Курт Ернст Морген, з 1904 року фон Морген (; 1 листопада 1858, Найссе — 15 лютого 1928, Любек) — німецький штабний офіцер, воєначальник, дипломат і мандрівник, генерал піхоти Прусської армії. Кавалер ордена Pour le Mérite з дубовим листям.
Біографія Курт був сином прусського генерал-майора Германа Моргена (1810—1884) та його дружини Софії Доротеї, уродженої Маллісон (1820—1891), дочки землевласника та власника мідного заводу Георга Маллісона.Kurt von Priesdorff: Soldatisches Führertum. Band 8. Hanseatische Verlagsanstalt Hamburg, o. O. [Hamburg], o. J. , S. 81–82, Nr. 2491; .
Морген навчався в кадетських школах у Вальштатті та Берліні. 14 квітня 1877 року його призначили до 7-го Східно-Прусського піхотного полку № 44 Прусської армії. 20 квітня 1878 року його перевели до 4-го Верхньосілезького піхотного полку № 63, в якому також служив його старший брат Йоганн Фрідріх (1848—1936).
27 серпня 1889 року його відряджено до Міністерства закордонних справ (перебував у резерві полку). Невдовзі після цього він змінив лейтенанта Ганса Таппенбека, який служив у дослідницькій експедиції на півдні Камеруну, на посаді командира експедиції, замінивши хворого гауптмана Ріхарда Кунда.
5 листопада 1889 року Морген покинув узбережжя зі 120 носіями та прибув на станцію Яунде наприкінці місяця. 9 грудня він покинув регіон, перетнув річку Санага та дістався південних прикордонних племен Адамава. Звідти він повернув на захід, відкрив річку Мбам, найважливішу притоку Санаги, та досяг Малімби. Після того, як Морген розгромив там прибережних повстанців у чотиримісячній битві, він 2 червня 1890 року вирушив у другу експедицію у внутрішні райони Адамави. Поблизу Ндумби він заснував станцію Кайзер-Вільгельмсбург, яку невдовзі після цього покинули. Звідти він просунувся аж до Тібаті та Банйо. Під час штурму гірської фортеці Нгаундере Морген був поранений стрілою. Експедиція продовжила шлях до Ібі на річці Бенуе, перш ніж перетнути річку та Нігер, щоб дістатися узбережжя. Після перебування в Лагосі він повернувся до Німеччини.
Там він працював у колоніальному відділі Міністерства закордонних справ до 1893 року. У «Меморандумі щодо Ліберії» він писав, що для захисту німецьких інтересів необхідно вжити низку заходів. Окрім нової торговельної угоди, яка гарантувала б німецьким бізнесменам доступ до всіх торгових центрів, він також вважав особливим завданням модифікацію конституції Ліберії з її незручними положеннями, що забороняли білим купувати землю. Для досягнення цих цілей «подарунки та нагороди для глави уряду, безумовно, зробили б свою частину роботи».Denkschrift betreffend die Negerrepublik Liberia von C. Morgan, 23. September 1891. RKolA Nr. 8712, Bl. 89–94. nach: Asien, Afrika, Lateinamerika. Zentraler Rat für Asien-, Afrika- und Lateinamerikawissenschaften in der DDR, (Berlin) 1987, S. 1032.
Відтоді він служив командиром роти. Восени 1894 року, за наказом канцлера Капріві, Моргена разом з лейтенантом Домініком відправили назад до Камеруну для створення сил захисту, які мали замінити поліцію після їхнього заколоту в грудні 1893 року (Дагомейське повстання), та для придушення повстання. Завербувавши суданців у Єгипті, він придушив повстання аболаутів на північ від Дуали та кпірів на горі Камерун.
Повернувшись до Німеччини, Морген знову очолив свою роту.
Восени 1896 року гауптмана Моргена направили до Донголи як військового спостерігача для супроводу Герберта Кітченера в його експедиції проти махдистів. У 1897 році його направили військовим аташе до штабу Едхема-паші та він брав участь у греко-турецькій війні. Він представляв Німецьку імперію на мирних переговорах у Константинополі та прикордонному поселенні Фессалії. Восени 1897 року його переведено до Генерального штабу армії та він став військовим аташе в посольстві в Константинополі. До повернення до Генерального штабу в 1901 році, після тимчасового призначення до Флоту відкритого моря, він здійснював подорожі Албанією, Сербією, Болгарією, Малою Азією та Вірменією. Серед іншого, він відповідав за організацію поїздки імператора Вільгельма II до Палестини в 1898 році та був призначений флігель-ад'ютантом у зв'язку з цією поїздкою.
У січні 1902 року він був командиром батальйону в Гренадерському полку «Король Фрідріх Вільгельм IV» (1-й Померанський) № 2 у Штеттіні. Влітку 1904 року Моргена підвищили до спадкового прусського дворянства.A. Freiherr von Houwald: Brandenburg-Preußische Standeserhebungen und Gnadenakte für die Zeit 1873—1918. C. A. Starke, Görlitz 1939, S. 141. У 1905 році його переведено до штабу Нижньорейнського фузилерського полку № 39 у Дюссельдорфі. З 21 березня 1908 року він був командиром піхотного полку «Принц Фрідріх Нідерландський» (2-й Вестфальський) № 15 у Міндені, а з 27 січня 1912 року — старшим командиром гарнізону та командиром 81-ї піхотної бригади в Любеку. Цей офіс розташовувався в тому, що пізніше стало будинком Будденброків, але пізніше того ж року переїхав на Браунштрассе, 12.
У 1912 році місто нагородило кожен батальйон свого полку двома стрічками для започаткування традиції. 17 травня сенатори Йоганн Герман Ешенбург та Йоганн Георг Ешенбург разом з Емілем Посселем та майбутнім мером Йоганном Мартіном Андреасом Нойманом прикрасили прапори на ринковій площі Любека у присутності командира бригади, перш ніж командир (Таддеус фон Яроцкі) отримав їх назад.Martin Lezius: Fahnen und Standarten der alten preußischen Armee. Franckh'sche Verlagsbuchhandlung, Stuttgart 1935.Verleihung der Fahnenbänder an das Regiment «Lübeck». In: Vaterstädtische Blätter, 26. Mai 1912, Nr. 21, S. 81.
Таким чином, він доповів імператору під час візиту останнього до Вільного ганзейського міста Любек 9 серпня 1913 року на вокзальному майданчику головного залізничного вокзалу Любека.Kaiser Wilhelm II. in Lübeck. In: Vaterstädtische Blätter, 16. August 1913.
На початку Першої світової війни 2 серпня 1914 року Морген став командиром 3-ї резервної дивізії в рамках мобілізації.Der Weltkrieg. Zweiter Band. Reichsarchiv. У складі 8-ї армії він відіграв значну роль в успішному результаті битви під Танненбергом (26–31 серпня) та битви на Мазурських озерах (9–14 вересня). 8 листопада 1914 року він став командувачем 1-го резервного корпусу. У складі 9-ї армії його корпус брав участь у битві під Лодзю в листопаді 1914 року та воював в окопній війні вздовж річок Равка та Бзура на зламі років. З вересня 1916 року 1-й резервний корпус відзначився в кампанії проти Румунії. Він підтримував австро-угорську 1-шу армію у верхній течії річки Марош, поблизу Фогараша, та між 7 та 9 жовтня у битві під Кронштадтом. У листопаді його війська просунулися на південь через перевал Бран, зайняли Кимпулунг і на початку грудня 1916 року рушили до Плоєшті. Навесні 1917 року корпус Моргена воював у районі Фокшань та в битві під Путною. Після цього відбулося розгортання на Західному фронті, де генерал фон Морген прийняв командування 14-м резервним корпусом 24 серпня 1918 року.
Після війни він подав у відставку. Це задовольнили, і його внесли до резервного списку з 9 січня 1919 року. 11 лютого 1920 року йому присвоєно почесне звання генерала від піхоти з 9 січня 1919 року. Навіть після падіння монархії він залишався переконаним прихильником монархії та дому Гогенцоллернів після 1918 року. Він висловив своє нерозуміння зближенням між генералом Еріхом Людендорфом, якого він добре знав з їхніх спільних битв під Танненбергом, та націонал-соціалістами.
Останні роки він провів у Любеку. Повага, якою генерал користувався в Любеку, продемонструвалася, серед іншого, тим фактом, що його було призначено головою Любецького регатного клубу.Ernst Boie als Sportsmann. In: Lübeckische Blätter 23. November 1930, 72. Jg., Nr. 47, S. 782—783.
Морген помер після нетривалої хвороби. На церемонії, подібній до тієї, яку описує Томас Манн у «Будденброках», його 22 лютого 1928 року, після поминальної служби в соборі, доставили на почесний цвинтар та поховали там.Lübecker General-Anzeiger, 16., 21. und 22. Februar 1928.
Сім'я 3 жовтня 1891 року одружився з Ельзою Гутманн (1870—1910). В пари народились 4 дітей:
Ернст (нар. 1893) Ганс Георг (нар. 1894) Генріх-Йоахім (1902—1932) — автогонщик. Елізабет (нар. 1895) — у 1919—1923 роках була одружена з авіаконструктором Антоном Фоккером.
У 1914 році одружився з Розою-Лі Больбрюгге (нар. 1892). У пари народились 3 дочки.
Звання Фенріх портупеї запасу (14 квітня 1877) Фенріх портупеї (13 листопада 1877) Другий лейтенант (12 жовтня 1878) Перший лейтенант (13 грудня 1887) Гауптман (17 червня 1893) Майор (31 жовтня 1898) Оберстлейтенант (22 квітня 1905) Оберст (21 березня 1908) Генерал-майор (27 січня 1912) Генерал-лейтенант (19 серпня 1914) Генерал піхоти запасу (11 лютого 1920; заднім числом від 9 січня 1919)
Нагороди
Орден Корони (Пруссія) 4-го класу з мечами (16 червня 1891) 3-го класу з мечами на кільці (18 січня 1901) 2-го класу з мечами на кільці (21 січня 1912) Орден Білого Сокола, лицарський хрест 2-го класу з мечами (17 вересня 1891) Орден Церінгенського лева лицарський хрест 2-го класу (29 січня 1892) лицарський хрест 1-го класу з дубовим листям (17 жовтня 1899) Орден дому Саксен-Ернестіне, лицарський хрест 1-го класу з мечами (29 січня 1892) Орден Фрідріха (Вюртемберг), лицарський хрест 1-го класу (14 січня 1893) мечі до ордена (15 листопада 1894) Саксен-Кобург-Готська медаль Заслуг за мистецтво і науку (19 грудня 1893) Орден Червоного орла 4-го класу з мечами (11 серпня 1894) корона до ордена 4-го класу (13 вересня 1899) 3-го класу з бантом і мечами на кільці (16 січня 1910) 2-го класу з дубовим листям і мечами на кільці (18 січня 1912) зірка і мечі до ордена 2-го класу (6 лютого 1918) Орден Меджида (Османська імперія) 3-го класу (18 серпня 1894) 2-го класу (27 травня 1898) Орден Подвійного дракона 3-го ступеня, 1-й клас (Династія Цін; 18 жовтня 1896) Столітня медаль (22 березня 1897) Орден «Османіє» (Османська імперія) 3-го класу (27 серпня 1897) 2-го класу (22 лютого 1900) Пам'ятна медаль за кампанію 1897 (Османська імперія; 1 вересня 1897) Єрусалимський хрест (29 жовтня 1898) Золота медаль «Ліякат» (Османська імперія; 1 грудня 1898) Орден Вюртемберзької корони, почесний хрест (17 жовтня 1899) Орден Святого Михайла (Баварія), лицарський хрест 3-го класу (10 березня 1900) Золота і срібна медаль «Імтіяз» (Османська імперія; 15 березня 1901) — отримав 2 нагороди одночасно. шаблі до золотої медалі (13 березня 1916) Хрест «За вислугу років» (Пруссія) (25 років; 11 червня 1901) Орден Корони Румунії, командорський хрест (8 серпня 1901) Орден «За військові заслуги» (Болгарія) 2-го ступеня (13 листопада 1901) Орден Білого орла (Сербія), офіцерський хрест (4 грудня 1901) Орден Оранських-Нассау, командорський хрест (Нідерланди; 16 листопада 1910) Орден дому Ліппе, почесний хрест 1-го класу з мечами (22 березня 1912) Колоніальна медаль (13 червня 1912) Орден Грифона, великий командорський хрест (18 жовтня 1912) Залізний хрест 2-го класу (3 вересня 1914) 1-го класу (20 вересня 1914) Pour le Mérite з дубовим листям орден (1 грудня 1914) дубове листя (10 грудня 1916) Хрест «За вірну службу» (Шаумбург-Ліппе) (7 липня 1915) Ганзейський хрест Любек (1 листопада 1915) Гамбург (19 листопада 1915) Бремен (28 березня 1916) Орден Залізної корони 1-го класу з військовою відзнакою (15 червня 1916) Орден «За військові заслуги» (Баварія) 2-го класу із зіркою і мечами (8 лютого 1917) Медаль «За відвагу» (Гессен) (13 березня 1917) Орден Альберта (Саксонія), великий хрест з мечами (21 червня 1917)
Вшанування У 1938 році в Любеку було названо вулицю генерала фон Моргена. Згідно з Директивою контрольної ради союзників № 30 від 13 травня 1946 року, цю назву було скасовано, і як нову назву було запропоновано Саарландштрассе. Однак вулицю перейменували на нинішню назву лише в 1958 році.
Бібліографія
Reisen im Hinterlande von Kamerun 1889/91. In: Verhandlungen der Gesellschaft für Erdkunde zu Berlin 1891. Heft 7.