Термін «справжня свобода» був введений політичним філософом та економістом Філіпом ван Парійсом, який розширює поняття негативної свободи, включаючи інституційні аспекти, ресурси та особисті можливості у вибір, який людина може зробити протягом свого життя. За словами Філіпа ван Парійса, щоб мати справжню свободу, людина повинна: Не мати перешкод у виконанні власної волі (як це описано в концепції негативної свободи); Володіти ресурсами та можливостями для її реалізації.
Згідно з цією концепцією, моральний агент, наприклад, може «негативно» вирішити поїхати у відпустку на Гаваї, оскільки ніхто не забороняє йому цього робити (перша умова виконана), але він не може «фактично» зробити це, тому що просто не має змоги купити квиток на літак (друга умова не виконана). Так само хтось може «негативно» переплисти Ла-Манш, але не є по-справжньому вільним у цьому, оскільки не є достатньо вправним плавцем і тому не зможе успішно це зробити.
Справжня свобода, отже, залежить від ступеня: людина є більш-менш справді вільною, а не просто вільною чи ні, адже в реальному житті ніхто не має повної справжньої свободи. Справжня свобода виходить за межі негативної свободи, додаючи ідею наявності ресурсів і можливостей за відсутності обмежень, але вона не заходить так далеко, як інші концепції позитивної свободи, що посилаються на повне самоврядування.
Філіп ван Парійс використовує концепцію справжньої свободи як частину своєї аргументації на користь універсального базового доходу.
Термін «справжня свобода» у працях економістів Австрійської школи У працях економістів Австрійської школи та класичних ліберальних мислителів поняття «справжньої свободи» (або «істинної свободи») аналізується через розмежування реального самовизначення індивіда та політичних чи колективістських спекуляцій. У джерелах виділяються такі ключові підходи до розуміння цього терміна:
1. Справжня свобода як ринкова дисципліна та відповідальність У межах економічного мислення наголошується, що свобода не може існувати без відповідальності. Справжня свобода у єдиному життєздатному її варіанті завжди реалізується з урахуванням інтересів кожного. Цій вимозі відповідає виключно та свобода, яка підпорядковується ринковій дисципліні. Небезпека вседозволеності: якщо усунути ринкову дисципліну, свобода перетворюється на звичайну вседозволеність, привілей та потакання примхам, з якими суспільство не зможе довго миритися. Ліквідація ринків знищує індивідуальну відповідальність, що є згубним для збереження свободи.
2. Викриття тоталітарного спотворення терміна «справжня свобода» Людвіг фон Мізес приділяє значну увагу тому, як різні політичні сили (соціалісти, інтервенціоністи та ліберали) ведуть дискусії навколо базових філософських питань, зокрема про «справжню свободу», рівність та соціальну справедливість. Семантична революція: Мізес критикує представників тоталітаризму за те, що вони свідомо змінюють значення слів. Вони називають «справжньою політичною свободою» стан, за якого індивід позбавлений будь-яких прав, крім обов'язку беззаперечно підкорятися наказам. Справжнє визначення за Мізесом: Справжня свобода у зовнішньому житті людини — це її незалежність від свавільної влади інших людей. Людина є вільною лише тоді, коли вона може будувати та втілювати плани власного життя самостійно, а не підкорятися планам вищої владиЛюдвіг фон Мізес. Лібералізм / пер. з англ. Валентин Хохлов. — К. : WellBooks, 2024. — 303 с..
3. Справжня свобода як право на приватне життя («свобода сучасників») У лібертаріанській теорії (зокрема у викладі Девіда Боаза, який спирається на концепцію Бенжамена Констана) термін «свобода» розділяють на два значення, щоб уникнути понятійної плутанини: «Свобода давніх»: означала колективне право брати участь у прийнятті рішень для всього суспільства, де індивід був повністю підпорядкований волі громади (як Сократ, який був «вільним» лише в тому сенсі, що брав участь у голосуванні за власну кару). «Справжня сучасна свобода»: це право людей жити за власним вибором, вільно висловлювати думки, сповідувати релігію, володіти власністю, торгувати та бути захищеними від свавільного арешту. Її суть полягає у праві «приходити і йти без дозволу і без потреби звітувати про свої мотиви та плани».
Представники Австрійської школи одностайно відкидають спроби колективістів протиставити «економічну» свободу «справжній» особистій свободі, доводячи, що без вільного ринку та приватної власності жодна реальна автономія індивіда є неможливою.
Примітки