Лондонський англійський храм () — храм Церкви Ісуса Христа Святих останніх днів, дванадцятий храм Церкви у світі. Розташований у селі Ньючепел у графстві Суррей, Англія, приблизно за 40 км на південь від ЛондонаMays, Kenneth. "Picturing history: London England Temple", Deseret News, 16 жовтня 2013.. Храм обслуговує членів Церкви в південній та центральній Англії, а також у південному Уельсі. Попри назву, храм розташований не в самому Лондоні й не в межах Великого Лондона.

Про намір побудувати храм було оголошено 10 серпня 1953 року Першим президентством Церкви. Церемонія закладення фундаменту відбулася 27 серпня 1955 року під керівництвом президента Церкви Девіда О. Маккея. Храм було освячено 7 вересня 1958 року.

Історія

Місце для первісної будівлі площею 34 000 квадратних футів, розташоване приблизно за 25 миль на південь від Лондона, було обране 1952 року Девідом О. Маккеєм і Стівеном Л. РічардсомPrescott, Marianne Holman. “Why the Angel Moroni statue stopped traffic and other interesting facts about the London temple on its 60th anniversary”, Church News, 9 August 2019. Retrieved on 17 March 2020.. Про вибір ділянки площею 10 акрів Маккей оголосив 10 серпня 1953 року. Попередні плани передбачали триповерхову споруду з перфорованим алюмінієвим шпилем, подібним до храму в Окленді, штат Каліфорнія.

Церемонія закладення фундаменту 27 серпня 1955 року під керівництвом Маккея ознаменувала початок будівництва. Храм було освячено 7 вересня 1958 року. Понад 76 000 осіб відвідали будівлю під час публічних днів відкритих дверей перед її освяченням. Це був перший храм Церкви, побудований у Великій Британії. Його спорудження стало частиною розширення мережі храмів за президентства Маккея, який також провів церемонію освячення.

Через 32 роки, 1990 року, храм закрили для реконструкції та ремонту. До будівлі було додано ще 8500 квадратних футів площі та четвертий поверх. У жовтні 1992 року Гордон Гінклі повторно освятив Лондонський храм після двотижневих публічних днів відкритих дверей. Другий храм Церкви у Великій Британії було збудовано 1998 року в Чорлі, Ланкашир.

Статую ангела Моронія було встановлено на вершині храму після завершення святкування його 50-річного ювілею. У межах ювілейного проєкту було відреставровано особняк Manor House і центр для відвідувачів, споруджено нові офіси місії на території храмового комплексу та відремонтовано центр розміщення відвідувачів храму.

У 2020 році, як і всі інші храми Церкви, Лондонський храм був тимчасово закритий у зв'язку з пандемією COVID-19Stack, Peggy Fletcher. “All Latter-day Saint temples to close due to coronavirus”, The Salt Lake Tribune, 26 березня 2020..

Дизайн та архітектура

Храм площею 42 775 квадратних футів побудований із бетону та сталі, а його цегляні стіни облицьовані білим портлендським каменем. Шпиль заввишки вкритий міддю. У будівлі розташовані баптистерій, чотири обрядові зали та вісім кімнат запечатування. Як і в інших храмах Церкви, для входу члени Церкви повинні мати чинну храмову рекомендацію. Навколо храму розташовані сорокакімнатний особняк Manor House, десять акрів регулярних садів і великий ставок.

Будівля виконана в сучасному стилі, що поєднується з традиційним дизайном храмів Церкви Ісуса Христа Святих останніх днів. Храм спроєктував Едвард О. Андерсон; його архітектура також враховує культурну та архітектурну спадщину графства Суррей.

Територія

Храм розташований на ділянці площею 10 акрів. Ландшафт території включає великі дерева, квітники, чагарники та великий ставок із пішохідною доріжкою, що веде до входу в храм. На території росте кілька старих дубів; 1958 року місцева газета стверджувала, що їх було посаджено ще до 1492 року та відкриття Америки Христофором Колумбом.

Зовнішній вигляд

Чотириповерхова споруда облицьована білим портлендським каменем. Зовнішній вигляд храму вирізняють мідний шпиль і статуя ангела Моронія, які відповідають архітектурним і символічним традиціям храмів Церкви.

Інтер'єр

В інтер'єрі використано люстри та килимове покриття кремового кольору. Його композиційним центром є целестіальна кімната, оформлена в стилі Другої французької імперії, зі стелею, розписаною зображеннями неба. У храмі розташовані баптистерій, чотири обрядові зали та вісім кімнат запечатування, кожна з яких спеціально облаштована для проведення храмових обрядів.

Символіка

Дизайн храму містить символічні елементи, пов'язані з віровченням Святих останніх днів та біблійною традицією, які надають додаткового релігійного значення зовнішньому вигляду й функціям споруди. Символізм відіграє важливу роль у храмовій традиції Церкви. Одним із головних символічних просторів є целестіальна кімната, покликана уособлювати небеса завдяки своєму оздобленню та спокійній атмосфері.

Президенти храму

Від часу освячення 1958 року храм очолювали президенти храму та матрони, які зазвичай служать протягом трьох років. Президент храму та матрона відповідають за адміністративне управління його діяльністю, а також надають духовне керівництво відвідувачам і персоналу храму.

Першим президентом храму був Селвой Джарретт Бойєр, а матроною — Мері Гледіс Сешнс Бойєр. Вони служили з 1958 до 1964 року. Станом на 2024 рік президентом храму є Родерік К. Анатсуї, а матроною — Жозефіна А. Анатсуї.

Відвідування

Перед першим освяченням храму публічні дні відкритих дверей тривали з 16 серпня до 3 вересня 1958 року, за винятком неділь. За цей час храм відвідали від 75 000 до 80 000 осіб. Девід О. Маккей освятив храм під час церемоній, що тривали з 7 до 9 вересня 1958 року.

Після завершення реконструкції 1990—1992 років публічні дні відкритих дверей відбулися з 8 до 14 жовтня 1992 року. Після цього Гордон Гінклі повторно освятив храм під час десяти сесій, що відбулися 18—20 жовтня 1992 року. У церемоніях повторного освячення взяли участь приблизно 13 100 членів Церкви.

Як і інші храми Церкви, Лондонський храм не використовується для звичайних недільних богослужінь. Для членів Церкви храми вважаються священними домами Господа. Після освячення вхід до храму для здійснення богослужіння дозволений лише членам Церкви, які мають чинну храмову рекомендацію.

Примітки