Гені́за (, також у множині генізо́т або гені́зи) — в юдаїзмі місце зберігання священних текстів та їхніх фрагментів, що втратили придатність: сувої Тори, видання Танаху, Талмуду, молитовників. Знищення текстів, що мають сакральне значення та містять імена й епітети Бога, а також предметів ритуалу, вважається святотатством і заборонено єврейськими релігійними нормами.
Етимологія Давньоєврейське גְּנִיזָה («сховище», в сучасному значенні також «архів») має корінь ג-נ-ז з загальним значенням «ховати», «відкладати» і запозичений через давньоперсидське ganj, що означає «скарб». У середньовічному івриті воно чітко позначає ідентичне сучасному значення: сховище зношених писань.
Опис Генізи — тимчасові сховища, призначені для зберігання зношених книг та писань івритом, які зазвичай стосуються релігійних тем або мають релігійне призначення, до їхнього поховання на кладовищі. Традиція пов'язана з єврейською забороною викидати писання, що містять ім'я Бога.
Оскільки навіть особисті листи та юридичні документи можуть починатися зі звернення до Бога, вміст генізот не обмежувався релігійними матеріалами. На практиці вони також містили писання світського характеру, як із традиційним вступним зверненням, так і без нього, а також писання іншими єврейськими мовами, що використовують гебрайську писемність (юдео-арабські мови, юдео-перська, юдео-іспанська та їдиш).
Зазвичай генізи знаходяться на горищі або в підвалах синагоги, але також можуть бути вбудовані в стіни або закопані під землею. Іноді також генізи розташовують на цвинтарях.
Час від часу вміст геніз урочисто збирають і ховають на цвинтарі. Синагоги в Єрусалимі ховають вміст своїх геніз кожні сім років, а також під час посушливих періодів, вірячи, що це принесе дощ. Звичай пов'язаний із давньою практикою поховання великої або доброї людини разом із сефером (книгою Танаху, Мішни, Талмуду тощо), який став пасулом — непридатним для використання через нечитабельність або зношеність.
Примітки