «Сімейство фавнів» найдавнішим прикладом появи мотиву «перекинутої ноги» «у його канонічній формі»; він простежує цей мотив, що символізує сексуальну близькість, до пізніших робіт Рафаеля та МікеланджелоSteinberg, Leo. "Michelangelo's Florentine Pietà: The Missing Leg". The Art Bulletin, vol. 50, no. 4, 1968, (pp. 343–353) p. 350, JSTOR..

Деякі з цих гравюр продовжують традицію зображення різноманітних персонажів класичної міфології у їхньому сімейному житті, започатковану Дюрером, Якопо де Барбарі та іншими. Серед гравюр Палумби є зображення сімей тритонів, фавнів та сатирів, хоча в більшості з них жінки та діти мають анатомічно людські риси. Ці та інші гравюри «відображають пристрасть до античності, поєднану з почуттям до дивного та витонченої краси», притаманну Філіппіно Ліппі, Пінтуріккіо, Перуцці та РіпандіOberhuber, 442–443. Він також цікавиться овідіївськими «Метаморфозами», про що свідчать дві гравюри із зображенням Леди, а також інші — з зображенням викрадення Європи та Актеона, що перебуває в стані часткового перетворення.

Приблизна хронологія, запропонована Фрідріхом Ліппманом у статті 1894 року, присвяченій дереворитам, залишається загальновизнаною, і Конрад Обергубер обмежується тим, що додає до неї гравюри. Гравюри поділені на хронологічні етапи або групи, від А до Е.

Марк Макдональд охарактеризував його дереворити як «одні з найважливіших, створених в Італії (Римі) на початку XVI століття», проте більшість італійських майстрів, які створювали самостійні гравюри (на відміну від ілюстрацій до книг), віддавали перевагу гравюрі на металіAntony Griffiths, Prints and Printmaking, p. 20, 1996, British Museum Press, 2nd edn, Винятком є Тиціан, який у ці роки експериментував з гравюрами на дереві (виконаними іншими майстрами, але за його заохоченням). Однією з спільних рис цих двох митців є незвичайний розмір їхніх дереворитів. Вирізана на одному блоці розміром 270 × 445 мм, робота «Аталанта та Мелеагр полюють на калідонського вепра» наближає дереворит до межі технічної здійсненності; для більшості деревиритів такого розміру використовують кілька блоків. Існувала мода, переважно в Німеччині, на ще більші дереворити, які задумувалися як настінні розписи — їх або наклеювали на стіни, або наносили на тканини, як китайські картиниLandau, 150, 231–237, 300.

Леда та Леонардо

«Леда та лебідь» — це сюжет, який відповідав смакам Палумби, і він двічі створив гравюру на цю тему; у той час цей сюжет був у моді, і чимало художників зверталися до нього. Перша гравюра відноситься до етапу D за класифікацією Ліппмана, ймовірно, близько 1508 року, і зображує пару, яка пристрасно кохається на тлі пейзажу. Друга — з етапу Е, ймовірно близько 1510 року, і є однією з його останніх та найвище оцінених гравюр. Малюнок з Британського музею явно пов'язаний із цією гравюрою і «попередньо приписується руці самого майстра І. Б.»Zucker, 74–75 (75 quoted); Oberhuber, 444.

Леда так само була захопленням Леонардо да Вінчі, який також працював над «серією тем та варіацій на тему Леди та її дітей», зосереджуючись на двох композиціях, приблизно в період 1503—1510 років; в обох з них у деяких версіях зображені діти. Жодна з цих картин Леонардо не збереглася, але існує низка його ескізів до обох картин, а також копії, виконані олією, особливо другої композиції, на якій зображена ЛедаOberhuber, 450–451. Композиції Палумби не є запозиченнями безпосередньо у Леонардо, але друга «засвоює стилістичні ідеали, створені Леонардо» та «у своїй остаточній формі являє собою гармонійне поєднання Леонардо та Дюрера». За словами Вазарі, учень Леонардо Чезаре да Сесто перебував у Римі, ймовірно, близько 1508—1509 років, що є одним із можливих підтверджень очевидної обізнаності Палумби з задумами Леонардо.

На малюнку тлом слугує група дерев і скель у стилі Дюрера, але на гравюрі її замінено знаменитими римськими руїнами, відомими як Храм Мінерви Медіки — насправді це німфеум, перенесений до вигаданого приморського пейзажу. На гравюрі «жіночий оголений образ у класичному стилі та путті [діти], що його супроводжують, утворюють своєрідну тісно згуртовану пірамідальну композицію, яка асоціюється з принципами італійського Високого Відродження»Zucker, 75.

Примітки

Література