А́нна Паленчу́к ( 11 липня 1983, Київ) — українська кінопродюсерка, сценаристка, режисерка. Засновниця кінокомпаній «435 FILMS», «Maq Entertainment» та «Be Brave Films». Володарка нагороди First Step Berlin. Продюсувала ігрові й документальні фільми режисерів: Мантаса Кведаравічюса, Віталія Манського, Олега Сенцова, Ахтема Сеітаблаєва, Мацька Гамели, Корнія Грицюка, Тоні Ноябрьової. Продюсерські роботи були представлені на фестивалях: Berlinale, Festival de Cannes, Hot Docs, TIFF, Sheffield DocFest, PÖFF, IDFA, KVIFF, OIFF, Millennium Docs Against Gravity тощо. Членкиня Української Кіноакадемії.
Лінійна продюсерка зйомок в Україні індійського блокбастера «RRR: Лють, війна та кров» режисера С. С. Раджамулі, який здобув номінацію на «Золотий глобус» та отримав «Оскара» у 2023 році.
Зараз живе в Торонто (Канада), де розвиває діяльність українсько-канадської кіноспільноти і працює над українськими кінопроєктами.
Життєпис Народилась у Києві 11 липня 1983 року. Мешкала в Бучі. Діда Анни, успішного професора-економіста, викладача КПІ, у 1937 заарештували і розстріляли за вигаданим звинуваченням. Батько Анни займався підприємництвом і помер, коли їй було 14 років. Анна переживала втрату батька та успадкувала від нього бізнес-жилку, поєднавши в собі творче начало з організаторським. Коли в Анни народилась перша дочка, її мама, яка раніше вела бізнес разом з батьком, присвятила себе онучці.
Анна Паленчук закінчила журналістику КНУ ім. Тараса Шевченка, паралельно навчалась на політології, здобувши ступінь магістра. Аспірантка Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України. Восени 2009 року закінчила продюсерський інтенсив New York Film Academy, філію якої відкрили в Москві. Після навчання їй пропонували залишитись і знімати в Росії, але Анна почувалася там чужою.
Продюсерська кар'єра Продюсерську кар'єру розпочала 2004 року в Фонді розвитку українського кіно при кіностудії ім. Олександра Довженка. З 2006 року працює незалежним продюсером. У 2012 році Анна, як продюсер, випустила свій перший повнометражний художній фільм «Істальгія» (у копродукції України, Німеччини та Сербії). У 2014 була виконавчим продюсером 100-серійного телефільму «Сашка», який транслювався в ефірі каналу Україна. У 2014—2016 році Анна ініціювала і організувала «Тиждень українського кіно» на підтримку Олега Сенцова в 10 містах України.
У 2015—2016 роках Анна організувала дні українського кіно в Грузії, Німеччині та Швеції. Була співорганізаторкою благодійних показів кіно у Сквері Небесної Сотні в Києві.
У лютому 2016 року Ганна представила документальний фільм «Маріуполіс» режисера Мантаса Кведаравічюса на міжнародній прем'єрі в рамках Документальної програми «Панорама» на Берлінському міжнародному кінофестивалі.
У 2016 році в рамках Міжнародного кінофестивалю в Карлових Варах відбулася прем'єра документального фільму «Рідні» Віталія Манського. Анна спільно з Юлією Сінкевич є копродюсером з українського боку. Покази фільму пройшли на Одеському міжнародному кінофестивалі, Міжнародному кінофестивалі в Торонто, Міжнародному кінофестивалі в Ризі, DOX Ляйпціґ, Міжнародному кінофестивалі «Темні ночі» в Естонії, Міжнародному кінофестивалі в Берґені, Міжнародному кінофестивалі в Амстердамі, BFI фестивалі в Лондоні, «Артдокфест» у Росії та інших. В Україні прем'єра відбулася 2 лютого 2017.
Анна ініціювала видання двох книг «Розповіді» і «Купіть книгу — вона смішна» про українського режисера Олега Сенцова, який тоді перебував в ув'язненні в Росії, та продюсувала його фільм «Номери» 2020 року.
Перед самим повномасштабним вторгненням Анна Паленчук мала короткий, але блискучий епізод з продюсуванням українського епізоду зйомок індійського історичного блокбастера RRR: Лють, війна та кров індійського режисера С. С. Раджамулі, зокрема ключової танцювально-музичної сцени, знятої в Маріїнському палаці. Згодом саме за цим епізодом фільм отримав «Оскара», а також був номінований на іншу престижну нагороду — Золотий глобус.
Тяжким пережиттям була евакуація з Бучі та виїзд у стані вагітності до Європи, а потім до Канади. Народивши в Канаді другу дитину, Паленчук продовжила кінематографічну діяльність завершенням роботи над «Малевичем» та зйомкою двох документальних фільмів — «ЄвроКривбасу» та «Відстані до Незалежності», у першому з яких Анна спробувала себе в режисурі.
Фільмографія
2005 Україна: прорив до демократії (документальний фільм) 2009 Fliegen und Engel (документальний фільм) 2009 Dogs of Ukrainka (Дарина Онищенко, короткометражний фільм, Німеччина) 2008 Die Frau mit den 5 Elefanten (документальний фільм) 2012 Eastalgia (Дарина Онищенко, художній фільм, Україна—Німеччина—Сербія) 2012 Ґауді (Аксинья Куріна, короткометражний фільм, Україна) 2012 Як козаки у космос полетіли (Євген Матвієнко, короткометражний, драма, Україна 2013 Від Карпат до Парижа з акордеоном (Юрій Леута, короткометражний фільм, Україна—Франція) 2014 Наша Надія (Володимир Тихий, документальний фільм) 2014 Alexandra (Антон Гойда, драма, Україна) 2016 Рідні (Віталій Манський, документальний фільм, Україна—Росія—Німеччина—Естонія—Латвія) 2016 Маріуполіс (Мантас Кведаравічюс, документальний фільм, Литва—Україна—Німеччина—Франція) 2018 Герой мого часу (Тоня Ноябрьова, пригоди, комедія, драма, Україна) 2019 Заповідник Асканія (Андрій Литвиненко, документальний, Україна) 2020 Номери (Олег Сенцов, Ахтем Сеітаблаєв, драма, фантастика, Україна, Польща, Чехія, Франція) 2022 RRR: Лють, війна та кров (С. С. Раджамулі, екшен, історичний, пригоди, драма, воєнний, Індія) 2022 Євродонбас (Корній Грицюк, документальний, Україна) 2023 Звідки куди ( Мацєк Гамела, документальний, Польща, Франція, Україна) 2024 Малевич (Дарина Онищенко, драма, біографія, історичний, воєнний, Україна, Швейцарія, Італія, Сербія) 2026 ЄвроКривбас (Марина Ткачук, Анна Паленчук, документальний, Бельгія, Канада, Україна) 2026 Відстань до Незалежності (Дарія Саричева, документальний, історичний, Україна, Канада)
Примітки